10. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання без створення юридичної особи.

Згідно з положеннями Закону України «Про підприємництво» суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи — громадяни України, а також громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Фізична особа, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, та ряд інших документів, передбачених нормативними актами України.

Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.

Фінансування. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення.

Відповідальність і банкрутство. Приватний підприємець відповідає за боргами суб’єкта господарювання, власником якого він є, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення. Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи щодо банкрутства підприємця господарський суд приймає рішення про накладення арешту на його майно, яке включається до складу ліквідаційної маси у разі оголошення підприємця банкрутом. Приватне майно підприємця підлягає реалізації судовим виконавцем на основі виконавчого листа про звернення стягнення на майно та постанови суду про визнання боржника банкрутом. У разі необхідності суд може призначити ліквідатора. Кошти, отримані від реалізації майна, вносяться на депозитний рахунок відповідної нотаріальної контори. За заявою кредиторів господарський суд може визнати недійсними угоди підприємця, пов’язані з відчуженням його майна заінтересованим особам протягом року до порушення справи про банкрутство. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п’яти років після завершення розрахунків з кредиторами (у разі недостатності коштів) підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів.

Оподаткування. Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців:

оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших податків, передбачених законодавством України (традиційне оподаткування);

сплата фіксованого податку з придбанням торгового патенту;

сплата єдиного податку.

1. За традиційного оподаткування такому підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу

Переваги традиційної системи оподаткування здебільшого зво­дяться до такого:

розмір сплачуваних податків залежить від розміру одержаних доходів (якщо підприємець за звітний період не отримав доходу від своєї діяльності, то відповідні податки він платити не буде);

на відміну від системи оподаткування за фіксованим податком або за спрощеною системою практично відсутні обмеження щодо виду діяльності.

2. Фіксований податок (патент). Одним із варіантів оподаткування доходів фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності є сплата фіксованого розміру прибуткового податку шляхом придбання патенту. Обов’язковою умовою придбання патенту на право здійснення підприємницької діяльності є сплата фіксованого податку. Приватний підприємець може перейти на сплату фіксованого податку у разі одночасного додержання таких умов:

1) здійснення підприємницької діяльності з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках з обо­в’язковою сплатою ринкового збору згідно з чинним законодавством.

2) кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким підприємцем, включаючи членів його сім’ї, не повинна перевищувати п’яти; 3) валовий дохід підприємця від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує 7000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Єдиний податок. Приватний підприємець може стати плат­ником єдиного податку і перейти на спрощену систему обліку та звітності, якщо:

1) у трудових відносинах з ним протягом року перебуває не більше 10 осіб, включаючи членів його сім’ї;

2) обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. грн;

3) відсутня заборгованість зі сплати всіх установлених податків і обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.

4) приватний підприємець не є суб’єктом особливого порядку оподаткування за допомогою сплати спеціального торговельного патенту;

5) приватний підприємець не здійснює торгівлю пально-мастильними матеріалами, а також лікеро-горілчаними і тютюновими виробами (торгівлю іншими підакцизними товарами здійснювати не заборонено).

Ставки єдиного податку встановлюються місцевими органами влади за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності залежно від виду діяльності i не можуть становити менше ніж 20 грн i більше ніж 200 грн за календарний місяць.

11.Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнього кредитного забезпечення тощо), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Основним внутрішнім джерелом у цьому разі є самофінансування, яке пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті. У світовій економічній літературі залежно від способу відображення прибутку у звітності, зокрема в балансі, виділяють:а) приховане самофінансування (пов’язане із використанням прихованого прибутку); - Ця форма фінансування підприємства пов’язана з використанням прихованого прибутку. Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.б) відкрите самофінансування (тезаврація офіційного прибутку).Тезаврація прибутку — це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності. Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власників здійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій або на основі безплатного розміщення серед держателів додаткових корпоративних прав (акцій) пропорційно до належної кожному власнику частки статутного капіталу. При цьому використовуються такі основні джерела:-Чистий прибуток звітного періоду (одночасно із тезаврацією збільшується власний капітал).-Додатковий вкладений капітал або інший додатковий капітал у межах суми дооцінки необоротних активів.-Прибуток, тезаврований у попередніх періодах (резервний капітал чи нерозподілений прибуток минулих років).

12. Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті. залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють:а)приховане самофінансування;б)відкрите самофінансування (тезаврація прибутку). Тезаврація прибутку — це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.Рішення на користь реінвестицій власниками прийматиметься в тому разі, якщо рентабельність вкладень в дане підприємство буде вищою, ніж прибутковість можливих зовнішніх альтернатив. При прийнятті рішень щодо доцільності самофінан­сування слід враховувати також вплив податкового фактору на розподіл і використання прибутку підприємства. Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) є складовою частиною власного капіталу, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу.Приховане с-я підприємства пов’язане з використанням прихованого прибутку. Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.Приховані резерви — це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді. До суттєвого недоліку прихованого самофінансування слід віднести порушення принципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні її зовнішніх користувачів.

