Висновки

Поглиблення двостороннього економічного співробітництва України з країнами Центральної Азії до рівня стратегічної залежності (яким є енергопостачання) пов’язане із низкою ризиків для нашої держави. Незважаючи на певні політичні та економічні дивіденди, які Україна може отримати від залучення однієї з країн (зокрема Ірану) у до головних імпортерів газу й нафти, негативні наслідки такого співробітництва можуть переважити очікувану користь. Виключенням може стати залучення України до широких енергетичних проектів європейського масштабу, гарантом здійснення яких будуть впливові європейські країни – стратегічні партнери США. Крім того, необачним було б і припинення розвитку вже існуючого потенціалу співробітництва. Для запобігання розвитку таких негативних тенденцій та зміцнення міжнародного іміджу України, на рівні МЗС, РНБО та Президента України рекомендується ретельно прораховувати усі наслідки розробки планів стратегічного економічного співробітництва між Україною та даним регіоном, перш за все, у галузі паливно-енергетичного комплексу.

Список використаних джерел

1. Алексієвець М. Зовнішня політика України в контексті сучасних цивілізаційних викликів // Алексієвець М., Секо Я. // Наукові записки ТНПУ ім. Володимира Гнатюка: Серія Історія. – Тернопіль, 2006. – Вип. 3. – С. 84-104.

2. Васенко В. Київ – Тегеран: на орбіті взаємозацікавленого діалогу // Урядовий кур’єр. – 2001. – 1 лютого. – С. 3.

3. Геополітична кон’юнктура та геостратегічні імперативи співробітництва України з країнами Середнього Сходу: Туреччиною, Іраном та Афганістаном // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць.- Вип.28.Ч.II - К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2001. – С. 80-86.

4. Головко С.В., Медюк Ю.Р. Міжнародні відносини та зовнішня політика 1980 – 2000 роки. – К.: Либідь, 2001. – 616 с.

5. Економічна складова геополітичних інтересів України у відносинах з країнами Середнього Сходу: Туреччиною, Іраном, Афганістаном // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 31. Ч. II – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2002. – С.27-28.

6. Жан-Батіст Дюрозельт Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. – К.: Основи, 1995. – 903 с.

7. Матвійчук Я. між Європою та Азією. Пріоритети зовнішньої політики України в геополітичного розвитку // Політика і час. – 2002. - №3. – С. 73-83.

8. Маначинський О. Іран: в епіцентрі бурі: Геополітика // Політика і час. – 2006. - №5. – С.9-14.

9. Побережний В. Туреччина у зовнішній політиці України // Нова політика. – 2001. - №3. – С. 28-33.

10. Угода між Міністерством закордонних справ України і Міністерства закордонних справ Іфганістану про підготовку дипломатичних працівників // Офіційний вісник України. – 2006. - № 19. – С. 194-196.

11. Фортов В. Глобальна енергетична безпека: проблеми і шляхи розв’язання // Вісник НАНУ. – 2007. - №8. – С.40-50.

12. Лавренович О. Міністерство Юстиції України: [Електронний ресурс] / Олександир Лавренович. – Режим доступу http://svit.ukrinform.ua/Iran/iran.php?menu=attitudes.

13. Укрінформ-новини: [Електроннийресурс] / Режим доступу http://www.minjust.gov.ua/0/2696.

31