МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Затверджую
Начальник кафедри
державно-правових дисциплін
кандидат юридичних наук, доцент
підполковник міліції
А.В. Мілашевич
“____”_________________2004р.
ЛЕКЦІЯ
По темі №3 “Сучасна держава” з навчальної дисципліни “Теорія держави і права”
для слухачів факультетів № 4,5 (заочне відділення) за спеціальністю
“Правознавство”, „Правоохоронна діяльність”.
Розглянуто і схвалено
на засіданні кафедри
“____”___________2004р.
Протокол №__________
Одеса
2004р.
Тема. Сучасна держава. План.
Вступ.
Питання 1. Поняття і елементи форми держави.
1.1.Форма правління держави.
1.2 Форми державного устрою.
1.3 Політичний режим.
Питання 2. Механізм держави.
2.1. Поняття і сутність механізму держави.
2.2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи та їх види.
Питання 3. Держава в політичній системі суспільства.
Висновки.
Питання 1. Поняття і елементи форми держави.
1.1.Форма правління держави.
Категорія форми держави дає загальне уявлення про особливості організації державної влади, порядок утворення державних органів і специфіку їх відносин між собою і населенням, про особливості методів, прийомів, що використовуються державною владою у відносинах з суспільством та його різноманітними інститутами (інститут суспільства – державне чи громадське об’єднання людей, які виконують певні функції). Особливості організації влади історично мінливі і залежать від багатьох чинників. Зміст поняття «форма держави» в суспільній думці змінювалися неодноразово — від Арістотеля і до наших днів. Таким чином, наукою вироблена універсальна конструкція, що виражена в понятті форми держави для характеристики численних способів організації влади будь-якої держави. Якщо держава, з точки зору свого головного змісту, — організація публічної політичної влади, то форма держави - це спосіб організації, існування, зовнішній вираз цієї влади в суспільстві.
Аналіз тривалого процесу існування держави дає можливість вирізнити три основних аспекти її організації: юридично визначений порядок створення державних органів і їх відносини між собою та з населенням країни; правове закріплення устрою державної влади, її територіальної організації; характер прийнятих у даній державі методів і прийомів здійснення влади.
Категорія “форма держави” виступає своєрідним “паспортом держави”, що відображає основні її особливості серед держав світу. Слід також мати на увазі, що держава — складно організована система, тому кожен з аспектів її форми можна розглядати ізольовано лише на теоретичному рівні: в реальному житті держави вони характеризуються єдністю і взаємовпливом.
На форму держави можуть впливати внутрішньополітичні фактори: конкретні співвідношення класових сил, соціальних груп, національних взаємовідносин, рівень і особливості політичної свідомості та культури населення, традиції.
Крім того, форма держави, зазнає впливу з боку зовнішньополітичних факторів. На основі впливу цих факторів держава має робити вибір способів здійснення державної влади — різних за змістом видів політичного режиму.
Аспекти організації державної влади, які становлять поняття «форма держави», розкриваються через способи та порядок утворення і організації вищих органів державної влади, правовий (передусім — конституційний) порядок відносин між ними і населенням. Ці моменти відображені у понятті «форма правління держави». Способи територіального устрою державної влади і організація системи державних органів, що відповідає цьому устрою, їх правове закріплення відбиті в понятті «форма державного устрою». Сукупність способів здійснення державної влади, реальна оцінка взаємодіючих і поєднаних нею правових та неправових методів розкривається через поняття «політичний (державний) режим».
Отже, форма держави — це взяті в єдності способи організації державної влади, її устрою та методів її здійснення.
Категорія форма держави складається з трьох елементів: форми правління держави, форми державного устрою, державного (політичного режиму).
Форма правління держави – організація, порядок утворення і взаємодії вищих органів державної влади.
Форма правління будь-якої держави вказує: на структуру і повноваження вищих органів державної влади; порядок їх утворення і характер взаємовідносин між ними; ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади; відносини між вищими органами влади і населенням і ступінь впливу населення на прийняття державних рішень; тривалість повноважень і характер змінюваності вищих органів влади; Традиційно в науці розрізняють дві форми правління — монархію і республіку.
Монархія — це форма державного правління, при якій систему вищих органів влади очолює одна особа, що одержує і передає свою посаду і титул, як правило, у спадщину і довічно.
Ознаки монархії:
а) безстроковість влади монарха;
б) посідання влади за правом крові (спорідненості) й отримання її у спадок;
в) монарх є головою держави і здійснює від її імені представництво;
г) офіційна непідлеглість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам.
Залежно від обсягу і характеру повноважень монарха, підстав їх виникнення і взаємовідносин влади з населенням усі монархії поділяються на необмежені і обмежені.
Необмежена монархія — така форма правління, де влада монарха не обмежується якимись органами чи законом: монарх відіграє роль єдинодержавного правителя, її різновидом є деспотична монархія. Монархії типу східної деспотії характерні для стародавніх держав рабовласницького типу. Головна підстава влади в таких монархіях — обожнювання лідера-монарха, наділення його особливими рисами, непорушний авторитет його сили.
Абсолютна монархія характерна для останнього етапу існування феодальних держав, де відбувається політична і економічна централізація влади, яка концентрується в руках монарха. Його влада є необмеженою, поділ влади не здійснено, а станово-представницькі установи є фактично безправними.