13. Переваги фінансування суб’єктів господарювання за рахунок внутрішніх джерел Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефективним використанням фінансових ресурсів. Основним внутрішнім джерелом є самофінансування, яке пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті. У світовій економічній літературі залежно від способу відображення прибутку у звітності, зокрема в балансі, виділяють:а) приховане самофінансування (пов’язане із використанням прихованого прибутку); - Ця форма фінансування підприємства пов’язана з використанням прихованого прибутку. Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.б) відкрите самофінансування (тезаврація офіційного прибутку).Тезаврація прибутку — це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності. Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. До основних переваг самофінансування слід віднести такі:=залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;=відсутність затрат при мобілізації коштів;=не потрібно надавати кредитне забезпечення;=підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.Недоліки відкритого самофінансування (тезаврації) стисло можна охарактеризувати так:=оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;=обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;=помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижчою середньоринкової процентної ставки, це може призвести до зниження ефективності ринку капіталів у цілому). дискусійним є питання віднесення дезінвестицій до зовнішніх джерел фінансування. У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. Звичайно, неможливо дати однозначних рекомендацій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати шляхом збільшення власного капіталу, в інших — на основі залучення додаткових позик. Для одних підприємств вигідніше використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших — зовнішні.

14.Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів. Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;- виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;- контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обороту;- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів. Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.Основна діяльність— це операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення підприємства та забезпечують основну частку його доходу. Для торговельного підприємства такими будуть операції з придбання та реалізації товарів, для виробничого — придбання матеріалів і сировини, виготовлення продукції та її реалізації, для інвестиційної компанії — формування портфелю інвестицій тощо. Витрати, пов'язані з основною діяльністю, розрізняють за функціями — ви­робництво, управління, збут та інші. Інвестиційна діяльність підприємства – це один з важливих напрямків багатоаспектної діяльності в умовах ринкового оточення. Від інтенсивності та результативності інвестиційних процесів залежить успіх фірми у ближчій та віддаленій перспективі. Інвестиційна діяльність підприємства — це операції з інвестиціями, якими є кошти, цільові банківські вклади, цінні папери, обладнання, ліцензії та інтелектуальні цінності, з метою отримання прибутків. Інвестиційна діяльність, що розглядається в цьому випадку паралельно з операційною діяльністю, має змістом вкладення капіталу поза поточною виробничою діяльністю, тобто в активи, які не відносяться до класу оборотних активів, що використовуються у виробничо-комерційному циклі. В цьому випадку поняття інвестиційної діяльності обмежено необоротними активами - це реальні інвестиції в основні фонди і портфельні інвестиції в цінні папери.

15. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора. Кредитор — юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов’язкових платежів тощоПозичковий капітал характеризує частину активів підпри-єства, що профінансована його кредиторами всіх видів. Позичковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.Перша група - зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп - зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.Друга група - внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань.До складу позичкового капіталу належать також зобов'я-зання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протя-гом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних ава-нсових платежів за здані в оренду основні засоби та інші не-оборотні активи (авансові орендні платежі), передплата на пе-ріодичні та довідкові видання, виручка за вантажні переве-зення, виручка від продажу квитків транспортних і театраль-но-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв'язку тощоУсі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов'язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відо-бражаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові результати. до основних зовнішніх джерел формування позичкового капіталу підприємств належать:-банківські (фінансові) кредити;-кошти, залучені в результаті емісії облігацій;-комерційні позички.Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов’язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові результати. Призначення позикового капіталу суб'єкта господарювання - підвищення ефективності основної діяльності та інвестування розвитку. На залучення позикового капіталу у чинному українському законодавстві існує суттєве обмеження: забороняється надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів, для внесення платежів у бюджет та позабюджетні фонди. Характеристика основних параметрів позикового капіталуСтроковість(короткостроковий позичковий капітал (до 12 місяців),довгостроковий позичковий капітал (понад рік-Капіталодавець(банки та інші фінансово-кредитні інститути,постачальники та клієнти,власники,персонал,держава)- Умови одержання(згідно з кредитним чи іншим договором за відсутності договору)- Цілі використання(здійснення інвестицій поповнення оборотних активів)- Форми залучення(грошові кошти:— національна валюта;— іноземна валюта;— валютний фіксинг,товарна форма)- Забезпечення(забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) ,незабезпечені- Плата за користування капіталом(виплата процентів:— фіксована процентна ставка;— плаваюча процентна ставка,без процентів)- Порядок погашення(одноразовий платіж,багаторазові платежі,з регресією платежів,у заздалегідь визначений термін чи без такого)

