1. Сутність державних фінансів, їх призначення і роль.

Государственные финансы - это совокупность распределительных и перераспределительных отношений, которые возникают в процессе формирования и использования централизованных фондов денежных средств, предназначенных для финансового обеспечения выполнения государством возложенных на неё обязанностей.

Функционирование государственных финансов неотделимо от государства. Необходимость в государственных финансах обусловлена тем, что вне зависимости от типа экономических системы, основным предназначением государства является обеспечение финансовыми ресурсами тех потребностей, которые не могут быть удовлетворены посредством рыночного механизма, то есть через спрос и предложение, а также отдельными гражданами и по объективным причинам. Такими причинами являются:

структурная перестройка экономики;

охрана окружающей среды;

оборона;

правопорядок;

наука;

образование;

социальное обеспечение и социальная защита;

охрана здоровья и др.

Роль современного государства и его финансов в экономике или в экономическом кругообороте - огромна. Государство активно участвует в регулировании экономической жизни своей страны. Именно регулирование экономики составляет суть государственной экономической политики.

2. Становлення і розвиток державних фінансів України

На сьогодні державні фінанси України опосередковують майже 70% від усіх фінансових ресурсів і містять різні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють державний бюджет, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і організацій державної власності, державний кредит, державне страхування. Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, однак вони тісно пов'язані між собою. Основу державних фінансів становлять фінанси підприємств державної власності. Тут створюється понад 55% від валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансових відносин. За умов розвитку ринкової економіки частка державного сектора зменшуватиметься, однак ще тривалий час цьому сектору належатиме визначальна роль у процесах розподілу й перерозподілу, що здійснюються за допомогою фінансів.

Упродовж 1992—1997 років змінилася роль бюджету в перерозподілі валового внутрішнього продукту. Так, якщо в 1992 р. через доходи, зведеного бюджету (без урахування централізованих фондів) перерозподілялося 21,9% ВВП, у 1994 р. ця частка зросла до 33,6%, а починаючи з 1995 року стала зменшуватися і становила в цьому році 28,4%, у 1996 р. — 26,4%, у 1997 р. - 28,5%. Значною є роль централізованих фондів цільового призначення в системі державних фінансів. У 1992 р. через вказані фонди перерозподілялося 14,1% ВВП, у 1994 р. — 10,2%, у 1997 р. — 12,0%. У зв'язку зі змінами в порядку створення і використання Фонду щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення в наступні роки перерозподіл ВВП через такі фонди дещо зменшився. Бюджет і надалі є основним інструментом державного регулювання економічного й соціального розвитку. Так, держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів і платежів. Витрачає ці ресурси шляхом надання асигнувань на різні заходи загальнодержавного призначення, тобто оборону, забезпечення громадського порядку, утримання органів влади й управління, збереження довкілля, надання громадянам безплатних послуг у формі освіти, медичної допомоги, одержанні професії, а також грошових виплат громадянам у формі допомоги. Для потреб соціальної сфери створюється пенсійний фонд, фонд соціального страхування, фонд сприяння зайнятості населення і низка інших. Безпосередньо у виробничій сфері створюються фонд капітальних вкладень в основні виробництва, фонди капітального ремонту, обігових коштів, оплати праці, соціального розвитку, матеріального заохочення тощо. Держава через законодавство регулює порядок створення й використання всіх указаних фондів і тим самим створює фінансовий механізм управління в державі. Напрямки розвитку цього механізму визначаються фінансовою політикою держави.

3. Фінансові ресурси держави, їх склад і джерела формування.

Фінансові ресурси - сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб' єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Слід зазначити, що фінансові ресурси, які існують у державі, накопичуються на трьох рівнях економічної системи. Фонди фінансових ресурсів накопичуються, передусім на мікрорівні, тобто у межах домашніх господарств. У цьому випадку джерелом їх формування можуть бути як ресурси сфери державних фінансів, так і ресурси підприємництва. Тобто фінансові ресурси на мікрорівні накопичуються як в результаті створення ВВП, так і в результаті їх перерозподілу. На цьому рівні фінансові ресурси мають вигляд накопичень, депозитів та вкладів у банківську систему.

На мезорівні фінансові ресурси накопичуються у суб' єктів підприємницької діяльності і є безпосереднім результатом розподілу нового створеного ВВП. Фінансові ресурси підприємств мають форму фондів та капіталу підприємств.

На макрорівні фінансові ресурси держави є наслідком розподілу, перерозподілу та централізації ВВП і мають форму бюджетних та позабюджетних фондів фінансових ресурсів.

