5. Протидії загрозам глобалізації

Усвідомлення загроз глобалізації, що виникли перед людством у XXI ст., поставило людство перед фактом необхідності їх розв'язання. Загрози глобалізації та способи протидії їм були сформульовані в концепції так званого «сталого розвитку» в допо­віді «Наше спільне майбутнє» Світової Комісії з Навколишнього Середовища та Розвитку (1986 р.).

Сталий розвиток означає такий розвиток, який задовольняє потреби сучасності, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби.

Оскільки в центрі соціально-економічного розвитку перебу­ває людина та її потреби, усе більшого значення на сьогоднішній день набуває поняття «сталого людського розвитку».

Людський розвиток — це процес розширення можливостей вибору в різних сферах: від гарантування економічних, соціаль­них та політичних прав і свобод до можливостей творчої самореалізації та вдосконалення. Сталий людський розвиток є тривалим у часі й означає задоволення фізичних, духовних та інших потреб людей на сталій основі, без погіршення можливостей вибору на­ступних поколінь.

Мета сталого людського розвитку — перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливо­сті та суспільного добробуту в поєднанні з екологічною безпекою людства. Необхідною умовою досягнення сталого розвитку є зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежать у її основі, із метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання в соціалізовану та екологізовану.

Матеріал для мікрогрупової роботи

1. Ключовим поняттям, яке характеризує процеси світового розвитку на початку XXI ст., є глобалізація. Сутність її полягає в різкому розширенні та ускладненні взаємозв'язків і взаємозалежностей як людей, так і держав, що виражається в процесах формування планетарного інформаційного простору, світового ринку капіталів, товарів і робочої сили, в інтернаціоналізації проблем техногенної дії на природне середовище, міжетнічних і міжконфесійних конфліктів і безпеки.

Феномен глобалізації виходить за економічні межі, у яких її схильні трактувати більшість дослідників цієї теми, й охоплює практично всі основні сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, спосіб життя, а також умови іс­нування людства.

Передумовами процесів глобалізації стала інформаційна ре­волюція, яка забезпечила технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж, інтернаціоналізація капіталу й жорстокість конкурентної боротьби на світових ринках, дефіцит природних ресурсів і загострення боротьби за контроль над ними, демогра­фічний вибух, а також посилення техногенного навантаження на природу та поширення зброї масового знищення, яке збільшує ри­зик загальної катастрофи. Зазначені чинники, незважаючи на їх різнорідність, тісно пов'язані між собою, і їх взаємодія визначає складний і протилежний характер глобалізаційних процесів.

Інформаційні технології створюють реальну можливість для різкого прискорення економічного, наукового, культурного розвитку народів планети, для об'єднання людства у співтовариство, що усві­домлює свої інтереси й відповідальність за долю світу. Вони вже мо­жуть бути знаряддями розподілу світу та посиленням конфронтації.

В економіці розвиток глобальних процесів тісно пов'язаний зі зростанням на світовому ринку конкурентної боротьби за контроль над природними ресурсами та інформаційним простором через ви­користання нових технологій.

2. Серед найголовніших рис глобалізації в першу чергу слід назвати зростаючу взаємозалежність економік різних країн, усе більшу цілісність і єдність світового господарства, в основі яких — посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнарод­ного поділу й кооперації праці. Водночас зростає загроза глобальної ядерної катастрофи, настання парникового ефекту, втручання в при­родну сутність людини шляхом генної інженерії, клонування тощо. Окремі нації та держави поступово передають свої функції суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного права зовнішньому контролю наднаціональних органів.

Зростають світові комунікативні мережі за рахунок упрова­дження новітніх інформаційних технологій, систем електронного зв'язку, що знову ж таки спонукає до здійснення багатьох із цих дій поза державним контролем.

Науково-технічні досягнення ведуть до скорочення витрат на здійснення міждержавних та міжфірмових господарських контак­тів. Так, якщо вартість трихвилинної телефонної розмови між Нью-Йорком та Лондоном у 1930 р. коштувала 300 доларів (у доларах 1996 р.), то зараз — лише один долар.

Помітно збільшується кількість країн і народів; що втягу­ються в процес глобалізації. Особливим динамізмом характеризу­валися до останнього часу нові індустріальні країни Азії та окремі держави Латинської Америки. Розвивається тенденція формуван­ня глобальної цивілізації зі спільними вподобаннями, цінностя­ми й суспільною свідомістю., Зароджуються основи міжнародного громадянського суспільства, створюються плюралістичні структури глобальних еліт. ,

Сьогодні виділяють вісім нових головних суб'єктів, що мають вирішальний вплив на світогосподарські процеси. Це — міжнарод­ні організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН із торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Продоволь­ча й сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ); країни «великої сімки»; регіональні організації, яких на­лічується близько 60, тощо.