16. Класифікація форм фінансування суб’єктів підприємницької діяльності Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвестиційної діяльності. Термін «фінансування» характеризує всі заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх еквівалентів та майнових активів), їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталодавцями, які з цього випливають (платіжні відносини, контроль та забезпечення). Iснують такi форми фінансування. Їх здебільшого класифікують за такими критеріями: а) залежно від цілей фінансування; б) за джерелами надходження капіталу; в) за правовим статусом капіталодавців щодо підприємства. Залежно від цілей фінансування виокремлюють такі його форми: • фінансування при заснуванні підприємства; • на розширення діяльності; • рефінансування Випуск нових облігаційних позик для погашення основного боргу за позиками, випущеними раніше.Пролонгація кредиту; як правило, шляхом видачі нової позики взамін старої або обміну старих облігацій на нові, тобто продовження терміну позики або збільшення суми, що її може отримати позичальник. • санаційне фінансування - це система заходів, яка здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі, або частково вимог кредиторів. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інве-сторів — власний капітал і позичковий капітал. Власний капітал може бути сформований за рахунок внесків власників підприємс-тва або шляхом реінвестування прибутку. В іноземних літератур-них джерелах фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань досить часто позначають також як Cash-flow-фінансування. Позичковий капітал, як і власний, може бути мобілізований із зовнішніх та внутрішніх джерел. До зовнішніх джерел форму-вання позичкового капіталу належать: • кредити банків (довго- і короткострокові); • кредиторська заборгованість за матеріальні цінності, вико-нані роботи, послуги; • заборгованість за розрахунками (з одержаних авансів, з бю-джетом, з оплати праці тощо). До внутрішніх джерел формування позичкового капіталу мо-жна віднести: ■ нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (у т. ч. так звані стійкі пасиви); ■ доходи майбутніх періодів. Як джерела фінансування можна розглядати фінансові ресур-си підприємств, що формуються в результаті реструктуризації активів, під чим розуміють заходи, пов’язані зі зміною складу та структури окремих позицій активів. У рамках реструктуризації активів розглядають також амортизаційні відрахування і кошти, які одержує підприємство в результаті дезінвестицій. Щоправда, дискусійним є питання віднесення дезінвестицій до зовнішніх джерел фінансування. З У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. Звичайно, не можна надати однозначних рекоменда-цій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати через збільшення власного капіталу, в інших — на основі залучення додаткових позичок. Для одних підприємств вигіднішою є можливість ви-користовувати внутрішні джерела фінансування, для інших — зовнішні.

17.Фінансова діяльність іноземних підприємств та підприємств з іноземними інвестиціями Иностранное предприятие - это организационно-правовая форма предприятия с местонахождением в Украине, созданного как субъект права в соответствии с законодательством иностранного государства, имущество которого полностью находятся в собственности иностранных граждан, юридических лиц или государства.Определение иностранное (иностранная собственность) означает, что предприятие подчиняется разным юрисдикциям. Порядок создания и внутренней деятельности иностранного предприятия регулируется законодательством страны, которой оно принадлежит. Законодательство Украины не регулирует этих отношений. Вместе с тем условия регистрации и деятельности иностранного предприятия в Украине регулируются украинским законодательством, то есть на иностранные предприятия в целом распространяется национальный правовой режим хозяйственной деятельности.Підприємство з іноземними інвестиціями — підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить щонайменш 10%. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями від дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Основні недоліки та переваги функціонування в Україні : Іноземні інвестиції сприяють економічному зростання приймаючої економіки на основі ефективнішого використання національних ресурсів. Можна виділити два канали ефективності:1.Прихід іноземних фірм на національний ринок призводить до заміщення чи витіснення менш ефективних національних компаній, що спричинює перерозподіл внутрішніх ресурсів між більш і менш рентабельними компаніями і сприяє зростанню середнього рівня продуктивності праці і середніх доходів на душу населення у приймаючій країні.2. Створення закордонних філій і дочірніх компаній сприяє підвищенню середнього рівня продуктивності праці. в іноземних компаніях вищий середній рівень заробітної плати з урахуванням того, що певна частка зростання середньої продуктивності, пов'язана з припливом ПІІ, проходить через місцеві фактори виробництва. Другий канал ефективності іноземних інвестицій пов'язаний із посиленням конкуренції на місцевих ринках за рахунок іноземних компаній. Діяльність останніх спонукає національні фірми працювати ефективніше.У такий спосіб діяльність закордонних фірм сприяє швидшій передачі нової і передової технології й удосконаленої практики менеджменту місцевим фірмам на основі вертикально інтегрованих зв'язків і так званого показового (чи демонстраційного) ефекту.негативні ефекти:витіснення національних капіталів і компаній (так званий ефект crowding out);відтік капіталу з країни на основі трансфертного ціноутворення; посилення залежності економіки від іноземного капіталу. Перш за все це стосується інвестицій у підприємства, які здійснюють переважно експортне виробництво в рамках схем виробничої кооперації ТНК. Погіршення світової економічної кон’юнктури вестиме до згортання цих виробництв незалежно від економічного становища всередині країни. види іноземних інвестицій та передумови їх залученняІноземні інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення іншого економічного ефекту. Вітчизняне податкове законодавство класифікує інвестиції за об`єктами інвестування:капітальні інвестиції - придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації;фінансові інвестиції - придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.а) Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Прямі інвестиції надають право безпосереднього розпорядження закордонною компанією б)Портфельна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (крім операцій зі скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій). Портфельні інвестиції - капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестицій. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку (дивідендів).Класифікація іноземних інвестиційза формою власності інвестора Міждержавні; недержавні; Державні організації тощо.За періодом інвестування Довгострокові; короткострокові.За метою інвестування Досягнення фінансової мети; встановлення контролю; санація міждержавних економічних зв'язків.За видами вкладеньГрошові кошти в валюті України; грошові кошти в іноземній валюті; грошові вимоги; рухоме та нерухоме майно; майнові права тощо.За видами інвестиційної діяльності Участь у підприємствах України; придбання діючих підприємств; створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам; придбання рухомого чи нерухомого майна тощо.