4. Фінансові методи державного регулювання економіки

Реалізація економічної політики держави можлива лише при використанні сукупності заходів, які складають механізм державного впливу на економіку. Для раціонального використання сукупності цих заходів впливу необхідно знати суть і специфіку кожного із них, структуру їх взаємозв'язків. Залежно від вибраних критеріїв існує декілька варіантів відповідної класифікації. Перш за все, розрізняють методи прямого і опосередкованого (непрямого) впливу. Методи прямого впливу примушують суб'єкти економіки приймати рішення, які основані не на самостійному економічному виборі, а на вказівках держави. Основними інструментами прямого впливу є: нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, ліміти, державні бюджетні витрати тощо. Прямі методи часто мають високу ефективність внаслідок оперативного досягнення певних економічних результатів. Але у них є серйозні недоліки. Так як економічна система складається із багатьох суб'єктів і між ними встановлюється певна система зв'язків, то прямий державний вплив на один із суб'єктів може порушити встановлені зв'язки. Таким чином, ті суб'єкти економіки, на які не були безпосередньо направлені державні заходи, також вимушені реагувати на дії держави. Тобто методи прямого впливу порушують природній розвиток ринкових процесів. При використанні методів опосередкованого впливу держава прямо не втручається в процес прийняття рішень суб'єктами економіки. Вона створює лише передумови для того, щоб при самостійному виборі суб'єкти приймали рішення, які відповідають цілям економічної політики.

5. Об’єктивна необхідність, сутність і функції податків

Отже, виходячи із сутності категорійного поняття, податки — фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою її функцій.

Основні характерні особливості податку, порівняно з іншими обов'язковими платежами до бюджету:

— справляння на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки у разі його переплати або якщо законодавством передбачені пільги щодо цього податку;

— односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

— сплачується лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

— не має цільового призначення;

— є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Таким чином, податки — обов'язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

6. Класифікація податків за різними ознаками. Характеристика податків, виділених у процесі їх класифікації.

Класифікація податків

1. За економічним змістом об'єкта оподаткування:

— податки на доходи та прибутки — обов'язкові платежі, які справляються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий дохід підприємства;

— податки на споживання — обов'язкові платежі, які справляються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх сплата залежить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;

— майнові податки — обов'язкові платежі, які справляються внаслідок наявності конкретного виду майна, що знаходиться в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів);

— ресурсні платежі або платежі рентного характеру — обов'язкові збори, які справляються в процесі використання ресурсних платежів, які знаходяться в державній формі власності.

2. За формою оподаткування:

— прямі податки — обов'язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування. Причому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об'єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

— непрямі податки — обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об'єкта оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито).

3. За рівнем державних структур, що впроваджують податки:

— загальнодержавні податки — обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевих бюджетів;

— місцеві податки та збори — обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів.

. За способом встановлення податкових зобов'язань:

— розкладні (розкладкові) податки — обов'язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування. їх розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати: викупити короля з полону, побудувати захисну стіну тощо. Суми витрат розподілялись між платниками — на кожного платника припадала конкретна сума податку. Нині розкладні податки використовуються рідко, в основному в місцевому оподаткуванні;

— окладні (квотарні, пайові, кількісні) податки — обов'язкові платежі, які справляються за певними ставками від чітко визначеного об'єкта оподаткування. На відміну від розкладних, виходять не з потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок. Такі податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку.

4. За повнотою прав використання податкових надходжень:

— закріплені — обов'язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

— регулюючі — обов'язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів.

7. Прямі і непрямі податки, їх сутність, переваги і недоліки.

Прямі сплачує і несе одна особа, включається в ціну товару на стадії виробництва, стягується по декларації та кадастру, джерелом сплати є дохід та майно. Непрямі податки: сплачує одна особа, несе інша, включається в ціну товару на стадії реалізації, стягується по тарифам, джерелом сплати є витрати і споживання товарів та послуг.

Переваги прямого оподаткування:

1. Економічні – прямі податки дають можливість встановити пряму залежність між доходами платника і його платежами до бюджету.

2. Регулюючі – в країнах з розвиненою ринковою економікою пряме оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання економічних процесів

3. Соціальні – прямі податки спонукають до розподілення податкового навантаження таким чином, що більші податкові видатки мають ті члени суспільства у яких більш високі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів вважається справедливим.

Недоліки прямих податків:

1. Організаційні – пряма форма оподаткування потребує складного механізму стягнення податків, так як пов’язана з достатньо складною методикою ведення бухгалтерського обліку і звітності.

2. Контрольні – контроль надходження прямих податків потребує суттєвого розширення податкового апарту і розробки сучасних методів обліку і контролю платників.

3. Поліцейські – прямі податки пов’язані з можливістю ухилення від сплати податків із-за недосконалості фінансового контролю і наявності комерційної таємниці.

4. Бюджетні – пряме оподаткування потребує відповідного розвитку ринкових відносин, так як тільки в умовах реальног ринку може формуватись реальна ринкова ціна, а відповідно і реальні доходи(прибток), однак з такою ж ймовірністю можуть мати місце і втрати.

Непрямі податки мають такі переваги та недоліки:

Переваги:

1. Організаційні – для непрямих податків характерна простота сплати і регулярність надходжень до бюджету, їх утримання та контроль надходжень не потребують розширення податкового апарату.

2. Бюджетні – оскільки непрямі податки збільшують доходи держави за рахунок зростання населення чи його благополуччя, то вони більш вигідні для країн, прогресуючих в економічному відношенні.

3. Поліцейські – впливають на сукупне споживання шляхом здорожчання того чи іншого продукту(здоровя нації.)

4. Політичні – завуальвано в ціні товару.

