1.2. Специфіка і взаємозв'язок наукової, практичної та побутової психології

Вже перші роки діяльності психологічних служб і практикуючих психологів привели до висновку, що наукова і практична психологія мають помітні розбіжності не лише за зовнішніми ознаками, а і з огляду завдань, методології, прин­ципів, змісту і форм розвитку. Виникла нагальна необхідність дослідити ті теоретично-методологічні засади, спираючись на які може розвиватися практична психологія сьогодні.

Перші спроби безпосереднього залучення надбань наукової психології у практичну діяльність соціально-психологічних

служб засвідчили низьку ефективність цього процесу. Про цс говорить і досвід, що ми маємо внаслідок упровадження пси­хологічної служби в систему освіти. Тут дістала практичне підтвердження думка, що обґрунтовується останніми роками О. Асмоловим, Л. Бурлачуком, В. Василюком, Ю. Гільбухом, О. Киричуком, Ю. Машбицем, Т. Яценко та іншими, — про необхідність розвитку специфічного рівня у психології, рівня проектування науково-психологічних знань на практичні про­блеми. Названі автори наголошують на тому, що прикладання наукових здобутків до розроблюваних технологій практично-психологічної діяльності і є основним завданням практичної психології.

Поглиблення і розвиток самої психологічної теорії в останні роки висунули питання про необхідність дослідження на теоретично-методологічному рівні категоріального апарату практичної психології, визначення її специфіки з-поміж різних форм і видів професійної діяльності.

Таким чином, і діяльність практичних соціально-психо­логічних служб, і новітні теоретичні здобутки ставлять на по­рядок денний одну проблему — проблему дослідження ос­новних системотворчих засад практичної психології, визна­чення її специфіки та зв'язку з академічною (науковою) пси­хологією.

Якщо здійснювати розрізнення психології на наукову і практичну, виходячи при цьому з протиставлення науки і практики, то виникає необхідність характеристики предмету і методології практичної психології у порівнянні з предметом і методологією психології наукової, а також так званої побу­тової психології. Це питання потребує свого вирішення у першу чергу.

Стосовно змісту самих понять "наукова" і "практична" психологія важливо наголосити на тому, що сучасна філософ­ська і теоретично-психологічна література визначає психоло­гію як науку, що вивчає певні закономірності та закони ви­никнення, розвитку та функціонування психіки. Поділ психо­логії на наукову і практичну кладе край розумінню психології лише як науки, обґрунтовує появу таких галузей людської ак­тивності, як психореабілітація, психокорекція, психотерапія, психогігієна та іи., які у старому розумінні не були видами (напрямами) науки.

Практична психологія є специфічним видом людської ду­ховної практики, основним змістом якої виступає застосуван­ня психологічних механізмів впливу для корекції активності та розвитку людей у контексті їхніх життєвих обставин та життєвого шляху, котрі інтерпретуються як неповторні обста­вини та неповторна суб'єктність, індивідуальність.

На нашу думку, практична психологія не тотожна психо-, логії побутовій, або повсякденній. Перша є аплікацією до­сягнень психологічної науки до конкретних практичних про­блем. Побутова психологія — це історично закріплений у тра­диціях та інших сталих формах поведінки досвід управління індивідуальним розвитком і активністю людини, досвід, що функціонує як елемент фольклору, традицій, релігійної прак­тики тощо. Отже, практична психологія має спиратися, з од­ного боку, на надбання психології наукової, а з іншого — на багатство психології побутової. Наукова і побутова психоло­гія — це різні галузі зі своїми методами діагностики, узагаль­нення і передання знань про психіку людини, з принципово різними підходами до предмета своєї діяльності — людини.

Психологія наукова (або наука психологія) вже за своїм визначенням аналітична. її предметна галузь — це психічні явища, закони функціонування й розвитку психіки, риси осо­бистості, психічні якості суб'єкта та ін., тобто окремі елемен­ти певної цілісної системи, у даному випадку психіки. Цей вид психології, як і будь-яка інша наука, розкладає свій об'єкт на складові, вивчає зв'язки між ними, а затим нама­гається відтворити цілісну структуру об'єкта, при тому струк­туру, що функціонує.

Для прикладу можна взяти класичну схему психологічного дослідження. У загальних рисах вона така: теоретичний аналіз, вирішення і постановка проблеми дослідження, операціо-налізація понять; визначення дослідницької методики (або ме­тодів здобуття необхідної інформації); проведення констатую­чих експериментів, обробка і -аналіз даних; встановлення зако­номірності (науковий факт); проведення формуючого експери­менту, тобто моделювання у реальному просторі й часі виявле­них закономірностей; аналіз результатів та опис досліджуваного явища.