18. Фінансова діяльність акціонерних товариств Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств. Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариства, є Закон «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку

ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства.Одночасно акція є одиницею капіталу, переданого акціонерами у користування акціонерному товариству.Формування статутного капіталу акціонерного товаристваІснує два види акціонерних товариств: відкрите товариство, акції якого розповсюджуються через відкриту підписку, та закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть перебувати в обігу на ринку. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій в порядку, передбаченому законодавством, і внесенням відповідних змін до статуту товариства.У разі створення акціонерного товариства засновники повинні повідомити про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори та державну реєстрацію товариства.Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства (перша емісія) проводиться його засновниками, а наступні емісії — безпосередньо товариством. При створенні акціонерного товариства його засновники повинні бути власниками акцій на суму не менш як 25 % статутного капіталу та строком не менш як два роки.Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється в розмірі його статутного капіталу або на всю вартість майна державного підприємства у разі його перетворення в АТ. Додатковий випуск акцій можливий лише тоді, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижчою від номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю товариства.При проведенні першої емісії особи, які бажають придбати акції, вносять на рахунок засновників не менш як 10 % вартості акцій, на які вони підписались. Якщо по закінченні строку підписки підпискою не буде покрито 60 % акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. До дня скликання установчих зборів особи, які підписались на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менш як ЗО % номінальної вартості акцій.У тому разі, якщо всі акції АТ розподіляються серед засновників, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менш як 50 % номінальної вартості акцій. Повна вартість акцій має бути сплаченою не пізніше як через рік після реєстрації АТ. У випадку несвоєчасної сплати акціонер, якщо інше не передбачено статутом АТ, сплачує за час прострочення 10 % річних від несплаченої суми. При несплаті у встановлені строки суми заборгованості товариство має право реалізувати такі акції у визначеному статутом порядку. Акції сплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом АТ, також в іноземній валюті та через передачу майна. Акції видаються одержувачу лише після повної оплати їх вартості. Акціонерне товариство може викуповувати в акціонерів акції для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Викуплені акції мають бути реалізовані або анульовані впродовж року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, голосування та визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводяться без урахування викуплених акціонерним товариством акцій. Сумарна вартість викуплених товариством акцій відображується у вилученому капіталі та зменшує загальний обсяг власного капіталу.Причинами для викупу акцій можуть бути:· забезпечення власників конвертованих облігацій акціями товариства;· запобігання скуповуванню акцій товариства третіми особами;· необхідність зменшення статутного капіталу через анулювання акцій;· бажання зменшити кількість акцій, що перебувають в обігу на ринку;· запобігання падінню ринкової ціни акцій;· бажання отримати прибуток при подальшому перепродажу акцій тощо.Збільшення статутного капіталу АТ може здійснюватись за рахунок прибутку, через випуск нових акцій, обмін облігацій на акції. При збільшенні статутного капіталу за рахунок внутрішнього джерела — прибутку — емітуються нові безоплатні акції такого самого номіналу, які розміщуються серед акціонерів компанії, або збільшується номінальна вартість акцій без збільшення їх кількості. Отже, частина прибутку або весь прибуток спрямовується не на виплату дивідендів, а на збільшення статутного капіталу АТ. Відбувається капіталізація прибутку, отриманого акціонерами товариства. Це приводить до збільшення валюти балансу, а також до збільшення частки акціонерного капіталу у фінансових ресурсах господарюючого суб'єкта.

Випуск нових акцій і розміщення їх на ринку обумовлюють збільшення валюти балансу й збільшення частки власного капіталу в структурі капіталу товариства за рахунок зовнішніх джерел. Обмін облігацій підприємства на акції цього підприємства характеризується лише зміною в структурі капіталу. Валюта балансу залишається незмінною, борговий капітал зменшується на суму погашених облігацій, І на таку саму величину збільшується акціонерний капітал.

