7.3. Сутність та основні види економічних ризиків.

Облік і звітність на підприємстві. Сутність, методи бухгалтерського обліку.

Економічний ризик — непередбачена суб'єктом госпо­дарської діяльності небезпека, яка спричиняє можливість втрат, загрожує реалізації поставленої мети і зумовлена передусім випадковим характером прийнятих ним рішень.

Основними видами економічних ризиків є матеріаль­но-технічні, профільно-технологічні, постачальницько-збутові, виробничі, інвестиційні, кредитні, відсоткові, ва­лютні, комерційні, політичні, економіко-правові, уп­равлінські, маркетингові та ін.

Матеріально-технічний ризик ■— ризик, пов'язаний з недостатнім або низьким рівнем матеріально-технічної бази, підприємства, яка може не забезпечити випуск ви­сокоякісної конкурентоспроможної продукції,

Профільно-технологічний ризик — ризик, зумовлений переходом основних традиційних постачальників до ви­пуску іншої продукції, неможливістю закупівлі найваж­ливіших комплектуючих виробів ні в межах країни, ні на світовому ринку (через відсутність валюти, а також відмо­ви традиційних постачальників від укладення угод або не­прийнятність умов цих угод).

Постачальницько-збутовий ризик — ризик, зумовлений постачанням неякісних матеріалів, комплектуючих виробів або зривом чи зміною умов укладених договорів і своєчасної поставки; несвоєчасним постачанням товарів споживачу, їх недостатньою якістю, несвоєчасним надан­ням післяпродажних послуг та ін.

Серед постачальницько-збутових ризиків важливими є ризики нереалізації виготовленої продукції (через зміну структури та скорочення потреби в даній продукції, заміну даного виду продукції товарами інших підприємств тощо), ризик несвоєчасного отримання оплати за реалізовану продукцію, ризик відмови покупців від отриманої про­дукції та ін.

Виробничий ризик — ризик, безпосередньо пов'язаний з процесом виробничої діяльності, зокрема з можливістю аварій, технічних неполадок тощо.

Інвестиційний ризик — ризик, зумовлений порушенням матеріально-речової структури інвестицій, несвоєчасною виплатою здійснених капіталовкладень, незбалансо-ваністю прямих (забезпечують володіння контрольним пакетом акцій) і портфельних (такого володіння не забез­печують) інвестицій та ін.

Кредитний ризик — ризик, пов'язаний з небезпекою не­повернення, часткового або несвоєчасного повернення кредитів.

Серед кредитних ризиків розрізняють коротко-, се-редньо- і довготермінові; незабезпечені (бланкові) і за­безпечені; дрібні, середні й великі; за формами кредитів (банківські, комерційні та ін.); за сферами використан­ня (промисловість, придбання товарів і послуг, інвес­тиції та ін.).

Відсотковий ризик — ризик, зумовлений непередбаче­ною зміною відсоткових ставок.

Валютний ризик ~ ризик, зумовлений непередбаченою зміною курсів іноземних валют, а також курсу національ­ної валюти.

Політичний ризик — ризик, пов'язаний з революціями, переворотами (які змінюють природу економічної систе­ми), війнами та ін.

Економіко-правовмм ризик — ризик, зумовлений зміна­ми в законодавстві (або його недосконалістю) щодо еко­номічної діяльності, неправильним застосуванням держа­вою чинного законодавства тощо.

Управлінський ризик — .ризик, пов'язаний з нера­ціональним характтром щшйняжх менеджерами різних ланок {особливо вищої лати — 'Президентами, тіщє-пре-зидентамрі компаній) рішень.

Маркетинговий ризик — ризик, спричинений неточними прогнозуваннями обсягів досліджуваного ринку.

Деякі з названих вадів ризиків можуть бути згруповані у певні типи. Наприклад, кредитний, відсотковий, інвес­тиційний можна об'єднати у фінансовий; матеріально-технічний, постачальницько-збутовий, виробничий, уп­равлінський, маркетинговий — у підприємницький тип ризику.

У разі прийняття рішень, які початково містять необ­грунтовані ризики, останні перетворюються на авантюру.

Авантюра — дії, які не випливають з вимог економічних за­конів, урахування комплексу внутрішніх і зовнішніх умов.

Крім наведених видів і типів ризиків розрізняють про­ектні (пов'язані із самим проектом будівництва, його якістю тощо), портфельні (зумовлені невідповідністю або частковою відповідністю проекту інвестиційним можливо­стям підприємства) та ін. Різні види та типи ризиків тісно пов'язані між собою у цілісну систему, взаємозумовлюють один одного.