Як бачимо, головна мета дослідження — це відтворення (або моделювання) певного явища, закономірності, елементу системи. Навіть у тому випадку, коли дослідник ставить за мету формування, то, по-перше, мова йде не про формування людини в цілому, а про формування конкретної риси або якості; по-друге, мається на увазі не формування якоїсь риси у конкретної людини, а методика формування такої риси у певної категорії людей. Туї бачимо найхарактернішу ознаку

наукової психології— аналзтично-статиетичяий підхід до свого об'єкта — людини.

Ще одне важливе питання — методичний апарат наукової-психології. Загалом його складають унікальні дослідницькі процедури, мало придатні до масового використання. Якщо розглянути історію створення переважної більшості психо­логічних методик, то стає зрозумілим, що їх розробка велася з метою дослідження конкретної проблеми у рамках і на грунті певної методології. За своїм змістом — це психодіагностичні методики, результатом застосування яких є статистична інформація про якесь психічне явище. Деякі з методик піднімаються на рівень типологізації. Тобто вони відпрацьо­вані настільки ("стандартизація методики"), що дають змогу побудувати або вже мають розроблену типологію результатів, а отже й типологію людей за конкретним досліджуваним па­раметром. Для наукової психології цього цілком достатньо, адже П головна мета — встановити факт, віднайти зако­номірність. Недарма в усіх підручниках, коли мова йде про методи, останні зводяться до спостереження та експерименту, чого досить для встановлення і перевірки факту.

Важливо зазначити, що у багатьох дослідженнях розробка психодіагностичних методик (або їх комплексу), по-перше, складає окрему задачу роботи, а по-друге, не ставить за мету їх широке використання у практичній роботі. До речі, можна помітити, що найбільшого поширення серед практикуючих психологів набули саме ті психодіагностичні засоби, які свого часу були максимально орієнтовані на повсюдне застосування, а отже й відповідають певним умовам: ши­рока, часто кроскультурна стандартизація; практичність у використанні; наявність критеріїв для інтерпретації даних та їх типологізація; можливість швидкого збору, обробки і аналізу даних та ін.

Якщо порівнювати предметну царину практичної та побу­тової психології з науковою, то відразу ж можна помітити розбіжність. По-перше, виявляється синтетичний- характер психології побутової, а по-друге, структурно-синтетичний ха­рактер практичної психології. Для першої людина (не деклара­тивно, а фактично) є унікальна цілісність, неповторна й не­подільна по своїй суті. Побутова психологія розглядає свій об'єкт в його індивідуальній цілісності, причому не статис­тично, а як конкретного індивіда, реальну живу людину. Та­кий підхід до об'єкта можна назвати синтетичним.

Структурно-синтетичний характер психології практичної виявляється утому, що вона, здійснюючи в цілому синтетич­ний підхід до особистості, спирається на певні уявлення про структуру і природу свого об'єкта, які напрацьовані у науко­вій психології. У даному випадку вже правомірно визначати предмет практичної психології. Він може визначатись як зміст і напрями розвитку і сфери активності суб'єкта, його системні якості та властивості. На цьому рівні вже може ста­витись завдання вивчення або корекції окремих рис, власти­востей, у тому числі психічних, тощо.

Розглянемо далі методичний апарат, як це було у випадку з науковою психологією. Ми вже раніше говорили про те, що методологію побутової психології (як сукупність методів) ста­новлять звичаї, традиції, навички поведінки. Причому це сто­сується як діагностики, так і корекції. Слід зазначити велику кількість знань, що зберігаються тут у вигляді несвідомого, а ; також те, що практика часто будується на інтуїтивній основі.

Якщо звернутися до практичної психології, то тут основ- . ним елементом має бути психологічна технологія. Адже у да-_: ному випадку ні окремі психодіагностичні методики, ні уста­лені форми поведінки не є прийнятними.

Психологічна технологія — це цілісна методична система,... що складається з трьох основних частин: діагностичної, інтер претаційної (або пояснювальної) і корекційної. Основний смисл застосування-психологічної технології— це внесення змін у і зміст, форми і напрями індивідуального розвитку особистості За такої мети стають зрозумілими функції окремих складових психологічної технології.

Отже, у психологічній технології мають поєднуватися , аналітичний і синтетичний підходи до особистості, сума; знань та уявлень про елементи і структурні блоки у їхніх взаємозв'язках, з одного боку, і цілісне (синтетичне) бачення об'єкта корекційних впливів — з іншого. Розробка психо­логічної технології є по суті процесом психологічного проек- ; тування, що спрямований на вирішення конкретної ситуації індивідуального розвитку або соціальної взаємодії з викорит станням знань і досвіду наукової та побутової психології. Застосування технології у практичній роботі передбачає, як правило, її адаптацію до конкретних умов роботи з конкрет­ною людиною (див. табл. 1,2).

