3.2. Українська інвестиційна політика в Афганістані та шляхи виходу на його ринки.

Україна має серйозні наміри щодо інвестування Афганістану. “Ми повинні підтримати цих людей, оскільки йдеться як про відчутну економічну віддачу, так і про створення позитивного іміджу України в Афганістані”, – саме так охарактеризував міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко перспективу розвитку міждержавних відносин під час зустрічі в Кабулі з президентом Афганістану Хамідом Карзаєм [10; 194]. При цьому Хамід Карзай зауважив, що Афганістан прагне активізувати торговельно-економічне співробітництво з Україною та розширити співпрацю між підприємцями обох країн. У свою чергу, Костянтин Грищенко наголосив, що Україна сподівається на стабілізацію ситуації в Афганістані й хоче взяти участь у відновленні цієї держави. Український міністр іноземних справ зустрівся також із віце-президентом Афганістану Хідаятом Аміном Арсалом, який зазначив, що Афганістан має намір поглиблювати відносини з Україною [12]. Крім того, віце-президент запросив нашу державу взяти участь у реалізації економічних проектів на території Афганістану, які впроваджують за підтримки міжнародних фінансових організацій [13]. Уряд Афганістану зацікавлений також залучити українських спеціалістів для розмінування території. За словами Костянтина Грищенка, це можна пояснити тим, що Україна має значний позитивний досвід у діяльності гуманітарного характеру. Як зазначив український міністр закордонних справ, наразі Афганістану й Україні необхідно розробити модель такої участі. До речі, українські підприємства, які працюють або планують працювати на афганському ринку, виявляють значний інтерес до дипломатичної присутності України в Афганістані [7; 80]. 2 квітня 2009 року між Кабінетом Міністрів України і НАТО була підписана угода про надання дозволу на транзитне перевезення вантажів територією України на підтримку операції МССБ в Ісламській Республіці Афганістан. Листи були підписані главою місії України при НАТО від імені Кабінету Міністрів України і Генеральним секретарем від імені Альянсу. Ця Угода стала важливим кроком у сприянні сухопутним транзитним перевезенням до Ісламської Республіки Афганістан так званим „Північним маршрутом” [6; 876].

Розділ ІV

Геополітична співпраця України та Туреччини.

4.1. Зовнішньо-політичні зв’язки країн.