Суб'єкт господарської діяльності, який мислить раціо­нально, не повинен покладатися на стихійно-природний хід подій, він мусить навчитись управляти економічними ризиками.

Оскільки економічні ризики об'єктивно неминучі, то першою умовою управління ними є вміння їх передбачи­ти і знизити до максимально можливого рівня. Для цього потрібно знати загальні та конкретні причини певного ви­ду ризику, оцінити його ступінь, визначити обставини, за яких він виникає, з'ясувати альтернативні напрями діяль­ності підприємства, зіставити вигоду і ризик, притаманні кожному з них.

З'ясування причин та обставин економічних ризиків передбачає розмежування об'єктивних факторів, які не залежать від діяльності підприємці® (наявність, конкурентів, інфляції, якість чинного законодавства та їн.), і суб'єктив­них (рівень організації виробництва і пращ, якість форм і систем заробітної плати тощо)-. Лише після цього можна обрати найоптимальніші напрями діяльності, а отже раціонально контролювати ризик.

Управління економічними ртзшса-ми — діяльність підприємства, банку, установи¹ чи- організації,, спрямова­на на подолання невизначеності альтернативного вибо­ру, скорочення можливих втрат, зумовлених ризиком.

За ступенем ризику розрізняють: допустимий рівень, критичний і абсолютний (або катастрофічний).

Допустимий економічний ризик — загроза втрати більшої частини прибутку від певного виду діяльності підприємства або діяльності- загалом.

Критичний економічний ризик — загроза втрати, усього прибутку й усієї очікуваної виручки.

Абсолютний економічний ризик — загроза банкрутства підприємства і втрати всього майна.

Для визначення ступеня економічного ризику не­обхідно ретельно стежити за динамікою витрат і отримува­ного прибутку, вивчати, досвід підприємців і менеджерів з найактуальніїижх- для підприємства проблем.

Певну роль при вивченні ступеня економічного- ризи­ку та управління ним відіграють три критерії американсь­кого ученого Б.Берлімєра:

1) втрати від різних видів ризику незалежні між собою;

2) втрати від одного із видів, ризику та відповідних аль­тернативних напрямів діяльності підприємства не обов'яз­ково збільшують ймовірність- втрат від іншого- вищу ризику;

3) максимально можливі збитки не повинні перевищу­вати фінансові можливості суб'єкта господарської діяль­ності.

На основі зазначеного^ вище формується ризикова політика підприємства.

Ризикова політика — комплекс захисних заходів проти основних форм ризиків (передусім проти критичного та абсолютного).

Найважливішими з них є:

1) страхування ризику;

2) вивчення ринку;

3) вивчення клієнтів, зокрема перевірка їх платоспро­можності;

4) поточний контроль;

5) використання застави;

6) диверсифікація ризику, тобто наявність кількох тор­говельних компаній (ринків збуту), або поділ загальної су­ми кредитів з боку банківських установ на кілька банків;

7) вивчення конкурентів;

8) ефективне стимулювання діяльності працівників, від яких найбільшою мірою залежить зниження ступеня ризиків.

Враховуючи неминучість економічних ризиків, під­приємство, компанія повинні створювати спеціальні ре­зерви для їх часткового покриття, здійснювати активний пошук додаткових джерел та інші заходи.

Ефективна підприємницька діяльність неможлива без досконального знання підприємцем системи обліку і звітності. Такі знання необхідні йому, незважаючи на те що за ведення достовірної звітності та обліку безпосеред­ньо відповідає головний бухгалтер.

Складовими єдиної системи обліку в народному госпо­дарстві є оперативний, бухгалтерський і статистичний облік.

Оперативний облік — швидка і детальна (порівняно з бухгалтерським обліком) реєстрація окремих фактів та господарських операцій (процесу та результатів вироб­ництва, закупівель, продажу, кредитних операцій тощо), яку проводять підприємства та їх. підрозділи з метою за­безпечення бухгалтерії необхідною інформацією.

Такий облік (наприклад, щоденного випуску продук­ції, приходу працівників на роботу та ін.) проводять бух­галтери, диспетчери, майстри, працівники планового та

фінансового відділів та ін.

Бухгалтерський облік — система суцільного і безпе­рервного документального обліку ресурсів і результатів виробничої та фінансової діяльності підприємств з вико­ристанням спеціально оформлених документів.

Внаслідок того що облік ведеться з використанням встановлених форм документів і має всебічний безперерв­ний характер, він набуває ознак достовірного й об'єктив­ного. Як правило, бухгалтерський облік проводять у гро­шовому вимірі в поточних і постійних цінах. Його особ­ливістю є й те, що він охоплює лише ті процеси і резуль­тати економічної діяльності, які пов'язані зі збільшенням або зменшенням (а отже з придбанням або витратою) ре­сурсів (матеріальних, трудових, фінансових та ін.) на підприємстві. Отримані за оперативного і бухгалтерського обліку дані використовують у статистиці.

