Хронічний коліт.
Хронічний коліт – хронічне запалення товстої кишки. Розрізняють хронічний коліт без атрофії слизової. При цьому слизова набрякла, зерниста, сіро-червона або червона, часто з множинними крововиливами і ерозіями. Спостерігається сплощення і десквамація призматичного епітелію, збільшення числа келихоподібних клітин в криптах. Самі крипти вкорочені, їх просвіт розширений.
Для хронічного атрофічного коліту характерні сплощення призматичного епітелію, зменшення числа крипт, гіперплазія гладком’язових елементів. В слизовій оболонці переважають гістіолімфоцитарні тканини, у деяких випадках зустрічаються виразки, які епітелізуються і проходять рубцювання.
Ускладнення: 1) парасигмоідит; 2) парапроктит.
Перитоніт.
Перитоніт – це запалення очеревини. Часто ускладнює захворювання органів травлення: прободіння виразки шлунку і дванадцятипалої кишки, виразки кишківника при черевному тифі, неспецифічному виразковому коліті, дизентерії, також зустрічається як ускладнення при апендициті, захворюваннях печінки, холециститі, гострому панкреатиті.
Перитоніт може бути обмеженим тим або іншим відділом черевної порожнини (обмежений перитоніт), або бути поширеним (розлитий перитоніт). В більшості випадків це гострий ексудативний перитоніт – який буває: серозний, фібриноїдний, гнійний. Вісцеральна і парієтальна плевра при цьому різко гіперемовані, з ділянками крововиливів, ексудату, який ніби склеює петлі. Ексудат розміщений не тільки на поверхні органів і стінок черевної порожнини, але і скупчується у відділах, які розташовані нижче (бокові канали, порожнина малого тазу). Стінка кишківника рихла, легко рветься, в просвіті – багато рідкого вмісту і газів. Інколи перитоніт може бути каловим, жовчним. При розлитому перитоніті організація гнійного ексудату супроводжується утворенням осумкованих міжкишечних скупчень гною – «абсцесів»; при обмеженому перитоніті в області діафрагми з’являється піддіафрагмальний « абсцес». Як наслідок після фібринозного перитоніту утворюються спайки в черевній порожнині, інколи розвивається спайкова хвороба, що веде до кишкової непрохідності.
Інколи перитоніт виникає первинно. Він є обмежений, на певній, обмеженій ділянці очеревини з’являється склероз, утворюються спайки, які порушують функцію органів черевної порожнини.
Токсична дистрофія печінки.
Прогресуючий масивний некроз печінки – це гостре, рідше хронічне захворювання, яке характеризується прогресивним масивним некрозом печінки і печінковою недостатністю.
Етіологія.
Фактори, які сприяють виникненню захворювання поділяються на дві групи (умовно):
Екзогенні:
– отруєння недоброякісними продуктами харчування, грибами, миш’яком;
вірусний гепатит;
алкоголь.
Ендогенні
тиреотоксикоз;
токсикоз вагітних та ін.
Патанатомічні зміни.
В перші дні печінка збільшена, щільна або рихла і має яскраво-жовте забарвлення, як з поверхні, так і в розрізі. Потім печінка зменшується в розмірах («тає на очах»), стає рихлою, капсула зморщена, на розрізі тканина печінки сіра. До кінця другого тижня захворювання, некротичні зміни охоплюють всі відділи, лише по периферії залишається вузька смуга гепатоцитів у стані жирової дистрофії (це стадія жовтої дистрофії).
На третьому тижні захворювання печінка ще більше зменшується в розмірах і стає червоною (стадія червоного опеченіння).
При масивному некрозі печінки спостерігається жовтяниця, гіперплазія навколопортальних лімфатичних вузлів і селезінки, множинні крововиливи в шкіру, слизові і серозні оболонки, легені.
При прогресуючому некрозі печінки хворі вмирають від гострої печінкової або ниркової (гепаторенальний синдром) недостатності. Як розрішення розвивається постнекротичний цироз печінки.
Цироз печінки.
Цироз печінки – це хронічне захворювання, яке характеризується прогресуючою печінковою недостатністю в зв’язку з рубцевим зморщуванням і структурною перебудовою печінки.
В залежності від причин виникнення розрізняють:
1) інфекційний (вірусний гепатит, паразитарні захворювання печінки);
2) токсичний і токсикозо-алергічний (алкоголь, промислові і харчові отрути, лікарські препарати, алергія);
3) біліарний (холангіт, холестаз різної природи);
4) обмінно-аліментарний (недостатність білків, вітамінів);
5) циркуляторний (хронічний венозний застій в печінці).
Патанатомія.
Характерними змінами при цирозі є:
дистрофія і некроз гепатоцитів;
спотворена регенерація;
дифузний склероз;
структурна перебудова і деформація органу.
Печінка при цирозі щільна і неоднорідна, розміри її частіше зменшені, рідше збільшені. В залежності від величини і характеру вузлів розрізняють наступні види цирозу: 1) дрібновузловий; 2) крупно вузловий; 3) змішаний. При дрібновузловому цирозі вузли регенерації одинакової величини, не більше 1см в діаметрі. Крупновузловий – діаметр вузлів більше 5см. При змішаному – ознаки дрібно- і велико вузлового. Гістологічно видно порушення долькової будови печінки з інтенсивним фіброзом і формуванням вузлів регенерації.
Ключовим моментом в ґенезі є дистрофія і некроз гепатоцитів. Відмирання гепатоцитів веде до посилення їх регенераціїі і появі вузлів регенерації і псевдодольок, в яких в зв’язку з порушенням кровообігу з’являється сполучнотканинна мембрана. Порушення мікроциркуляції в псевдодольках веде до гіпоксії їх тканин, розвитку дистрофії і некрозу гепатоцитів, що проявляється печінково-клітинною недостатністю. Формування вузлів-регенератів супроводжується дифузним фіброзом. Фіброз розвивається як в перипортальній тканині, так і всередині дольок.