Українсько-турецька співпраця має широкі горизонти. Сповідуючи європейські цінності, наші країни розвиваються в одному напрямку. Ми спільно переходимо на нові ринкові умови праці, відкриту економіку, тісніші торговельні зв'язки з Європейським Союзом. Це потужний сигнал для подальшого поглиблення партнерства [1; 84]. Співпраця з Туреччиною набуває для України особливого значення. Вона - найближчий сусід, історично пов'язана з Україною і належить до п'ятірки країн, з якими відносини останнім часом розвивались найінтенсивніше. Тому її було проголошено стратегічним партнером України. Туреччина визнала незалежність України 16 грудня 1991 р. Протокол про встановлення дипломатичних відносин було підписано 3 лютого 1992 р. 4 травня 1992 р. було підписано Договір про дружбу та співробітництво між Україною і Турецькою Республікою. Він передбачає розвиток прямих зв’язків між підприємствами, а також тісне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, науки і техніки, зв’язку, інформатики, туризму та спорту. Зафіксовано, що «сторони погоджуються проводити консультації з метою упорядкованого розвитку їхніх відносин та обміну думками з міжнародних і регіональних питань». Особлива увага надається взаємодії в Чорноморському регіоні на основі «Декларації про Чорноморське економічне співробітництво», яка була підписана в Стамбулі 25 червня 1992 р. одинадцятьма країнами причорноморського регіону і включає взаємні зобов’язання країн-учасниць щодо поступового зняття обмежень на пересування капіталів, товарів, послуг і людей. Угода передбачає розвиток інфраструктури, а також максимальне заохочення ділового партнерства [9; 28]. Україна й Туреччина, виходячи з прийнятих на себе міжнародних зобов’язань, домовились також про тісне співробітництво в рамках Наради з безпеки і співробітництва в Європі, а також в органах ООН. Інтереси Туреччини й України багато в чому можуть збігатися. Туреччина - ключова держава для України у розвитку відносин з державами Середземномор'я та Близького Сходу. Зближення України з Туреччиною зумовлено взаємною зацікавленістю у транзиті енергоносіїв, компліментарністю економік, співпрацею у форматі Чорноморського економічного співробітництва тощо. Між Україною і Туреччиною існує багато спільного: обидві країни мають однакову стратегічну мету, зокрема вступ до Євросоюзу та розбудову (на різних рівнях) відносин з НАТО. Україну цікавить розвиток двосторонніх торговельно-економічних відносин, у тому числі продаж [7; 81]. Туреччина - четвертий найбільший торговий партнер України (після Росії, Німеччини і Туркменії), а Україна - 16-й торговий партнер Туреччини. Рівень товарообміну між двома країнами 2002 р. досяг рекордної позначки - 1 млрд 430 млн доларів США. Щодо інвестицій в Україні, то Туреччина посідає 20 місце серед 111 іноземних держав. Обсяг турецьких інвестицій збільшився і досяг 37 млн доларів. В Україні працює 257 компаній з турецькими інвестиціями, переважно в Одесі, Києві, Криму та Донецькій області, 20 турецьких будівельних компаній у межах 41 проекту на загальну суму 500 млн доларів США. Українські ж інвестиції в Туреччині дуже маленькі - майже 300 тис. доларів [5; 28]. Актуальні питання євроатлантичної інтеграції обох країн і проблеми двосторонніх відносин були обговорені під час візиту Президента Туреччини А. Сезара до України в червні 2003 р. У присутності президентів обох країн було підписано низку двосторонніх документів, зокрема Міжурядовий протокол про внесення змін і доповнень до Угоди про морське торгове судноплавство та Меморандуму про співпрацю найбільших експертних центрів обох країн. Україна і Туреччина домовились спільно зміцнювати стабільність і безпеку в районі Чорного моря та Причорномор'я, а також разом боротися з тероризмом. З цією метою вони імплементуватимуть Документ про заходи зміцнення миру і безпеки у військово-морській сфері на Чорному морі, а також використовуватимуть потенціал Чорноморського військово-морського об'єднання (BLACK SEA FOR). У спільній заяві обох президентів зазначається, що Україна і Туреччина домовилися використовувати транзитний потенціал Чорного моря і розвивати транспортну галузь у межах Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). При цьому обидві країни мають на меті інтегрувати транспортну інфраструктуру Чорного моря з Транс'європейською транспортною мережею [13]. Фактором зближення є прагнення Туреччини надати допомогу Україні в облаштуванні кримських татар. Туреччина підтвердила, що профінансує придбання тисячі квартир для кримських татар-репатріантів, які повернулися в Україну. Україна і Туреччина мають вагомі спільні геополітичні інтереси, зокрема збереження екології Чорного моря, ідентифікація транспортних шляхів, насамперед нафтопродуктів. Водночас із зацікавленістю обох країн в розвитку різноманітних зв'язків вагомим є забезпечення національних інтересів [3; 83 ]. Ключовою темою україно-турецької співпраці має стати подальше посилення двостороннього партнерства, пошук шляхів для поновлення його конкретними справами та проектами. Отже, розвиток відносин з Туреччиною є одним з головних пріоритетів України в південному напрямку. Туреччина є ключовою державою для України, оскільки через неї йдуть найбільш зручні транспортні шляхи у Середземноморський та Близькосхідний регіони. Мотиви для зближення України з Туреччиною виглядають досить обґрунтованими: необхідність забезпечення транспортування енергоносіїв в і через Україну, компліментарність економік, співпраця в межах ЧЕС тощо [4; 615].