Таким чином, глобалізація стає постійно діючим чинником внутрішнього та міжнародного економічного життя.

3. Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою еко­номічною взаємозалежністю країн і регіонів, переплетенням їхніх господарських комплексів та економічних систем. Глобалізація на рівні окремої країни має своїми вимірами такі показники:

- відкритість економіки;

- частка зовнішньоторговельного обігу чи експорту у валовому внутрішньому продукті;

- обсяг зарубіжних інвестиційних потоків;

- міжнародні платежі та ін.

Галузеве зростання глобалізації виразно ілюструється спів­відношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, відповідним показником у сфері ін­вестицій, а також коефіцієнтом спеціалізації галузі, розрахованим за співвідношенням національних та міжнародних експортних квот галузі. Нарешті, глобалізація на рівні компаній залежить від того, наскільки вона диверсифікувала (розподілила) свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах із метою збільшен­ня експорту товарів і послуг, і використання місцевих переваг, пов'язаних із ширшим доступом до природних ресурсів та віднос­но дешевої робочої сили. Міра глобалізації компанії не в останню чергу залежить від таких показників, як міжнародне розміщення надходжень від продажів та головних активів, внутрішньофірмова торгівля та відповідні технологічні трансферти.

Загальними передумовами глобалізації компаній є досягнення комп'ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість збільшувати обмін ідеями та інформацією між різними країнами, розширювати знання споживачів про іноземні товари. Кабель­ні системи в Європі та Азії дають можливість фірмам у багатьох країнах одночасно формувати регіональний, а іноді й глобальний попит. Глобальні комунікаційні мережі дають змогу координувати виробництво та спільні цілі у світовому масштабі так, що компанії перебувають у різних частинах світу, але виробляють один і той самий кінцевий продукт. Скорочення митних бар'єрів для інвести­цій і торгівлі переважною більшістю урядів прискорює відкриття нових ринків для міжнародних фірм, які не лише здійснюють екс­порт, а й створюють виробничі потужності для місцевих виробників. Спостерігається також тенденція до уніфікації та соціалізації глобальної спільноти. Такими є найважливіші особливості глобалізації на сучас­ному етапі.

4. Розгортання процесу глобалізації відбувається суперечливо за характером впливу на національні економіки та на весь перебіг сучасного світового господарського розвитку. З одного боку, глоба­лізація небачено розширює можливості окремих країн щодо вико­ристання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої та всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, а з другого боку — глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими й середніми доходами.

Таким чином, за незаперечних переваг глобалізації слід ура­ховувати її неоднозначність, різноспрямованість впливу на різні групи країн та галузей сучасного виробництва. У процесі глобаль­них структурних трансформацій, що поступово поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі обробної промисловості та сфери послуг.

Сюди ж здійснюється переливання капіталу та кваліфікова­ної робочої сили. Водночас інші галузі відчувають гострий дефіцит факторів виробництва, посилюється їх депресивний стан (напри­клад вугільна промисловість). Іншим наслідком глобальних струк­турних змін стає процес деіндустріалізації, який розпочався ще в 70-х рр. XX ст. у результаті світової енергетичної кризи («гол­ландська хвороба» деіндустріалізації).

Сьогодні позитивним проявом деіндустріалізації можна вва­жати розвиток сервісної економіки, ноосферизацію виробництва, виникнення космічних технологій, поступовий перехід до неоекономіки, постекономічних форм суспільства.

Негативний аспект деіндустріалізації полягає в загрозі по­вернення до застарілих, традиційних, архаїчних структур госпо­дарства в низці країн, що розвиваються, та в перехідних економі­ках унаслідок їхньої неконкурентоспроможності та слабкості своєї ресурсної бази економічного розвитку.

Головне завдання країн із так званими виникаючими ринка­ми полягає в мінімізації вразливості від зовнішніх шоків та від зміни позицій іноземних інвесторів, що здійснюють великі потоки так званих «летючих» капіталів. Най­більша загроза від глобалізації насувається на багато країн, що розвиваються, оскільки саме вони відчувають гостру нестачу люд­ського капіталу, інституцій, господарської інфраструктури, еконо­мічних рішень, необхідних для реалізації наявних можливостей. Розвинені країни отримують найбільші дивіденди від глоба­лізації. Шляхом торгівлі, інвестицій, доступу до зовнішніх джерел ресурсів глобалізація полегшує заміну малокваліфікованої робочої сили за рахунок тих чи інших країн. Питома вага такої робочої сили в загальних витратах зростає за рахунок скорочення торго­вельних витрат, страхування рівня заробітної плати й доходів. Тим самим у цих країнах скорочується податкова база й водночас зростає попит на соціальні гарантії при падінні можливостей щодо їх забезпечення.

