31 Засоби виділення членів речення у французькій мові: комунікативно-прагматичний аспект

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….........3

РОЗДІЛ I. Засоби виділення членів речення у французькій мові як спосіб смислового виділення. Основа смислового виділення…………………………5 Висновки до розділу I……………………………………………………………7

РОЗДІЛ II. Лексичні засоби виділення членів речення……………………….8

Висновки до розділу II.……………………………………………………...10

РОЗДІЛ III. Графічні засоби виділення членів речення у французькій мові.Розділові знаки……………………………………………………………..11 Висновки до розділу III………………………………………………………..12

РОЗДІЛ IV. Стилістичні ефекти виділення членів речення у французькій мові………………………………………………………………………………..13 Висновки до розділу IV………………………………………………………15

РОЗДІЛ V. Аналіз використаних засобів виділення на матеріалі французьких науково-популярних журналів («La Recherche», «Science & vie»)…………………………………………………………………………….....16

Висновки до розділу VI………………………………………………………

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………………

RESUME…………………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….

ВСТУП

Спілкування - складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні співрозмовниками один одного. Комунікативна сторона спілкування (чи комунікація у вузькому сенсі слова) полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Тут особливу роль відіграє значущість інформації, тому що люди не просто спілкуються, але і прагнуть при цьому виробити загальний зміст. Це можливо лише за умови, що інформація не просто прийнята, але і осмислена. 

У процесі комунікації часто виникає потреба звернути увагу співрозмовника на той чи інший елемент інформації, що повідомляється. З цією метою мовець застосовує різні способи і засоби, щоб підкреслити те, що найбільш важливо для нього, те, що він вважає найбільш цінним у даній мовній ситуації.

Мовець прагне донести зміст доступним чином, аби бути зрозумілим для інших. Тому у кожній мові існують свої засоби виділення найбільш суттєвого моменту в реченні. Важливість і значущість інформації, яка складає мету висловлювання, являє собою таке поняття як актуальність.

Будь-який засіб виділення залежить від безлічі факторів, і, перш за все, від того, який елемент мовець бажає виділити у висловлюванні, який ступінь комунікативного навантаження він надає даному елементу, в якому психологічному стані знаходиться на момент мовного акту і, звичайно, від його емоційної оцінки інформації, що повідомляється.

Актуальність даної роботи визначається необхідністю всебічного та комплексного вивчення засобів виділення у французькій мові та виявлення особливостей їх функціонування у комунікації. Останнім часом, мовознавці, зокрема Комова Ю.С «Синтаксические средства смыслового выделения в научном стиле изложения», Даниленко В.П. «У истоков учения об актуальном членении предложения»,, Бирман В.М. «Лексико-синтаксические средства смыслового выделения в современном французском языке (на материале прессы)», стали все більше приділяти уваги засобам виділення членів речення у мовному дискурсі, стало з'являтися все більше наукових робіт, дисертацій, статей, присвячених даним проблемам. Попри те, ця тема все ще мало вивчена. Немає ще достатньо чіткого і повного уявлення про засоби виділення, яке б об'єднувало всі можливі прийоми виділення членів речення, їхнє функціонування і сполучуваність, а також комунікативно-прагматичні особливості. Це визначає актуальність нашої теми і вимагає її глибокого дослідження. 

Об’єктом дослідження є лексика і стилістика французького речення та видільних засобів у ньому: комунікативно-прагматичний аспект.

Предметом дослідження є засоби виділення членів речення у французькій мові, що дають змогу виражати, моделювати зв’язки які існують між словами.

Метою даної роботи є дослідження засобів виділення членів речення у французькій мові, аналіз їхнього функціонування та взаємодії, вибору мовних засобів і комунікативного ефекту.

Реалізація зазначеної мети передбачає вирішення наступних завдань:  1) Дати уявлення та проаналізувати засоби виділення членів речення;

2) Прослідкувати стилістичні зміни у французькому реченні внаслідок використання засобів виділення;

3) Визначити комунікативно-прагматичний аспект функціонування засобів виділення членів речення.

РОЗДІЛ I. Засоби виділення членів речення у французькій мові як спосіб смислового виділення. Основа смислового виділення.

У процесі комунікації часто виникає потреба звернути увагу співрозмовника на той чи інший елемент інформації, що повідомляється. З цією метою мовець часто застосовує різноманітні засоби, аби підкреслити те, що є найбільш важливим для нього, те, що він вважає найбільш цінним у даній мовній ситуації. Мовець прагне донести суть доступним чином, аби бути зрозумілим для інших. Тому в кожній мові існують свої засоби виділення та підкреслення найсуттєвішого у реченні. Цінним є - поняття актуальності інформації, що складає мету висловлювання.