Статистичний облік — система кількісних оцінок еко­номічних явищ і процесів, яка допомагає з'ясувати їх якісні аспекти, розкрити закони та закономірності розвитку і функціонування економічних систем або їх підсистем.

Знання підприємцем системи обліку і звітності на підприємстві необхідні:

1) для здійснення оперативного ефективного контро­лю за станом господарської та фінансової діяльності (облік і контроль є складовою частиною процесу управління);

2) для розуміння функцій та змісту діяльності головно­го бухгалтера (який може діяти з метою незаконної нажи­ви);

3) для відстоювання інтересів підприємства перед по­датковою службою, контрольно-ревізійним управлінням та іншими контролюючими органами;

4) для дотримання чинного законодавства, своєчасно­го виконання постанов уряду;

5) для здійснення контролю за збереженням власності, запобігання її розкраданню.

Після з'ясування сутності та необхідності різних форм обліку, передусім бухгалтерського, перейдемо до висвіт­лення його методів.

Облік (як складова процесу управління економічними об'єктами і процесами) можна також розглядати як сис­темний опис, з одного боку, господарських операцій, всього майна, всіх наявних активів підприємства, а з іншо­го — тих ресурсів, які передані йому іншими підпри­ємствами. При цьому кожну господарську операцію зі збільшення або зменшення майна оформляють спеціаль­ними документами, які з наявними у них реквізитами (обов'язковими даними, відомостями) і підписами відпо­відальних за правильне проведення цих операцій осіб є письмовим доказом отримання правдивої інформації для бухгалтерського обліку.

Оскільки в процесі функціонування підприємств час­тина майна, матеріальних ресурсів може зменшуватися (наприклад, при зберіганні сільськогосподарської про­дукції, розкраданні власності), то результати господарсь­кої діяльності, відображені в документах бухгалтерського обліку, часто не збігаються з наявними ресурсами. Щоб встановити цю розбіжність, на підприємстві проводять інвентаризацію.

Інвентаризація — періодичний переоблік (опис) наявно­го майна у натуральній формі з метою перевірки його на­явності, виявлення законності здійснених операцій та відповідності документам бухгалтерського обліку.

У разі виявлення розбіжностей їх документують, вно­сять в інвентарний опис.

Способом грошового вимірювання господарських про­цесів, руху майна підприємства в бухгалтерському обліку є їх оцінка. Вона дає змогу перевести натуральні та трудові показники у грошові, а отже визначати витрати вироб­ництва, ефективність господарської діяльності підпри­ємства, коригувати на цій основі принципи господарсько­го розрахунку та ін.

Одним із способів сумарної оцінки витрат на виготов­лення товарів і послуг є калькуляція.

Калькуляція — бухгалтерський розрахунок витрат на ви­робництво і збут одиниці продукції, усієї партії товарів, а також виконання робіт і послуг у грошовому вираженні, або спосіб визначення собівартості.

Елементами собівартості є матеріальні витрати, за­робітна плата основного і допоміжного персоналу, амор­тизація основних фондів та ін. Калькуляція здійснюється за даними бухгалтерського обліку у формі таблиці. Важли­вим засобом ведення бухгалтерського обліку є складання бухгалтерського балансу.

Бухгалтерський баланс — кількісне співвідношення су­купності господарських засобів (майна підприємства) з джерелами їх формування та цільовим призначенням у грошовому вираженні.

Обидві частини бухгалтерського балансу повинні бути рівними, оскільки вони відображають збільшення і змен­шення одного і того самого об'єкта — майна підприєм­ства. Внаслідок цього бухгалтерський баланс виступає як рівність активів і пасивів підприємства. Бухгалтерський баланс складається на підставі записів на рахунках.

Бухгалтерський рахунок — сукупність записів бухгал­терського обліку, в кожному з яких у грошовому вира­женні фіксується збільшення або зменшення однакових за своєю сутністю засобів підприємства, джерел їх утво­рення і використання.

На кожний об'єкт бухгалтерського обліку відкривають окремий рахунок.

З метою упорядкування однакових за своєю сутністю основних засобів підприємства розроблена така їх кла­сифікація:

І. Будівлі.

II: Споруди.

III. Передавальні пристрої.

IV. Машини і устаткування.

V. Транспортні засоби.

VI. Інструмент.

VII. Виробничий інвентар і приладдя.

VIII. Господарський інвентар.

IX. Робоча і продуктивна худоба.

X. Багаторічні насадження. XI. Капітальні витрати на поліпшення земель.

XII. Інші основні фонди.

Основні засоби записують на окремих рахунках відпо­відно до величини вартості їх придбання, тобто за балансовою вартістю, і фіксують у бухгалтерському обліку циф­рою 01.