Таблиця 1.2

Порівняльна таблиця методологічних основ наукової, практичної та побутової психології

	Наукова	Практична	Побутова
об'єкт предмет кінцева мета підхід методи вимоги до спеціаліста	"абстрактна", "середньостая-стячна" людина механізми ду­шевного життя та поведінки встановлення наукових фактів, законів аналітично-стати стичний дослідницькі: спостереження, експеримент знання	конкретна люди­на у конкретних життєвих обста­винах (індивіду­альність) життєва ситуація, життєві плани та життєвих шлях вплив на по­ведінку й розви­ток, корекція структурно-синтетичний психологічна технологія, інтуї­ція знання + жит­тєвий досвід + інтуїція	конкретна люди­на, індивідуаль­ність поведінка, жит­тєва ситуація, життєвий шлях корекція пове­дінки й розвитку синтетичний традиції, обряди, інтуїція життєвий досвід + інгуші* -

З усього сказаного можна зробити важливий, на наш по­гляд, висновок: практична психологія має широко й активно залучати знання з етнографії, релігії, біоенергетики, парапсихо­логії, астрології, соціоніки та інших сфер духовної практики. Але це має здійснюватися не шляхом запозичення прийомів практичної діяльності, а передусім на рівні теоретично-методичних розробок. Адже до рук практикуючого спеціаліста мають потрапляти тільки верифіковані, нешкідливі, всебічно перевірені психологічні технології.

Розбудова практичної психології в цілому і національної системи соціальних та психологічних служб зокрема буде не­можливою без визначення тих методологічних основ, які, що цілком природно, практична психологія запозичує в наукової. У принциповому плані усе або майже все, що є у науковій психо­логії, має знайти застосування у практичній. Разом із тим важ­ливо визначити центральні теоретичні положення, на яких грунтується побудова всієї системи.

Практична психологія не може успішно формуватися без застосування здобутків побутової психології, без глибокої*» вивчення етнокультурних підвалин життєдіяльності людини та соціуму. Головними складовими професіоналізму у практич­ній психосоціальній роботі є власний життєвий досвід психо­терапевта, його професійна інтуїція.

Важливим методологічним питанням є визначення вихід­них принципів, за якими надалі може йти розбудова прак­тичної психології. Першим з-поміж інших має бути принцип гуманізму, або гуманістичного підходу до людини. Хоча це і зву­чить трохи тавтологічно, але усі види діяльності у практичній роботі мають бути домірними її об'єктові, виходити з інте­ресів і прав людини, захисту її особистісного суверенітету, всебічного розвитку її самобутності (А. Маслоу, К. Роджеро). У цьому ж принципі відображається і синтетичний (а не си­стемно-структурний) характер об'єкта як унікальної непов­торної єдності психічних рис і властивостей. На основі прин­ципу гуманізму формулюються декілька похідних етивдих принципів діяльності практикуючого спеціаліста.

В українсьхій науковій психології (О. Ткаченко) розробле­на й обгрунтована система принципів, яка в цілому може бу­ти використана за умови її доопрацювання з урахуванням специфіки практичної психології. Названу систему складають принципи детермінізму, відображення, розвитку. У подальшому можливе уточнення номенклатури і змісту окремих принципів, оскільки вони не можуть застосовуватись у практичній психології без ґрунтовної ревізії.

Таким чином, проблема визначення теоретичних засад роз-" витку практичної психології та її співвідношення з науковою та побутовою набуває в наш час особливої ваги. Українська психологія має іншу, відмінну від західної, історію розвитку. Тут через різні причини не склалися великі школи, в яких певна проблематика і досліджується, і впроваджується у прак­тику: психоаналіз, когнітивна психологія і т. ін. Разом із тим вітчизняна наукова психологія має значні теоретичні надбан­ня (Л. Виготський, В. Затонський, Г. Костюк, О. Леонтьев, С. Рубінштейн, Г. Челпанов та ін.), які можуть бути викори­стані у пошуку теоретично-методологічних засад, організа­ційних форм і напрямів розвитку психології практичної.

Дотепер не було здійснено дослідження, яке б розкривало сутність практичної психології та її відмінність від наукової — як специфічної системи соціальних функцій, принципів, ка­тегорій, методів практичної роботи. До певної міри це може бути актом рефлексі з огляду наукової психології стосовно деяких її теоретично-методологічних положень, концепцій та підходів. Така робота може сприяти розвиткові нового на­пряму вітчизняної психології, який тільки-но починає форму­ватися, — проектування результатів науки на практичну про­фесійну діяльність психологів у різних сферах суспільства.