В обмежених монархіях влада монарха обмежена повноваженнями інших державних органів, що може закріплюватися в конституціях.
Виділяють два види обмежених монархій: дуалістична та парламентська.
Дуалістична монархія (перехідний тип монархії) характеризується такими ознаками:
формальна належність законодавчої влади парламенту;
здійснення монархом функцій глави виконавчої влади;
право монарха формувати уряд, відповідальний перед ним;
право накладення абсолютного вето на закони парламенту;
право монарха видавати укази, що мають силу закону.
Дуалістична монархія характерна для періодів переходу від феодальних відносин і абсолютизму до капіталізму і є відбиттям спроби монархії примирити інтереси феодалів і буржуазії. Дуалістична монархія була в кайзерівський Німеччині в 1871-1918 рр. Вона існувала також в Тунісі, Таїланді, Лівії, Ефіопії. У деяких сучасних країнах (султанат Бруней, Тонга).
Парламентська монархія має такі ознаки:
монарх лише формально зберігає функції глави держави і має виключно представницькі повноваження;
законодавча влада належить парламенту, виконавча — урядові, який формується парламентом і повністю йому підзвітний;
монарх позбавлений права самостійно здійснювати функції глави держави;
всі акти, які видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалені міністрами .
Монархії парламентського типу характерні для багатьох держав Європи (Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін.).
Республіка — форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються громадянами-виборцями або формуються загальнонаціональними представницькими (виборними) установами.
Основні юридичні ознаки республіки:
- влада вищих органів обмежена строком, закріпленим у конституційних законах;
- виборність і періодична змінюваність складу вищого органу законодавчої влади та глави держави (президента);
- відповідальність глави держави перед народом;
- верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.
Республіканське правління в сучасному світі поділяється на парламентські, президентські та змішані республіки.
До основних ознак парламентських республік належать:
1) формальне верховенство парламенту, перед яким уряд несе відповідальність за свою політичну діяльність;
2) вибори до парламенту одночасно передбачають питання формування ним уряду;
3) уряд формується парламентом (головним чином з числа депутатів парламенту, які належать до правлячої партії або партійної коаліції, яка отримала більшість депутатських місць);
4) виконавча влада існує окремо від президента: на нього покладені номінальні представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду (прем'єр-міністру, канцлеру тощо);
5) уряд користується підтримкою парламентської більшості і відповідає перед парламентом, який може відправити уряд у відставку і сформувати новий;
6) розвинена багатопартійна система, що виключає концентрацію влади в руках парламенту;
7) особливості виборів президента: він може обиратися парламентом за правилами парламентської процедури (наприклад, у країнах Східної Європи — Албанії, Угорщині, Чехії, Словакії) і нести відповідальність згідно з конституціями перед парламентом; крім того, у парламентських республіках президент може обиратися двома шляхами: парламентом за участю представників адміністративно-територіальних (автономних) одиниць і спеціально створеним органом, який складається з парламентарів та представників суб'єктів федерації.
Позитивні якості парламентських республік звичайно вбачають у їх здатності частіше встановлювати стабільну демократію і надавати політичному процесу певної гнучкості. Недоліки пов'язуються з нестабільністю виконавчої влади, що виражається в частих урядових кризах за умови відсутності стабільної правлячої більшості в парламенті.
Президентська республіка, її основні ознаки й особливості:
1) президент об'єднує повноваження глави держави і глави уряду (виконавчої влади);
2) позапарламентський метод обрання президента: він обирається шляхом загальних виборів;
3) позапарламентський спосіб формування уряду (його очолює або призначає президент);
4) відсутність інституту парламентської відповідальності уряду (він несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом). У зв'язку з цим парламент (наприклад, Конгрес США) не має права відкликання уряду: можливий навіть протилежний партійний склад парламенту й уряду;
5) президент не має права розпустити парламент і призначити нові вибори;
6) президент має право накладати вето на законодавчі рішення парламенту, однак воно може бути скасоване (переборене) більшістю голосів у парламенті (як правило, двома третинами голосів).
Однак цей тип республік має і недоліки (президент не залежить від вотуму довіри парламенту, не несе відповідальності перед ним; часто виникає загроза конфліктів між парламентом і президентом).
Республіки не завжди відповідають ознакам їх «чистих» парламентських і президентських форм. Можуть бути створені й інші моделі республіканського правління, що поєднують ознаки як парламентських, так і президентських республік. Головним показником при цьому стає співвідношення обсягу повноважень глави держави і парламенту в механізмі формування уряду.
Виділяють також змішані республіки, які мають елементи парламентської та президентської республіки.
В змішаних республіках можливі такі варіанти співвідношення повноважень між гілками влади:
а) президент призначає голову уряду і за його пропозицією одночасно призначає склад уряду (наприклад, у Польщі);
б) глава держави (президент) пропонує кандидатуру глави уряду, парламент його обирає, а президент призначає на посади і звільняє членів уряду за пропозицією голови уряду (наприклад, у ФРН);
в) глава держави призначає главу уряду і за його пропозицією — склад уряду, а парламент його схвалює (наприклад, в Італії).