Питання смислового виділення пов’язане з передачею певної інформації, яка, за Бірманом [1], може бути трьох типів:

1) інформація як проста констатація реальної дійсності;

2) інформація як передача найсуттєвішого з повідомлення;

3) інформація як суб’єктивне висловлення оцінки висловленої думки;

Значну роль в оформленні смислового центру речення грає не лише комунікативне навантаження виділеного слова чи групи слів, але й психологічний момент.

За класифікацією Бірмана існує два види смислового виділення:

• Логічне;

• Емфатичне.

В його розумінні логічне виділення – це виділення слова або групи слів у реченні шляхом зміни порядку слів або інтонації – з метою предикації і передачі актуальної інформації. Емфатичне ж виділення - виділення слова, групи слів чи всього речення з метою передачі актуальної інформації, що демонструє суб’єктивний стан мовця, або ж для вираження емоційної оцінки висловлювання.

Відтак ми пов’язуємо основні засоби смислового виділення з логічним та емфатичним виділенням. Він зазначає, що основні засоби смислового виділення, як от інтонація, синтаксичні і лексичні засоби, застосовуються з метою як логічного так і емфатичного виділення.

Речення являє собою висловлювання, тобто у ньому виражена якась думка, а отже воно співвідноситься із певною ситуацією реальної чи уявної дійсності. Речення несе у собі конкретну інформацію, воно – комунікативне, має певну синтаксичну організацію, яка являє собою зовнішній вигляд речення і виділяє граматичний підмет, присудок і другорядні члени речення.

Семантична структура речення відображає саму ситуацію і виділяє семантичний суб’єкт (виконавець дії), семантичний предикат (дія, яку виконує суб’єкт) і семантичний об’єкт (який, зазнає впливу дії суб’єкта). Логіко-комунікативна структура являє собою актуальне членування суб’єкта (вихідний пункт висловлювання) і логічного предиката (нової, невідомої частини висловлювання).

Варто зазначити, що семантичне членування не залежить ні від характеру граматичного оформлення речення, ні від мети інформації повідомлення. Таким чином семантичний суб’єкт може бути вираженим граматичною формою. Таким чином, граматичний підмет може співвідноситися з різними елементами дійсності; він може означати суб’єкт чи об’єкт дії. Так одна ситуація може бути описана різними способами. До того ж семантичні елементи займають свої визначені позиції і не залежать від зміни цілеспрямованості висловлювання.

Що лежить в основі смислового виділення? В основі смислового членування лежить синтаксичне членування, яке виділяє підмет і присудок як головні члени речення. Тут варто підкреслити, що в синтаксичному членуванні підмет і присудок мають свої визначені функції, являються постійними в кожному конкретному реченні, тобто, обмежені рамками синтаксису. Більш глибоке дослідження осмислення засобів виділення показує, що один і той самий член речення може виділятися кількома способами.

Чим зумовлений той чи інший варіант? Що між ними спільного і чим вони відрізняються? З позиції синтаксичного членування речення ми не отримаємо відповідей на ці питання. Отже можна взяти до уваги точку зору вчених, які вважають, що в основі смислового виділення закладено актуальне членування речення.[3]

Складники актуального членування: тема і рема – не обмежені такою мірою як синтаксичні члени речення. Адже будь-який член речення, в залежності від комунікативного призначення, може виступати чи темою чи ремою, не зважаючи на роль у реченні (підмет, присудок, додаток).

Тема і рема більш рухомі в реченні , оскільки у кожній мовній ситуації виділяють той елемент , який є найбільш актуальним і несе найбільше комунікативне навантаження. Тому актуальне членування постає особливим і важливим для нашого дослідження фактором.

Висновки до розділу I

В обміні інформацією між індивідами, що спілкуються особливу роль відіграє значущість інформації, тому що люди не просто спілкуються, а й прагнуть виробити загальний зміст. Це можливо лише за умови, що інформація не просто прийнята але й зрозуміла і осмислена.

Аби бути зрозумілим для інших, мовець прагне донести суть доступним чином. Тому в кожній мові існують свої засоби виділення та підкреслення найсуттєвішого у реченні. Цінним є - поняття актуальності інформації, що складає мету висловлювання. Актуальне членування може змінюватися в ході мовлення.