5. Головною рушійною силою розвитку світового господар­ства на межі XX—XXI ст. стала глобалізація — об'єктивний процес формування єдиних принципів світового устрою. Термін «глобалізація» походить від англ. «світовий, загальний», який запровадили в науку в 60-х рр. XX ст. теоретики «Рим­ського клубу» Е. Ласло, Д. Медоуз, М. Месарович та ін. Єдиного, завершеного, загальноприйнятого визначення цього поняття на сьогоднішній день не вироблено.

Глобалізація охоплює всі сфери життя сучасного суспіль­ства — економічну, політичну, соціальну. В економічній сфері глобалізація посилила взаємозалежність країн і привела до фор­мування єдиного економічного простору. Національні господар­ства країн світу тепер настільки тісно переплелися, що навіть важко провести між ними кордони.

Глобалізація сьогодні є реальним аспектом сучасної світо­вої системи, однією з найбільш впливових сил, що визначають подальший перебіг розвитку нашої планети. Вона торкається всіх галузей громадського життя, включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію тощо. Так, основні види економічної діяльності, такі як виробництво та споживання тої варів і послуг, а також їх складові (капітал, управління, інфор­мація, технологія, ринки і т. п.), організуються тепер у глобаль­ному масштабі.

У соціальній сфері відбувається поступова уніфікація спосо­бу життя та поширення західної масової культури. У політичній сфері спостерігається намагання світових геополітичних лідерів посилити свій вплив у всіх сферах життя та куточках земної кулі.

Глобалізація є закономірним етапом розвитку інтеграційних процесів сучасної світової економіки.

Розглянемо негативні та позитивні наслідки глобалізації.

6. Особистим чинником і показником глобалізації є один із визначальних компонентів виробництва — робоча сила. Як і інші виробничі чинники, робоча сила переміщувалася й раніше. Але лише наприкінці XX ст. кількість переміщень, інтенсивність мі­граційних потоків між країнами, їх динамізм засвідчили дійсно глобальні масштаби цього процесу. Якщо протягом XVII—XVIII ст. 15 млн африканців були як раби вивезені до Бразилії, Карибських країн та Північної Америки, то нині, за даними Міжнародної організації праці, понад 80 млн осіб працюють за межами своїх країн. Ще 20 млн осіб перебувають за кордоном як біженці чи політемігранти. Щороку емігрує близько 1,5 млн осіб та майже 1 млн знаходять тимчасовий притулок в інших країнах.

Цей глобалізаційний чинник є одним із найбільш супе­речливих у системі сучасного світового економічного розвитку. З одного боку, наявним є кількісне зростання еміграційних про­цесів та збільшення впливу іноземної робочої сили на економіч­не піднесення окремих країн і регіонів. Наприклад, на початку80-х рр. із 13 млн загального населення держав Перської затоки понад 4 млн осіб становили емігранти, а з 4,3 млн осіб праце­здатного населення майже 2,5 млн були іноземцями. В окремих країнах кількість іммігрантів перевищує корінне населення. У Кувейті їх налічувалося 60 % від загальної кількості, а в Ка­тарі й Об'єднаних Арабських Еміратах — 75 %. У Люксембурзі некорінне населення становить 89 %, а в Нідерландах — 25 %. Із другого боку, події 90-х рр., пов'язані з розпадом колишнього СРСР та Югославії, зі створенням єдиного європейського еконо­мічного й валютного союзу, призвели до запровадження жорстко­го імміграційного законодавства, яке пригальмувало розвиток міграційних процесів у світі.

Іншою стримуючою причиною є переважаючий попит на міграцію висококваліфікованої робочої сили, що виявляється у відповідному національному законодавстві. Саме цей аспект є предметом особливої зацікавленості з боку транснаціональних корпорацій, які всіляко сприяють вільному пересуванню робо­чої сили з країни до країни з метою ліквідації дефіциту в тих із них, де відчувається гостра нестача кваліфікованих працівників. З огляду на такий перебіг подій вважається, що зараз формуються передумови для розвитку глобального ринку «людського капіта­лу», тобто високоосвіченої робочої сили.

7. Останніми десятиліттями у світі виникло чимало проблем, які безпосередньо стосуються долі всього людства, зачіпають ін­тереси всіх народів і вийшли на загальнопланетарний рівень. Від їх своєчасного розв'язання залежить існування земної цивіліза­ції. Цього можна досягти лише спільними зусиллями всіх країн, міжнародних організацій. Такі проблеми називають глобальними і породжені вони саме глобалізацією.