Зменшення статутного капіталу пов'язано, як правило, з неефективною діяльністю підприємства протягом тривалого періоду і здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості розміщених акцій. В останньому випадку певну кількість акцій викупає акціонерне товариство та анулює їх. Зменшення статутного капіталу призводить до зменшення валюти балансу і до збільшення частки позикового капіталу в фінансових ресурсах підприємства.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Забезпечення більшості на загальних зборах акціонерів пов'язане з володінням так званим контрольним пакетом акцій і дає змогу суттєво впливати на фінансово-господарську діяльність товариства. Величина контрольного пакету акцій не обов'язково має становити значну частину акцій. Для великих корпорацій ця величина може дорівнювати 5—7 % загальної кількості акцій. Характеристика та види акцій за критеріями їх випуску (обігу) та привілеїв 1) За випуском: Акції, дозволені до випуску – це загальна кількість акцій, на яку одержано дозвіл державних органів (Міністерства фінансів). Ця кількість акцій записана у статуті корпорації.Ця кількість здебільшого перевищує потреби компанії в капіталі на момент її створення і дає змогу в майбутньому випускати акції повторно.Випущені акції – це кількість акцій, фактично реалізованих інвесторам, акціонерам на якусь дату (прямо чи через посередників).Невипущені акції – це залишок дозволених до випуску акцій, які компанія не випускала, не реалізовувала.Циркулюючи акції – акції, які перебувають на руках у акціонерів на певну дату. Кількість циркулюючих акцій може збігатися з кількістю випущених акцій.Викуплені акції – кількість акцій, викуплених корпорацією у своїх акціонерів – безпосередньо чи через фондову біржу. 2) За привілеями виділяють звичайні та привілейовані акції. Власники звичайних акцій мають право голосу в управлінні корпорацією. Дивіденди одержують залежно від результатів фінансово-господарської діяльності.Привілейовані акції надають перевагу їх власникам при одержанні дивідендів, при розподілі майна в результаті ліквідації корпорації, але не дають права голосу. Дивіденди на ці акції встановлюються за фіксованим% від номінальної вартості або за ставкою на одну акцію.Привілейовані акції у свою чергу можуть бути кумулятивними (мають ту перевагу, що необ" явлені радою директорів, дивіденди переносяться до виплати на майбутні періоди, але обов’язково будуть виплачені) та некумулятивними. Крім того, привілейовані акції можуть бути конвертовані та неконвертовані, відкличні та невідкличні для погашення. Оцінки (вартість) акцій, що застосовуються в облікуРозрізняють кілька вартостей (оцінок) акцій:1. Номінальна вартість акцій. Це мінімальна вартість, яка вказується на сертифікаті акцій. Номінальна вартість зараховується у статутний капітал корпорації. Акції можуть початково продаватися за вищою ціною, ніж номінальна. Різниця між ціною продажу і номінальною вартістю становить додатковий капітал корпорації.2. Безномінальні акції. Акції, які не мають капіталу. Безномінальні акції можуть випускатися у двох варіантах:а)безномінальні акції з оголошеною вартістю. Рада директорів оголошує (встановлює) в б-я момент вартість акції. В такому разі оголошена вартість акцій зараховується у статутний капітал корпорації.б)безномінальні акції без оголошеної вартості. Якщо корпорація випускає акції без номінальної вартості і без оголошеної вартості, то вся виручка за акції переходить у статутний капітал.3. Ринкова вартість акцій. Це ціна акції, яка формується на ринку цінних паперів під впливом попиту і пропозиції. Вона значною мірою залежить від фінансового стану фірми, напрямків її розвитку, стабільності, тощо.4. Облікова вартість акцій. Це різниця між сумою всіх активів і всією заборгованістю (чисті активи). Тобто це сума всього власного (акціонерного) капіталу. Якщо розділити всю суму капіталу на кількість акцій, то одержимо облікову вартість однієї акції.Але якщо у складі капіталу компанії є привілейовані акції, то їхня сума попередньо віднімається з суми капіталу, а решта ділиться на кількість звичайних (простих) акцій.