Зношування основних засобів позначається цифрою 02, в тому числі зношування власних основних засобів — 02-1, а основних засобів із тривалим терміном зношуван­ня — 02-2. Щоб визначити, наскільки зношені основні за­соби, із балансової вартості вираховують суму зношування (цю суму одночасно зараховують у собівартість продукції, яка виробляється за допомогою цих засобів виробництва).

З метою упорядкування, класифікації усієї сукупності записів на рахунках виділено окремі розділи плану ра­хунків бухгалтерського обліку. Такими розділами є: 1) ос­новні засоби та інші довготермінові активи; 2) виробничі запаси; 3) витрати на виробництво; 4) готова продукція, товари і реалізація; 5) грошові кошти; 6) розрахунки; 7) фінансові результати і використання прибутку; 8) фон­ди і резерви; 9) кредити і фінансування; 10) запасний розділ (збалансовані рахунки).

Внаслідок взаємообумовлених і взаємопов'язаних змін у складі засобів підприємств при здійсненні господарських і фінансових операцій виникла потреба у використанні подвійного запису, тобто запису не менше ніж на двох ра­хунках. Так, витрати сировини або матеріалів на вироб­ництво товарів означає, з одного боку, збільшення витрат виробництва, а з іншого — зменшення запасів матеріалів або сировини на складах.

Узагальнюючим засобом бухгалтерського обліку, який застосовують для підведення підсумків господарської діяльності підприємства, є складання бухгалтерської звітності.

Бухгалтерська звітність — періодично складувана систе­ма узагальнених, взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих показників про наслідки господарської та фінансової діяльності підприємства, які надаються в державні органи.

У бухгалтерських звітах водночас наводять планові по­казники, що дає можливість визначити рівень виконання програми господарської діяльності підприємства, слабкі сторони такої діяльності, проаналізувати їх причини і на­мітити шляхи покращення.

На кожний об'єкт бухгалтерського обліку відкривають окремий рахунок. Розглянемо структуру і ведення таких рахунків.

На кожному бухгалтерському рахунку на певну дату фіксують початковий стан об'єкта, а також збільшення або зменшення засобів підприємства. Залежно від категорії ра­хунків збільшення або зменшення таких засобів познача­ють поняттями «дебет» (від лат. debet — він винен) і «кре­дит» (від лат. credit — він вірить).

Щоб зафіксувати на бухгалтерських рахунках кожну господарську операцію, а отже кожну суму, а також для зручності ведення рахунків кожний рахунок відображають у вигляді двосторонньої таблиці, в якій зверху посередині записують назву рахунка, в лівій частині — дебет, а в правій — кредит

Рахунок №____

Дебет Кредит

В бухгалтерському обліку налічується 97 балансових рахунків і 5 позабалансових (які знаходяться в X запасно­му розділі). Збільшення нумерації від 1 до 97 відображає послідовний процес формування на підприємстві засобів виробництва, виготовлення на них товарів, їх збуту, стан фінансів тощо.

Розрізняють активні, пасивні та активно-пасивні ра­хунки.

Активний рахунок (лат. aktivus — діяльний) — рахунок, на якому ведеться облік засобів і майна підприємства, тоб­то активів (матеріальних цінностей, грошових ресурсів тощо).

При цьому збільшення засобів на рахунку записують у дебет, а їх зменшення — в кредит.

Пасивний рахунок (лат. passsivus — бездіяльний) — раху­нок, на якому ведеться облік джерел фінансування прид­баних підприємством засобів.

На пасивних рахунках збільшення засобів на рахунку записується в кредит, а їх зменшення — в дебет. З ураху­ванням цього бухгалтерський баланс можна розглядати як рівність записів за дебетом і кредитом.

Активно-пасивний рахунок — рахунок, на якому ведеть­ся облік розрахунків (поточних операцій).

Такі рахунки можуть бути і активними, і пасивними. Водночас за дебетом переважно відображають збільшення засобів підприємства (отримані або затрачені ним засоби), а за кредитом — перераховані за придбання ним засобів кошти або компенсацію витрат.

Відкриваючи рахунок, у ньому спочатку фіксують по­чатковий залишок, або початкове сальдо. Згодом при здійсненні операцій із збільшення або зменшення засобів підприємства чи ведення поточних операцій за певний проміжок часу підводять підсумок по кожній стороні ра­хунку, який називається оборотом. Різницю між сумами на кожній із сторін рахунку називають кінцевим сальдо.