Сутність глобальних проблем можна визначити як комплекс зв'язків і відносин між державами та соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які ₍ зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв'язані внаслідок їх взаємодії.

Поняття «глобальні проблеми» походить від французького сло­ва «загальний»; той, що охоплює всю земну кулю.

До таких проблем належать: відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру; необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища; ліквідація відсталості країн, що розвиваються; продовольча, сировинна, енергетична та демографічна проблеми; ліквідація хвороб; раціональне використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору; проблема розвитку самої людини; перспек­тиви забезпечення її гідного майбутнього тощо.

Кожна із зазначених проблем викликана особливими причи­нами, які зумовлені, з одного боку, специфікою розвитку продук­тивних сил, географічного середовища, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспіль­ного способу виробництва, а з іншого — специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності.

За суспільною думкою, загальними причинами загострення більшості глобальних проблем є, з одного боку, відносини приват­нокапіталістичної власності, насамперед хижацьке ставлення мо­нополій до природних ресурсів, навколишнього середовища, лісів, водних ресурсів, Світового океану тощо. Тому за повоєнний період на США припадає понад 40 % світового обсягу забруднення еколо­гічного середовища, а на кожного жителя — 1 кг токсичних речовин у повітрі. З іншого боку, такою причиною є деформація соціально-економічної системи в колишньому СРСР та деяких інших краї­нах Східної Європи, монопольна політика міністерств і відомств, панування тоталітарної системи. Так, на меліорацію в колишньо­му СРСР було витрачено понад 130 млрд крб. Водночас кожний зрошуваний гектар на півдні України завдавав збитків на 60 крб.

Ці дві соціально-економічні причини призвели до того, що на частку США, згідно з даними американського журналу «Сайєнс», щорічно припадало 1,2 млрд тонн двоокису вуглецю (приблизно чверть світового обсягу), на колишній СРСР і Китай — близько 33 %, а на частку Західної Європи та Японії — 23 %. У ціло­му США, країна з 5 % світового населення, дає 40 % світового забруднення. Кожний житель Америки завдає природному сере­довищу шкоди в 50 разів більшої, ніж житель Індії.

Відносини капіталістичної власності, реакційна політика окремих держав були основними причинами зростання не лише мілітаризації економіки, а й міжнародної напруженості, політики «холодної війни», постійних війн у різних регіонах нашої плане­ти. Так, після Другої світової війни в 130 конфліктах загинуло близько 20 млн осіб.

Значною мірою розгортанню гонки озброєнь сприяли міліта­ристські акції сталінського керівництва (дії Червоної армії в Ірані в 1946 р., у повоєнній Східній Європі), установлення тоталітарної системи в країнах колишнього СРСР, його зовнішня політика, зокрема непродумане втягнення у війну в Афганістані.

Однією із соціальних причин загострення глобальних проб­лем є непродумана регіональна політика держав, відсутність еко­номічного суверенітету республік, національної власності на свої природні ресурси, засоби виробництва тощо. Наприклад, в Украї­ні власність держави (українського народу) на засоби виробництва становила лише 5 %, не існувало власності на природні ресурси. Хижацьке ставлення загальносоюзних міністерств і відомств до землі, отруєння її пестицидами, надмірна загазованість (на те­риторії України розташовано близько 1000 хімічних комбінатів) тощо призвели до значного зростання смертності. У цілому внаслі­док поглиблення екологічної кризи щорічні витрати ВНП України становлять 15—20 %. Зокрема, через екологічну кризу забруд­нено понад 10 млн гектарів земель, у тому числі 9 млн гектарів сільськогосподарських угідь, забруднення Дніпра в чотири-п'ять разів перевищує гранично допустимі норми. Але його воду зму­шені пити 35 млн жителів України.

Передумовою розв'язання глобальних проблем виступає пе­регляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах за­гальнолюдських цінностей, об'єднання зусиль та ресурсів людства на осіґові усвідомлення єдності інтересів та спільної відповідаль­ності перед майбутніми поколіннями.

Основні форми міжнародного співробітництва в розв'язанні глобальних проблем:

• здійснення спільних проектів і програм із ліквідації зон

економічного лиха;

• установлення уніфікованих норм і правил природокорис­тування;

• роззброєння та конверсія;

• виділення кредитів та допомога країнам, що розвиваються, у розв'язанні проблем бідності, голоду, хвороб, неграмотності;

• загальнопланетарні та регіональні угоди під егідою ООН та

інших міжнародних організацій тощо.