19. Особливості здійснення дивідендної політика суб'єктів підприємництва Дивіденди — частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників. Приймаючи рішення в галузі дивідендної політики, слід враховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності підприємства: величину самофінансування, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних прав, ліквідність та ряд інших. Найбільш чітко вираженим є зв’язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість. Стабільний рівень дивідендних виплат може сигналізувати про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. З іншого боку, відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок — ринковий курс падає. Щоправда, інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку. Важливим є також обернений зв’язок між ринковим курсом корпоративних прав і фінансово-господарською діяльністю емітента. Вплив низького ринкового курсу проявляється під час залучення підприємством фінансових ресурсів. За низького ринкового курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або з мінімальним курсом емісії, відповідно і мінімальним емісійним доходом. Отже, якщо підприємство планує залучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому слід реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав. Складовою дивідендної політики підприємства є вибір найприйнятнішої для всіх заінтересованих сторін форми виплати дивідендів. Загалом дивіденди можуть виплачуватися в таких формах:1грошова;2негрошова;3змішана форма;4приховані дивіденди. Стандартною формою виплати дивідендів є грошова. З прийняттям зборами власників рішення про нарахування дивідендів частина власного капіталу перетворюється на позичковий. Заборгованість підприємства його власникам, пов’язана з нарахуванням дивідендів. Виплачуючи дивіденди, підприємство погашає згаданий борг. На практиці досить часто приймається рішення про виплату дивідендів у негрошовій формі: корпоративними правами, іншими фінансовими інструментами, товарами, знижками на товари тощо. Найпоширенішою негрошовою формою є виплата дивідендів у формі додаткових корпоративних прав, зокрема акцій. Специфічною формою виплати дивідендів у негрошовій формі, до якої досить часто вдаються підприємства в економічно розвинутих країнах, є дивіденди у формі цінних паперів інших емітентів, які є в інвестиційному портфелі підприємства Характерною рисою дивідендної політики багатьох вітчизняних підприємств є те, що дивіденди досить часто виплачуються у товарній формі. Її використовують як підприємства, що виробляють товари народного споживання, так і ті, які ці товари отримують за бартерними схемами. Зазвичай дивіденди товарами отримують дрібні акціонери, які не можуть впливати на фінансову політику підприємств. Великі акціонери, які контролюють такі підприємства, формально не отримують ніяких дивідендів або віддають перевагу корпоративним правам. Досить часто реальні власники таких підприємств отримують приховані дивіденди за різного роду схемами ухилення від оподаткування. До виплати дивідендів товарами чи послугами, виробництвом яких займається підприємство, інколи вдаються і підприємства на Заході. Як правило, це транспортні підприємства, які виплату дивідендів оформляють у вигляді різного роду транспортних пільг. З метою стимулювання збуту продукції деякі підприємства виплачують дивіденди у формі знижок на їх товари, наприклад, широковідомими є так звані «винні бони».Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів, а частково іншими (негрошовими) засобами. Зборами власників може бути прийняте рішення, згідно з яким частина акціонерів (за їх вибором) одержує дивіденди в грошовій формі, а інша — у формі корпоративних прав. При цьому можуть порушуватися існуючі пропорції участі всіх власників у статутному капіталі. З метою компенсації збитків окремих власників, які виникають у результаті зменшення їх частки, вони можуть бути наділені додатковими дивідендами в грошовій формі. З іншого боку, можуть передбачатися також стимули для заохочення акціонерів до реінвестування прибутку та виплати дивідендів корпоративними правами. Врешті-решт, власники самі повинні вирішувати, яка форма дивідендів є для них вигіднішою з погляду максимізації їх капіталу.

Приховані дивіденди. Керівництво підприємства може маніпулювати розміром чистого прибутку, який засвідчується в звітності і є джерелом виплати дивідендів та основою для прийняття рішення про це на зборах власників. На Заході відповідні маніпуляції здійснюються, як правило, з допомогою інструменту прихованих резервів. Виконавчі органи підприємств за узгодженістю з окремими власниками досить часто вдаються до прихованого розподілу прибутку. Приховані виплати дивідендів здійснюються безпосередньо на користь власників підприємства або на користь так званих пов’язаних, або афільованих, осіб. Ці доходи можуть утворюватися в результаті здійснення таких операцій:продаж товарів (робіт, послуг) зазначеним особам за заниженими цінами;придбання товарів (робіт, послуг) у таких осіб за завищеними цінами;виплата завищених процентів за депозитами, позичками тощо;одержання позичок за зниженими процентними ставками;оплата фіктивних угод за невиконані послуги, в т. ч. за ноу-хау, консультаційні чи рекламні послуги, інші види нематеріальних активів з подальшим одержанням готівки для виплати винагороди працівникам та власникам;оплата закордонних відряджень тощо.Приховування керівництвом підприємства реального чистого прибутку на свою користь або на користь окремих власників є суттєвою проблемою в галузі дивідендної політики, яка загострює принципал-агент-конфлікт. Причини прихованого розподілу прибутку криються здебільшого в недоліках податкового законодавства та законодавства про господарські товариства. Фонд виплати дивідендів Cформований на попереднiх етапах розподiлу чистого прибутку загальный фонд споживання розподiляеться на фонд виплати дiвiдентiв I фонд споживання персоналу пiдприемства(додаткове матерiальне заохочення працiвникiв I задоволення их соц. потреб.) коефіцієнт виплат за результатами реалiзацii ДП у звiтному перiодi, який порiвнюеться з минулими перiодами для визначення змiн у ДП. Коэф.дивидентнныж выплат=фонд выплаты дивидентов(грн)/чистий прибуток поточного перiода(грн) Оценка ефективностi ДП.Використовуться показники прибутковостi акцiй, якi характерiзуть доходи власникiв I у формi грошових виплат I у формi зростання ринковоi ваертостi корпоративних прав. Чистий прибуток на одну просту акцiю=(фонд виплати дiвидентов- фонд виплати дiвидентов за привiлейованими акцiями)/кiлькiсть простих акцiй, емитованих Акцiонерним товар-ом. Дивиденты на 1 простую акцию=фонд виплати дивидентов за простими акциями/кiлькiсть простих акций, за якими виплачуються див. Коеф. Соотношения цены акции и дохода на акцию=риночная цена одной акции/ Дивиденты на 1 простую акцию Рентабельность простой акции=( Дивиденты на 1 простую акцию/ риночная цена одной акции)*100% Коеф. Соотношения между дивидентами и капитализацией прибыли= фонд выплаты дивидентов /cумма капитализированной прибыли

