Глава 5. Цивільні правовідносини - § 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різних організацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими.
Отже, цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті.
Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.
Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.
Виходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:
а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;
б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;
в) суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.
Такими є загальні та галузеві ознаки цивільно-правових відносин.
Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнова відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.
У запропонованому визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам відносин суб'єктивних прав та обов'язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення суб'єктивних цивільних прав та обов'язків).
Цивільно-правові відносини – це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між майнові відокремленими юридично рівними учасниками, що є носіями цивільних прав і обов‘язків, які виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.
Елементами цивільних правовідносин є: 1) суб‘єкти відносин; 2) об‘єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається зі конкретних прав і обов‘язків. Суб‘єктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи і держава.
Цивільна правоздатність – це здатність особи мати цивільні права. Вона виникає з народженням особи і припиняється із смертю особи. Цивільна правоздатність юридичних осіб – з моменту створення до моменту ліквідації юридичної особи.
Цивільна дієздатність – здатність особи власними діями набувати цивільних прав та обов‘язків і нести правову відповідальність за правопорушення.
Цивільна дієздатність фізичних осіб наступає з 18 років, у шлюбі – з 17 років. Підставами обмеження дієздатності є: вік особи і стан здоров‘я (психічні хвороби0 особи, залежність від алкогольних і наркотичних засобів.
Особи віком до 14 років не мають дієздатності, з 14 до 15 років – обмежену дієздатність, з 15 до 18 років – неповну дієздатність.
З обмеженою дієздатністю можуть укладати дрібні угоди (покупки у крамницях тощо). Особи з неповною дієздатністю можуть укладати угоди самостійно, вільно розпоряджатися заробленими коштами і в межах цього доходу укладати угоди.
Для неповнолітніх діє поняття двостороння реституція, якщо неповнолітній укладає в силу обмеженості знань і досвіту явно невигідну для нього угоду, така угода може бути розірвана в судовому порядку і наслідком цього є двостороння реституція – повернення сторін у попереднє правове і фізичне становище. Дієздатність може бути обмежена лише за рішенням суду (крім вікового цензу). Обмеження правоздатності не допускається. Обмеження правоздатності має місце лише у становому суспільстві. Право і дієздатність юридичних осіб мають свої особливості. Дієздатність юридичних осіб є спеціальною, оскільки визначається правовим статусом юридичної особи, визначеним в її установчих документах. Дієздатність фізичних осіб є універсальною (може вчиняти всі дії не заборонені законом). В юридичних осіб діє і правоздатність виникають одночасно. В ЦК записано, що ненароджена дитина має право на спадщину в разі смерті свого батька за умови, що ця дитина народжена живою. Така дитина до моменту народження не є суб‘єктом права, вона лише потенційний претендент на це право в разі народження. Об‘єктами цивільних правовідносин є речі і дії, а також результати інтелектуальної творчості та особисті немайнові блага. Дії поділяються на роботи і послуги.
Суб‘єктивне цивільне право – це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов‘язків іншими суб‘єктами і можливістю застосування до них державного примусу, тобто права одних – це виконання обов‘язків іншими.
Суб‘єктивний цивільний обов‘язок – це міра необхідної поведінки зобов‘язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Особа, яка має права, уповноважена особа – має повноваження в силу посадового стану, доручення, довіреності та у будь якої іншої формі.
Залежно від критеріїв розмежування цивільно-правових відносин поділяються на наступні види:
1) регулятивні і охоронні;
2) абсолютні і відносні;
3) речові і зобов‘язальні;
4) майнові та особисті немайнові.
1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
Для задоволення своїх потреб у суспільстві люди змушені вступати в різноманітні відносини. Переважна більшість таких суспільних відносин регулюється правовими нормами. У міру того, як суспільні відносини врегульовуються нормами права, вони переростають у правовідносини.
Отже, правовідносини - це частина суспільних відносин, які врегульовані нормами права.
Норми цивільного права посідають важливе місце серед правових норм у суспільстві. Вони складають самостійну галузь права. Суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права, називають цивільно-правовими відносинами.
Цивільно-правові відносини - це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті, бажаний результат їх функціонування.
Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, держава, інші суб´єкти публічного права. Усі вони мають певні суб´єктивні права та обов´язки стосовно один одного. Причому невиконання обов´язків тягне за собою застосування до порушника засобів державного примусу.
Цивільно-правові відносини є досить поширеними в суспільстві, адже вони виникають на підставі норм, що супроводжують життя людини від народження і до смерті, врегульовують майже усі грані її приватного життя. В окремих із них учасниками виступають також органи внутрішніх справ, наприклад, при розшуку безвісно відсутньої особи, або у відносинах, які виникають на підставі договору про охорону майна громадян тощо.
Оскільки цивільно-правові відносини є різновидом галузевих правових відносин, то їм властиві також ознаки правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Серед загальних ознак, які характеризують цивільно-правові відносини, називають:
-
виникнення їх на підставі правових норм;
-
належність учасникам відносин суб´єктивних прав та обов´язків;
-
можливість застосування до порушників засобів державного примусу.
Галузеві ознаки цивільно-правових відносин зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права. Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільними є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Ґрунтуючись на цьому, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:
а) це є особисті немайнові відносини та майнові (відносини власності і товарно-грошові);
б) вони засновані на юридичній рівності і майновій відокремленості учасників;
в) їх формування і здійснення базується на основі вільного волевиявлення суб´єктів.
Окремо слід згадати ще про одну особливість цивільно-правових відносин. Суб´єктивні права та суб´єктивні обов´язки їх учасників виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів (договорів та інших правочинів; заподіяння шкоди іншій особі тощо). Це різноманітні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження особи; стихійне лихо), так і до соціальної сфери життя (укладання договору, постановления рішення суду). Вони виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільно-правовими відносинами. Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини.
Отже, цивільно-правові відносини - це врегульовані нормами сучасного цивільного права особисті немайнові та майнові відносини, засновані на вільному волевиявленні майново відокремлених, юридично рівних учасників, які є носіями суб´єктивних цивільних прав та обов´язків, що виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів та забезпечуються можливістю застосування засобів державного.