5. Економічні – визначаються розміром споживання, зручністю сплати вчасі, близькістю до місця внесення, відчутністю  витрат часу для внеску.

До недоліків непрямих податків відносять:

1. Обтяжливість для малозабезпечених.

2. Політичні – право стягнення непрямих податків майже ніколи не оскаржується.

3. Соціально-економічні – лягають тягарем на малозабезпечені верстви населення.

4. Підприємницькі – обмежують розмір прибутку, бо в умловах конкуренції не зажди є можливість підвищувати ціни.

8. Елементи системи оподаткування

Суб'єкт оподаткування, або платник податків, - фізична або юридична особа, на яку законом покладено обов'язок платити податок. Податкова робота розпочинається саме з встановлення платників, адже податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов'язання перед державою.

Носій податку - фізична чи юридична особа, що у кінцевому підсумку здійснює витрати зі сплати податку.

Об'єкт оподаткування - явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок, тобто те, що обкладається податком (дохід, майно тощо).

Одиниця оподаткування - одиниця виміру об'єкта (з прибуткового податку - грошова одиниця країни, з земельного податку - гектар, акр і т. ін.). 

Джерело сплати податку - дохід суб'єкта (прибуток, заробітна плата, відсоток, рента), з якого сплачується податок. За деякими податками об'єкт і джерело збігаються.

База оподаткування - законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку, тобто сума, з якої стягується податок.

Ставка податку - розмір податку на одиницю обкладання; якщо виражена у відсотках, то називається квота.

9. Взаємозв’язок між такими поняттями, як податки, податкова система і податкова політика.

Податки – обовязкові внески платників до бюджету і позабюджетних фондів, розміри і терміни сплати яких регламентуються податковим законодавством.

Податкова система - сукупність різних видів податків, у побудові й методах обчислення яких втілюються певні принципи. Прямі всановлюються безпосередньо на дохід або власність платника податків, а непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару(тарифу на послуги) і сплачуюються споживачем.

Податкова політика- це політика, яку проводить держава що до податкової системи, яка спрямована на більш ефективну та досконалу діяльність полаткової системи.

Всі ці три економічні категорії звязує те що вони мають на меті стягнення, вдосконалення стягнення, методи стягнення податків з юридичних і фізичних осіб в бюджет держави.

10. Сутність і наукові принципи побудови податкової системи

Існують три основні методи побудови податкової системи: експериментальний, на підставі досвіду зарубіжних країн, науково обґрунтований. Сутність експериментального методу полягає в тому, що в його основі лежить метод проб і помилок. Дія встановлених податків перевіряється на практиці, а ефективність системи значною мірою залежить від рівня професіоналізму її розробників. Науково обґрунтований підхід до створення податкової системи передбачає: — системність; — встановлення визначальної бази податків; — врахування правової основи; — дотримання принципів оподаткування. Системність охоплює кілька аспектів. По-перше, усі податки повинні бути взаємопов’язані між собою, доповнювати один одного, не вступати в протиріччя. По-друге, системний підхід – це органічне поєднання усіх функцій податків; по-третє, врахування зв’язку податків з такими розподільчими категоріями, як ціна, собівартість, заробітна плата, кредит. Враховуючи те, що податки виконують кілька функцій (розподільчу, фіскальну, регулюючу, контрольну), податкова система повинна охоплювати досить широке коло форм оподаткування різної цілеспрямованості. Визначальна база податкової системи – це обсяг запланованих видатків бюджету. З позиції фінансової діяльності держави податки вторинні щодо видатків, а це своєю чергою обумовлює бюджетний дефіцит. Правова основа податкової системи – відносини власності. Залежно від того, яка форма власності домінує в суспільстві, встановлюється відповідний метод формування доходів бюджету (податковий чи прямого вилучення). Права власності дають можливість також виділити об’єкт оподаткування та закріпити відповідного платника податків. Методологічною основою ефективної податкової системи є наукове обґрунтування принципів її побудови. Вперше їх розробив Адам Сміт. До них належать: 1) Принцип рівності в оподаткуванні. Всі громадяни повинні брати участь у підтримці держави відповідно до своїх доходів. 2) Принцип визначеності. Час, методи обчислення, кількість податків, місце платежу мають бути наперед відомими платникам податків. 3) Принцип зручності. Вилучення податків має бути зручним і зрозумілим. Податки повинні сплачуватись у найвигідніший для платників час. 4) Принцип мінімізації витрат. Кожний податок повинен сплачуватися з мінімальними витратами.

основними принципами побудови системи оподаткування є: — стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; — обов’язковість – впровадження норм щодо сплати податків та обов’язкових платежів, відрахувань за звітний період і встановлення відповідальності платників податків; — рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів на рівні прибутків; — недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; — підтримка малозабезпечених верств населення шляхом впровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і застосування диференційованого та прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи; — стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів, їх ставок, податкових пільг упродовж бюджетного року; — економічна обґрунтованість – встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей; — рівномірність сплати – встановлення термінів сплати, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету; — компетенція – встановлення та скасування податків і зборів, а також пільг здійснюється винятково Верховною Радою України, місцевими органами влади; — єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням усіх елементів податку.