20. Реорганізація як специфічний напрям фінансової діяльності підприємства Реорганізація — це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох, наслідком чого є передача або прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступником. У процесі реорганізації може бути задіяний один або кілька суб’єктів господарювання. Рішення щодо реорганізації підприємств слід розглядати в контексті стратегічного менеджменту. Серед основних причин реорганізації здебільшого виокремлюють такі:суттєве розширення діяльності підприємства, його розмірів;згортання діяльності;необхідність фінансової санації;необхідність зміни повноти відповідальності власників за зобов’язаннями підприємства;диверсифікація діяльності;податкові мотиви;необхідність збільшення власного капіталу (з метою покриття потреби в капіталі та підвищення рівня кредитоспроможності). Причини та мотиви, які спонукають власників і керівництво підприємства до прийняття рішення щодо реорганізації, визначають і форму майбутньої реорганізації. За формальними ознаками розрізняють такі три напрями реорганізації 1) спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання); 2) спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виділення);3) без змін розмірів підприємства (перетворення). Реорганізація підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, за рішенням власників, а у деяких випадках — за рішенням власників та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або господарського суду.До основних форм реорганізації, результатом яких є укрупнення підприємств, належить злиття кількох підприємств в одне, приєднання одного або кількох підприємств до одного, вже функціонуючого підприємства, а також придбання підприємства. Результатом об’єднання підприємств може бути:придбання одним підприємством частки капіталу іншого підприємства або активів в обмін на грошові кошти;отримання інших активів або зобов’язань;створення нової юридичної особи;отримання контрольного пакета акцій;передача активів об’єднуваних підприємств іншому підприємству i ліквідація одного з підприємств, що об’єднуються. Укрупнення підприємств здійснюється за наявності економічної вигоди для всіх учасників реорганізації. До основних мотивів, які можуть спонукати суб’єктів господарювання до реорганізації шляхом укрупнення, можна віднести такі:1. Ефект синергізму. Синергізм — це умова, за якої загальний результат є більшим за суму часток. При реорганізації, спрямованій на використання ефекту синергізму, вартість підприємства після реорганізації перевищує сумарну вартість окремих підприємств до реорганізації. Ефект синергізму виникає завдяки дії таких чинників:а) економія на витратах, яка проявляється при збільшенні масштабів виробництва;б) економія фінансових ресурсів;в) збільшення влади на ринку.2. Прагнення заволодіти ліцензіями, патентами, ноу-хау, які є в розпорядженні іншого підприємства.3. Отримання надійного постачальника факторів виробництва (наприклад, сировини чи комплектуючих).4. Зменшення ризику при виході на нові ринки збуту та збільшення їх кількості.5. Зменшення кількості конкурентів.6. Податкові переваги. Прибуткова фірма може придбати компанію, яка має від’ємний об’єкт оподаткування, і таким чином отримати економію на податкових платежах.7. Придбання активів за ціною, яка нижча за вартість заміщення, передачі технологічних і управлінських знань і навичок (технологічні трансферти) тощо.8. Диверсифікація активів та діяльності з метою зменшення ризиків і підвищення потенціалу прибутковості.9. Попередження захоплення компанії крупними корпоративними «хижаками» та збереження контролю над підприємством.10. Особисті мотиви вищої ланки менеджерів, авторитет і престиж яких підвищуються зі збільшенням розмірів компанії, якою вони керують. В антимонопольних законодавствах більшості країн розрізняють горизонтальне злиття (приєднання, поглинання), вертикальне та діагональне. Горизонтальне укрупнення — це об’єднання двох або більше підприємств, які виробляють однаковий тип товару чи надають однакові послуги. Вертикальне укрупнення — це об’єднан­ня одного підприємства з його постачальником сировини чи споживачем продукції. Діагональне укрупнення — це об’єднання суб’єктів господарювання різних галузей і видів діяльності (здійснюється здебільшого з метою диверсифікації діяльності). Розукрупнення підприємства (поділ, виділення) здійснюється, як правило, в таких випадках:1. Якщо у підприємства поряд з прибутковими секторами діяльності є значна кількість збиткових виробництв. Метою розукрупнення при цьому є виділення підрозділів, які санаційно спроможні для проведення їх фінансового оздоровлення, в т. ч. шляхом приватизації. Структурні ж підрозділи, які не підлягають санації, залишаються в організаційній структурі підприємства, яке з часом оголошується банкрутом.2. Якщо у підприємств високий рівень диверсифікації сфер діяльності і до