Теми рефератів

1. Управління як фактор усталеного розвитку суспільства

2. Особливості процесів управління в людському суспільстві.

3. Управління як соціокультурний феномен.

4. Регіонально-національні особливості американської моделі менеджменту.

5. Регіонально-національні особливості японської моделі менеджменту.

6. Регіонально-національні особливості західноєвропейської моделі менеджменту.

Конфлікт в управлінні.

7. Структура, функції і методи управління.

8. Проблема людини в управлінні.

9. Управлінська етика: зміст, форми прояву.

10. Концепції соціології управління.

11. Технологія та механізм процесу соціального управління.

12. Управління в контексті глобальних проблем сучасності.

13. Передумови виникнення менеджменту в Україні.

14. Історія та сучасний стан управлінської думки в Україні.

Список рекомендованої літератури

1. Борисова Л.Г. Организационный дизайн: Современные концепции управления: Учебное пособие. – М.: Дело, 2003 – 400 с.

2. Веселова Н.Г.Социальное управление и элементы его культуры /Под ред. В.А.Трайнева. – М.: ИТК Дашков и К, 2002.– 340 с.

3. Гаєвська О.Б. Управління як соціальний феномен. Монографія – К.: КНЕУ, 2000. – 163 с.

4. Дворецька Г.В.Соціологія: Навч.посібн. – Вид.2-ге, перероб. і доп.- К.: КНЕУ, 2002. – 472 с.

5. Зуб А.Т. Модели и методы стратегического управления //Вест. Моск. у-та. Серия 18. Социология и политология. – 2003 – № 1. – С. 107-126.

6. Іванов Л.Ф. Діалектика управління. – Дніпропетровск: Пороги,1996. – 124 с.

7. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Базовий курс: Підручник. – К.: Каравела, 2005. – 312 с.

8. Нагорний Б. Соціологія управління пошук відповідей на виклик часу //Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2001. – №4. – С.126-132.

9. Нагорний Б. У пошуках сучасної управлінської парадигми //Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2000.– №2. – С.99-105.

10. Примуш.М.В. Загальна соціологія: Навчальний посібник. – К.: ВД. „Професіонал”; 2004. – 592 с.

11. Сірий Є.В. Соціологія : загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2004. – 480 с.

12. Социология и психология управления: Учеб. пособие / Под общ. ред. С.Н. Епифанцева. – Ростов н/Д.: Феникс, 2001. – 511 с.

13. Теория управления: Учебник /Под общей редю А.Л.Галоненко, А.П.Панкрухина .– М.: Изд-во РАГС, 2003 – 558 с.

14. Черневский А.Д.Организация управления: Учеб. пособие – К.: МАУП, 1998. – 312 с.

15. Щербина В.В. Особенности менеджмента как направления управленческой деятельности //СОЦИС.- 2001.- №10. – С.48-58.

16. Щекин Г.В. Теория социального управления: Монография. – К.:МАУП, 1996. – 408 с.

17. Якокка Ли. Карьера менеджера – М.: Прогресс, 1990. – 384 с.

18. Яценко А.М. Основи соціального управління: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2000. – 84 с.

7. СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

Мета: розкрити предмет соціології політики, ознайомити з тенденціями та проблемами розвитку політичної системи і громадянського суспільства, висвітлити український вимір теми.

Ключові поняття: політика, влада, політична система, політичні рішення, політична участь, політична культура, громадянське суспільство, легальність, легітимність.

План

1. Політика - як соціальне явище.

2. Структура політичної системи суспільства.

3. Громадянське суспільство.

1. Політика – важливий структурний елемент суспільного життя, один з регуляторів соціальних відносин, важливий соціальний інститут, за допомогою якого суспільство здійснює розподіл влади, встановлює певний порядок в організації суспільного життя та виробляє суспільно-значущі рішення.

Необхідно уяснити зміст понять „політика" та „влада", розглянувши різні тлумачення їх в контексті відповідних соціологічних концепцій, що грунтуються на використанні принципово різних методологічних підходів до аналізу політичних явищ та процесів, наприклад: позитивістські (О.Конт, Г.Спенсер); класичні (Е.Дюркгейм, М.Вебер); структурно-функціоналістські (Т.Парсонс, Р.Мертон) тощо. Слід також виокремити функції політики.

2. Політична система суспільства поряд з іншими складними системами - виробничою, соціальною, духовною - складає суспільство. Поняття „система" дозволяє скласти уявлення про суспільство у вигляді абстрактної спрощеної моделі реального суспільства чи окремих його елементів (підсистем). Сучасна теорія (парадигма) політичної системи розроблена передусім американською соціологічною школою (Г.Алмонд, Т.Парсонс, Д.Істон, С.Лібсет, Р.Мертон). Політична система розглядається як механізм розподілу та здійснення влади. Йдеться про розподіл функцій між усіма політичними інститутами: як державними (офіційними, конституційними), так і громадськими (неофіційними, неконституційними). Політична підсистема в рамках системи соціальної дії виконує функцію ціледосягенення, підтримки певного порядку спільного життя людей, що дозволяє їм узгоджувати свої індивідуальні та групові дії, забезпечувати ефективне використання наявних ресурсів.

Згідно з вказаною парадигмою, узагальнена модель політичної системи включає в себе дві взаємопов'язані складові: державу (сукупність інститутів влади) і громадянське суспільство (сукупність інститутів участі). Система має вхід та вихід. На вході на систему здійснює вплив соціальне середовище у формі вимог або підтримки. Інститути громадянського суспільства виступають посередниками між середовищем та інститутами влади, що приймають рішення у відповідності до тиску середовища. На виході системи здійснюється реалізація рішень, дій, що впливають на середовище. Відповідна реакція середовища утворює зворотний зв'язок з системою.

Умовою стабільності політичної системи є ефективне функціонування її інститутів. Необхідно назвати та розкрити сутність (з наведенням конкретних прикладів) основних функцій на вході та виході політичної системи, а також навести типологію політичної системи залежно від характеру її взаємодії з соціальним середовищем. Вимагають пояснення і спроби різних політичних сил України реформувати політичну систему. Слід з'ясувати зміст, структурні елементи та етапи політичної реформи в Україні.

3. В теоретичних дослідженнях громадянського суспільства його сутність інтерпретується по-різному. В одному випадку це поняття використовується в якості характеристики певного стану соціуму. При такому тлумаченні громадянське суспільство ідентифікується з державою особливого типу, в якій юридично забезпечені та політично захищені основні права та свободи особистості (правовою державою). Інше тлумачення громадянського суспільства пов'язане з уявленням про нього як про певну сферу соціуму – сферу позадержавних відносин та інститутів. Держава створює ті чи інші (сприятливі чи несприятливі) умови для функціонування автономної приватної сфери і, таким чином, впливає на її життя.

Варто простежити історію становлення соціологічної думки про громадянське суспільство. Важливо підкреслити, що громадянське суспільство не зводиться до протиставлення його державі. Воно досягає розквіту лише в умовах демократії, а остання формується, розвивається і зберігається лише на сталій основі громадянського суспільства. Спробуйте проаналізувати становлення громадянського суспільства в Україні, зокрема в контексті помаранчевої революції.

Таким чином, громадянське суспільство ми визначаємо як сукупність соціальних утворень (груп, колективів), об'єднаних специфічними інтересами (економічними, етнічними, культурними тощо), які реалізуються поза сферою діяльності держави. В громадянському суспільстві на відміну від державних структур переважають горизонтальні, а не вертикальні зв'язки - відносини конкуренції та солідарності між рівними та рівноправними партнерами.