Міністерство освіти і науки України

Миколаївський національний університет ім.В.О.Сухомлинського

Кафедра прикладної психології

Реферат на тему: «Мислення і мова»

Виконала:

студентка 217 групи

Осадчук Валентина

Перевірила:

доцент,кандидат психологічних наук

Хоржевська І.М.

Миколаїв2011

ЗМІСТ

План

1.Вступ

2.Мислення (міркування): визначення і особливості

3.Діяльність і мислення

4.Структура мислення

5.Правильні та неправильні міркування. Поняття про логічну помилку

6.Види і типи мислення

7.Висновок

8.Список використаної літератури

Вступ

В буденний день в спілкуванні людей дуже часто використовується термін “логіка” але в розумінні з таким феноменом як людське мислення. Усім відомі словосполучення “логіка мислення”, “жіноча логіка”, “де ж логіка?” тощо. У даному випадку слово “логіка” вживається для позначення обґрунтованості, доведеності положень, які висуває людина. Тут можна говорити про логіку як характеристику людського мислення. Мислення – це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних знань отримують нове знання. Вихідні відомі висловлювання, з яких виводиться нове знання, називаються засновниками мислення. Висловлювання, отримане логічним шляхом із засновників, називається висновком мислення.

Розглянемо наступний приклад, який вже став класичним: Усі люди є смертними. Сократ – людина. Сократ є смертним.

У цьому мисленні висловлювання “Усі люди є смертними” і “Сократ – людина” – це засновки, а висловлювання, яке стоїть нижче, – “Сократ є смертним” – це висновок. На практиці люди частіше за все не мислять за схемами, які наведені як приклади. Їм притаманно опускати або засновки, або деякі висновки мислення. Однак для того, щоб дати логічний аналіз якогось мислення, його перш за все необхідно відновити у повному обсязі, тобто виявити всі йог засновки і висновки

Мислення (міркування): визначення і особливості

Мислення людини є об'єктом вивчення філософії, психології, соціології та

інших наук. Науки, що вивчають мислення людини, на підставі свого

предмету і методу дослідження дають специфічне визначення поняттю

"мислення". Найпоширенішим у філософії та конкретних науках є визначення мислення як вищої форми відображення об'єктивної дійсності у порівнянні з чуттєвим відображенням чи"живимспогляданням".

Відображення дійсності — одна з головних функцій мислення, але поступово, в процесі історичного розвитку, мислення людини ускладнювалося і почало виконувати нові функції — прогнозування майбутнього, проектування нових видів діяльності, рішення проблем, що виникають перед людиною і людством та ін.

Враховуючи складність і поліфункціональність людського мислення,

визначимо його так:

Мислення — це специфічна ідеальна (розумова) діяльність людини, що

здійснюється в певних соціокультурних умовах. Його сутність полягає в

пізнанні (відображенні) предметів і явищ об'єктивної дійсності, прогнозуванні майбутнього, створенні певних програм (планів, проектів,

моделей) практичної і теоретичної діяльності, вирішенні практичних і

теоретичних завдань та проблем, воно також виконує функції аналізу,

синтезу, тлумачення та ін.

Головні особливості мислення: суспільно-історичний характер, творча активність, узагальненість і опосередкованість відображення, нерозривний зв'язок з мовою. Носіями мислення є як окремі індивіди, так і соціальні спільності людей (різноманітні соціальні групи людей, які об'єднуються певним чином). Мислення людини формується і розвивається у процесі її конкретної діяльності, тому чим різноманітніша діяльність людини, тим багатше і різнобічніше її мислення.

Міркування — це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних,

відомих знань отримують нове знання.

Міркування — зіставлення думок, пов'язування їх задля відповідних

висновків.

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за

своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми

відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне

і лише одне логічне значення — або істина, або хиба.

Діяльність і мислення

Оскільки науки, які вивчають мислення людини, виходять із принципу єдності мислення і діяльності, визначимо, що таке діяльність.

Діяльність є специфічно людським способом буття людини і її

взаємовідношення з оточуючим світом, у процесі якого вона творчо пізнає

світ, змінює його і самого себе. Головними характеристиками діяльності

людини є цілепокладання, предметність, історичність, єдність опредметнення і розпредметнення.

Цілепокладання як головна ознака діяльності — це формування

цілі-суб'єктивного образу бажаного і втілення її в дійсність за допомогою певних засобів.

Предметність означає перетворення людиною явищ дійсності в предмет

знаряддя і засоби реалізації цілей.1 Немає безпредметної діяльності. Сам

предмет діяльності може виступати як в матеріально-речовинних формах, матеріально-речовинних формах, так і ідеально-образних, знаково символічних формах.

Історичність означає об'єктивний процес розвитку самої діяльності,

реальна зміна форм і типів діяльності.

Опредметнення означає "перетворення людських сил і здібностей з форми

живої діяльності у форму застиглої предметності", або, інакше кажучи,

створення предметного світу, другої штучної природи шляхом практичної

реалізації даних від природи творчих сил і здібностей, а розпредметнення

означає "переведення застиглої предметності в органічні моменти живої

діяльності, перетворення об'єктивованих у предметах людських здібностей

і соціального смислу на надбання індивідів"2, або, інакше кажучи, процес

включення (переходу) предметів об'єктивного світу із його особистої

сфери у сферу людської діяльності. Процеси опредметнення і

розпредметнення завжди проявляються в нерозривній єдності. Історично

діяльність людей стала поділятися на практичну (матеріальну, фізичну) і

теоретичну (розумову, ідеальну).

Практична діяльність або практика (від грец. "ргахіз" - дія, діяння,

активність, діяльний) — це є безпосередня, чуттєво-конкретна,

матеріальна діяльність, яка забезпечує існування людини і суспільства,

веде до історичного розвитку суспільства, до якісної зміни способу

життя. Практична діяльність або практика спрямована на зміну і

перетворення природи з метою її соціального привласнення, на зміну і

перетворення суспільних відношень з метою їх удосконалення, перетворення

самої людини з метою розкриття її творчих сил і здібностей.

Теоретична або ідеальна діяльність —це діяльність розуму, мислення,

духу, що являє собою систему інтелектуальних операцій з абстрактними

об'єктами і знаками.

У процесі діяльності людини виникає особливий феномен — рефлексія. Термін "рефлексія" (від лат. "ге/іехіо" - звертання назад) має такі

значення: 1) відображення; 2) роздуми, самоаналіз, спрямованість свідомості, мислення на самих себе; 3) дослідження суб'єктами діяльності результатів своїх практичних і теоретичних дій ("як зробив?", "чи правильно зробив?", "чому не так зробив?").

Практична і теоретична діяльність людини нерозривно взаємопов'язані і

створюють феномен суспільної (соціальної) діяльності. Видами соціальної

діяльності, в яких практичне і теоретичне, матеріальне та ідеальне

виступають у нерозривній єдності, є гра, навчання, робота (праця).

Залежно від професійної спрямованості, соціальна діяльність людей

поділяється на виробничу, громадську, пізнавальну, спортивну, адміністративну та ін.

Основним видом діяльності, без якої неможливо здійснювати всі інші види

діяльності, є комунікативна діяльність або спілкування (діалог суб'єктів

діяльності).