них (різних ділянок виробництв) виявляють інтерес кілька інвесторів. Тож, у результаті розукрупнення кожен з інвесторів може вкласти кошти в ту сферу, яка його найбільше приваблює, не обтяжуючи себе при цьому непрофільними виробничими структурами.3. При проведенні передприватизаційної підготовки державних підприємств з метою підвищення їх інвестиційної привабливості.4. За рішенням антимонопольних органів, якщо підприємства зловживають монопольним становищем на ринку (може бути прий­нято рішення про примусовий поділ даних монопольних утворень).5. З метою створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів), наприклад у результаті виділення з материнської компанії дочірніх підприємств. Даний напрям реорганізації дає можливість сконцентруватися на окремих стратегічних сферах діяльності підприємства. Реорганізація підприємства, яке підлягає примусовому розукрупненню, здійснюється монополістом самостійно за умови ліквідації даного монопольного утворення на ринку. Примусовий поділ не застосовується у випадках:а) неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;б) наявності щільного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства становить менше 30 %).Розрізняють дві основні форми розукрупнення — поділ та виділення. Реорганізація шляхом поділу. Поділ — це спосіб реорганізації, за якого одна юридична особа припиняє свою діяльність, а на її базі створюється кілька нових підприємств, оформлених у вигляді самостійних юридичних осіб.У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки (активи і пасиви) реорганізованого підприємства. Реорганізація підприємства шляхом поділу характеризується такими особливостями:до рішення про реорганізацію обов’язково мають бути включені положення, які визначають спосіб розподілу між правонаступниками капіталу підприємства (статутного, резервного тощо);угода про реорганізацію укладається між групами засновників підприємств, які створюються в результаті поділу;при підготовці установчих документів кожного новоствореного підприємства має бути враховано, що воно створюється шляхом поділу і бере на себе у відповідній частині майнові права та обов’язки цього реорганізованого підприємства;підприємствами-правонаступниками та підприємством, яке реорганізується, підписується роздільний баланс.угода про реорганізацію шляхом поділу, окрім інших стандартних позицій, має містити:а) повний перелік та обсяг активів і пасивів балансу, що підлягають передачі кожному правонаступнику;б) строк складання роздільного балансу з розшифровками кожної статті цього балансу.Якщо кількість засновників підприємства, що реорганізується, менша за кількість підприємств, що створюються в результаті поділу, то частка кожного засновника в його статутному капіталі відповідним чином розподіляється між новоствореними підприємствами. Кожен із засновників стає співзасновником кожного (або деяких) з підприємств-правонаступників. Внесками засновників до статутного капіталу таких підприємств є їх частки в статутному капіталі підприємства, що реорганізується..Реорганізація виділенням. Згідно із Законом «Про підприємства в Україні» підприємство може бути створене в результаті виділення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об’єднань за рішенням їх трудових колективів, за згоди власників або уповноваженого ними органу. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства.Під час реорганізації шляхом виділення частина активів і пасивів підприємства, що реорганізується, передається правонаступ­никові або кільком правонаступникам, які створюються внаслідок реорганізації. Підприємство, що реорганізується, продовжує свою фінансово-господарську діяльність. Воно не втрачає статусу юридичної особи, а лише вносить зміни до установчих документів згідно з чинним законодавством.У разі виділення створення нової юридичної особи (осіб) здійснюється з використанням лише частини належного реорганізованому підприємству майна. Залишкова ж частина слугує базою для продовження господарської діяльності. Етапи реорганізації підприємства шляхом виділення в основному збігаються з тими, які були описані у разі реорганізації шляхом поділу. Виняток становить останній етап, оскільки при виділенні реорганізоване підприємство не виключається з державного реєстру.Як специфічний вид виділення можна розглядати операцію передачі частини майнових прав та обов’язків підприємства, що реорганізується, не до новоствореного, а до вже функціонуючого підприємства. Власники реорганізованого підприємства стають співвласниками суб’єкта господарювання, до якого передано частину активів і пасивів.Виокремлення власників при реорганізації юридичної особи шляхом виділення є необов’язковим. Засновником (чи співвласником) юридичної особи, яка створюється в результаті виділення (чи до якої здійснюється приєднання виділеної частини активів та пасивів), може бути реорганізоване підприємство.