Природні зони. Висотна поясність

Природні зони. У Південній Америці порівняно з іншими материками тропічних широт простежується найбільша кількість природних зон. В екваторіальному поясі, на за­ході Амазонської низовини, поширені вологі екваторіальні ліси. У Південній Америці вони називаються сельвою, що у пере­кладі з латинської означає "ліс". У сельві, де переважають черво­но-жовті фералітні ґрунти, налічується близько 40 тис. видів рос­лин, більше, ніж в будь-яких лісах планети. Дерева тут утворюють до дванадцяти ярусів. У найвищому з них росте близько 200 видів пальм заввишки 80 м, окремі дерева сельви мають висоту 100 м.

Нижні яруси сельви — це справжні непрохідні хащі, перепле­тені ліанами, стовбури яких укриті яскравими квітами химерної форми — орхідеями. У тихих затонах росте дивовижне латаття вікторія-регія, листя якої досягає 2 м у діаметрі і витримує вантаж до 50 кг.

Тваринний світ сельви багатий і дуже різноманітний. Більшість тварин живе на деревах. Тут налічується 38 видів мавп. Трап­ляються деревні жаби, які завдяки липким подушечкам на лапах вільно рухаються навіть гладенькою поверхнею листка. На гілках дерев зависають лінивці, що все життя іноді проводять у кроні одного дерева.

Господарями сельви є два хижаки, що однаково вільно почува­ють себе на землі, у воді і на деревах. Це дика кішка ягуар та удав анаконда — найдовша змія світу. В Амазонці та її притоках водяться алігатори та невелика риба піранья. Табун цих риб за кілька хвилин залишає від бика тільки кістяк.

Досить різноманітний світ птахів сельви: від хижака гарпії завдовжки близько 1 м до найменшого птаха на земній кулі — ко­лібрі, маса якого менша 2 г. Значно ускладнюють життя людині в сельві тисячі видів комах і павуків, більшість з яких зустрічається тільки тут. Саме в сельві водяться велетенські павуки-птахоїди завдовжки більш як 10 — 12 см.

У субекваторіальному поясі, на Гвіанському, Бразильському плоскогір'ях та Орінокській рівнині є сухий сезон. Тому ліси тут поступаються саванам і рідколіссю на червоних та червоно-коричневих ґрунтах. Савани північної і південної частин материка дещо відмінні між собою. На півночі вони в загальних рисах нагадують африканські савани, але замість баобабів тут височать окремі пальми. Савани на півдні материка посушливіші, тому дерев тут майже немає. Трапляється дерево кебрачо з дуже щільною деревиною, яка тоне у воді, але не гниє. На місці дерев у південних саванах ростуть чагарники та деревоподібні кактуси, стебло яких накопичує воду.

Своєрідним є також тваринний світ саван. На відміну від афри­канських, у саванах Південної Америки мало копитних. Водяться тільки тапіри та невеликі дикі свині пекарі, на яких полює пума. Дуже багато комах: хижих мурахів і термітів, які будують міцні споруди – термітники. У ці своєрідні башти і замки може проникнути тільки мурахоїд, який має міцні кігті та довгий клейкий язик. Роль санітара, яку в Африці відіграє гієна, в саванах Південної Америки належить броненосцю. Він швидко знищує загиблих тварин.

На південь від саван кількість опадів значно зменшується і з'являються трав'янисті степи — пампа, що мовою місцевих індіанців означає "рівнина". На червоних дуже родючих ґрунтах пампи поширені такі злаки, як ковила, пампасова трава, бородач, тонконіг. Внаслідок розорювання й безсистемного випасання худоби природна рослинність пампи дуже змінена. З тварин цієї зони досить рідкісними є страус нанду, пампаський олень, гуанако. У річках пампи водиться нутрія - - цінна хутрова тварина. Звідси вона була розселена по всьому світу.

На крайньому півдні материка у помірному поясі сформувалася не дуже характерна для таких широт природна зона напівпустель і пустель. Вона є єдиною у світі, що виходить до узбережжя океану в межах помірного поясу. За умов незначної кількості опадів (близько 200 мм за рік) на тонкому шарі сіроземних і бурих грунтів окремими плямами розкидані злаки, кактуси та подушкоподібні чагарники. Тваринний світ бідний, численними є тільки гризуни та плазуни.

Берегові пустелі та напівпустелі простягаються вузькою сму­гою (від 5 до 28° пд. ш.) і на західному узбережжі Південної Америки. Близькість океану сприяє тут високій вологості повітря, значну частину року береги оповиті туманами. Проте трапляється, що дощі не випадають по 10 — 20 років. Причиною цього є не лише переважаючі потоки повітря, а й холодна Перуанська течія. Повітря над нею охолоджується і стає важким, а тому не підні­мається вгору й не утворює дощових хмар.

Найсухіша частина природної зони — берегова пустеля Атакама. На її переважно піщаній поверхні зрідка трапляються поодинокі посухостійкі рослини, зокрема кактуси. Атакама під­німається схилами Анд до 3 000 м, де переходить у високогірну пустелю.

На південь від берегових пустель на західному узбережжі мате­рика і на острові Вогняна Земля розміщені ліси помірного поя­су, де з'являються хвойні дерева: чилійські кедри, кипариси та араукарії.

В исотна поясність. В Андах спостерігається велика кількість висотних поясів. В екваторіальному поясі Анд підніж­жя гір вкриті вологими екваторіальними лісами — це так звана гірська гілея. Вище вона переходить у гірські ліси, де з'являються хвойні породи. Теплолюбні види поступово зникають. У високогір'ях, де панують сильні холодні вітри, дерева утворюють криволісся, які з висотою поступаються гірським лукам. Типовою погодою тут є мряка, що часто переходить у сніг. Вище 5000 м сніг ніколи не тане, перетворюючися з часом на лід.