Лекція 3. Питання 3: «Провідні тенденції розвитку художньої культури
у ХХ – на початку ХХІ ст. Модернізм і постмодернізм.
Провідні тенденції розвитку світової художньої культури у хх – на початку ххі ст.
У новітні часи на повну силу заявили про себе інтеграційні процеси у культурі, в тому числі і художній. На планеті майже не залишилось культур, які б існували в ізоляції. Фактори зовнішнього впливу на культуру набули загальнопланетарного змісту, що привело до появи деяких універсальних тенденцій у культурному житті.
У XX ст. європейський тип культури розповсюдився далеко за межі Європи, охопивши Америку, Австралію, увій-шовши життя азіатських і африканських країн. Маючи на увазі що культура європейського типу вже не є характер-ною лише для Європи її звичайно називають «західною культурою». Хоча скрізь є свої особливості, можна говорити про наявність загальних рис, типових для західної культури в цілому. Саме її ми характеризуємо.
Культура першої половини ХХ ст. характерна кардинальними змінами у світосприйнятті людини, що було зумов-лено цілим рядом факторів. Серед них: 1) небувалі політичні потрясіння, пов’язані зі світовими війнами, соціальними революціями, явищами тоталітаризму; 2) наукова революція, ряд відкриттів, що перевернули звичну картину світу.
Досить успішно розвивалась художня культура. Хоча традиційне реалістичне мистецтво займало в духовному житті західного суспільства значне місце, все-таки не воно знаходилось у центрі уваги. В цьому відношенні воно по-ступалось мистецькому авангарду.
Кінець ХІХ – початок ХХ ст. у європейській художній культурі був позначений появою нових тенденцій, напря-мів і течій, які отримали назви модерністських, авангардистських. Змістовна наповненість зазначених понять: «мо-дернізм», «авангардизм» багата і неоднозначна. Будемо це враховувати і не вважатимемо їх наступні характеристики єдино можливими.
Нові художні реалії виникли не зненацька і не з нічого. Вони були закладені ще в давні часи. Мали свої витоки у давньому язичництві, у культурі Середньовіччя, Ренесансу, Бароко, Романтизму. Однак до другої половини ХІХ – початку ХХ століть ці прояви мистецтва перебували, так би мовити, на периферії художніх процесів. В останні ж десятиріччя ХІХ століття вони із вторинних почали швидко перетворюватись на основні, домінантні. Це призвело до конфлікту між ними та ще сильними реалістично-гуманістичними традиціями культури, конфлікту, який з того часу фактично триває в якійсь мірі і до наших днів.
(Детальніше про окремі авангардиські напрями у європейському мистецтві ХХ ст.: експресіонізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм, сюрреалізм див. 3.2.)
У другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. в західному світі проходить перехід від індустріальної до постіндуст-ріальної цивілізації. В результаті «деіндустріалізації» традиційні галузі промисловості в тій чи іншій мірі поступи-лись місцем високим і тонким технологіям. Завдяки цьому різко виросла ефективність виробництва, що дозволило зробити його масовим, тобто здатним задовольнити матеріальні потреби переважної більшості членів суспільства.
Саме суспільство при цьому стає постіндустріальним і масовим. Таким його робить як масове споживання, так і новітні засоби масової інформації, що дозволяють дуже швидко зробити будь-яку інформацію надбанням всіх людей. Все це поєднує людей, хоча й стирає відмінності між ними, нівелюючи їх особистості.
Значні зміни проходять і в культурі. Вона починає існувати ніби у двох вимірах, розпадаючись на основні складо-ві: гуманітарну (традиційну) і масову. Ці процеси мають безпосередній вплив і на художню культуру, яка виявляє себе в обох цих вимірах.
Вплив традиційної гуманітарної культури в цілому падає, проте вона зберігається і продовжує розвиватись. Важ-ливі зміни здійснюються у становищі релігії. В 70-ті рр. – в зв’язку з появою ідеології неоконсерватизму – її статус починає помітно підвищуватись. Виникає рух за релігійне оновлення, за повернення до традиційних, цінностей, до протестантської етики з її аскетизмом і самообмеженням, до відродження релігійних засад культури.
Посилюється критика гедонізму споживання. Зростає стурбованість з приводу загрозливої бездуховності людини. Все це сприяє підвищенню соціальної значущості всієї гуманітарної культури.
В мистецтві її представляє головним чином реалізм – в літературі, театрі, кінематографі.
На відміну від традиційної гуманітарної культури, масова культура стає у другій половині ХХ ст. панівною. В 50–60-і рр. вона піддавалась суворій критиці. Її звинувачували у придушенні і стандартизації особистості, маніпуляції масовою свідомістю, девальвації історичних культурних цінностей, примітивізації смаків, розмиванні меж між висо-ким і низьким, священним і буденним і т. п. Американський письменник Олдос Хакслі в романі-антиутопії «О див-ний, новий світ» пророкував загибель європейської культури під нашестя масової культури. Непримиренну позицію до неї зайняв німецький філософ Теодор Адорно, що запровадив поняття «культурна індустрія». Свої надії на успіш-не протистояння масовій культурі він покладав на авангард.
В 70-і рр. ситуація змінюється і попередня критика поступається місцем позитивним оцінкам, перш за все у США.
Так американський соціолог Деніел Белл відносив до заслуг масової культури те, що вона встановлює соціальну гар-монію, перетворює американське суспільство в єдине ціле. У 80-х рр. позитивний погляд на масову культуру починає переважати у всіх європейських країнах. Ця ситуація загалом зберігається і в наші дні.
Такі оцінки в цілому уявляються цілком закономірними і природніми. Справа в тому, що прояви і утвердження масової культури були зумовлені не лише ходом науково-технічного прогресу, а й рівнем культурного розвитку біль-шості людей. Масова культура відповідає смакам і запитам цієї більшості.
Масова культура неоднорідна. В ній виявляються дві тенденції: одна пов'язана з грою на примітивних почуттях, близьких до біологічних інстинктів, і в своїх крайніх проявах вона породжує контркультуру і антикультуру, войов-ничо-невіглаську і ворожу до існуючих у суспільстві порядків. Інша тенденція пов’язана з прагненням простих людей підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, політики, з коротким викладом сюжетів творів класичної літератури і т.п.). Ця друга тенденція помітно посилилась і вчені стали говорити пре зростання так званої мідкультури – культури «середнього» рівня.
Всі спроби відторгнути, заборонити чи подолати масову культуру є нереальними. Однак це не означає повне при-мирення з її негативами: спроби змінити і поліпшити її залишаються цілком можливими і реальними.
До такого розуміння проблеми схиляється все більше представників високої культури. Вони відмовляються від попереднього протистояння з масовою культурою і йдуть їй назустріч, надіючись своєю участю в ній поліпшити її якість. До цього їх спонукає бажання як творчого, так і фінансового успіху. З цього руху до компромісу виникла культура постмодернізму.
(Детальніше про постмодернізм див. 3.3).