РОЗДІЛ II. Лексичні засоби виділення членів речення

Більшість французьких текстів (особливо тексти аргументативного характеру) мають чіткий план, у їх побудові використовується велика кількість засобів вираження імпліцитного та експліцитного зв’язку в тексті. Наприклад, видільні звороти, які, власне, дозволяють читачеві зорієнтуватися в розмаїтті комунікативних та прагматичних інтенції залучених до побудови тексту. Як правило такі звороти складаються з логічних сполучників та іменників, займенників, прислівників.

Логічні сполучники – поєднувальні елементи між реченнями, що сприяють структуруванню тексту позначаючи логіко-семантичні відношення між реченнями чи його складовими частинами. Це додатковий засіб для зближення або роз’єднання послідовних за своїм змістом речень.

Читаючи французькі тексти, помічаємо, що вони як правило надзвичайно добре структуровані. Особливо коли йдеться про тексти в яких автор намагається щось довести. Французький читач бажає завжди орієнтуватися в запропонованому тексті: прослідковувати послідовність викладу думки, етапи її логічного обґрунтування.[16, 275]

Такі сполучники служать для позначення часових або логічних відносин між різними частинами тексту. Найчастіше йдеться про прислівники (d’un coté…, de l’autre…, d’une part…, d’autre part…, d’abord, ensuite, de plus, enfin…) та сполучники(mais, or, donc).

Ще одним з часто вживаних лексичних засобів виділення членів речення у фрнцузькій мові є вказівний займенник. Вказівні займенники позначають особу, річ, поняття, що було виголошено чи повторено, замінюють члени речення або й ціле речення, позначаючи логічний зв’язок в означальних реченнях. Бувають простої (celui, celle) та складної форм (celui-ci, celui-là, celle-ci, celle-là). В залежності від своїх якостей вказівні займенники використовують для повтору, підсилення прагматичного ефекту від висловленої думки, для інтонаційного відокремлення.

Репризи

Реприза – мовний зворот, що проявляється в повторенні звуків, морфем, синонімів чи синтаксичних конструкцій в умовах достатньої щільності ряду, тобто достатньо близькі один від одного, щоб їх можна було замінити. Так само як і інші мовні звороти, що підсилюють висловлювання, повтори можна розглядати в плані росходження між традиційно означальним та ситуативно означальним як певне цілеспрямоване відхилення від нейтральної синтаксичної норми, для якої достатнім є одноразове використання слова.

Аби підтримувати єдність оповіді, деякі слова та словосполучення служать для повторення вище згаданих елементів. Ці так звані заміни позначають реалії, що вже пояснювалися та ті, які посилаються на попередню частину тексту. Це можуть бути місця, події, особи…Таким чином певні слова та словосполучення творять репризу інформації, що є базовим приципом у граматиці тексту. Реприза може здійснюватися за допомогою займенника, іменникових та прислівникових конструкцій, синонімів.[18]

Формуючи оповідь і використовуючи прийом репризи потрібно перевіряти чіткість зв’язку між повторюваним елементом та його заміною. Важливо слідкувати щоб вони не були надто віддалені за семантикою, аби уникнути можливої плутанини між цими двома складовими висловлювання.

Висновки до розділу II

Отже у французькій мові як і врешті аналітичних мов існують лексичні засоби виділення членів речення. Такими засобами є взяті до уваги нами видільні звороти, реприза, логічні сполучники та вказівні займенники. Всі ці мовні одиниці та звороти слугують для для гармонійної побудови оповіді, підтримання текстової єдності, вираження імпліцитних зв’язків.

Адже французький читач завжди слідкує за послідовністю викладу думки та її логічним обґрунтуванням.

РОЗДІЛ III. Графічні засоби виділення членів речення у французькій мові.

Задля підтримання імпліцитного логічного зв’язку в реченні у французькій мові, зокрема у текстах науково-популярного стилю, частіше послуговуються не сполучними словами, а розділовими знаками.

Пунктуація – нормована правописом система умовних письмових знаків, що служить для розчленування тексту відповідно до його значеннєвологічних, синтаксичних та інтонаційних особливостей.

У текстах наукового та публіцистичного стилю найчастіше можемо прослідкувати вживання таких розділових знаків[10, 20]:

Кома « , » вводить нову думку або надає додаткову деталь, замінює сполучник, виділяє елемент тексту поставлений на початку речення, виокремлює вставне речення, ставиться коли відбувається перелік, а також після географічних назв коли зазначається дата і місце;

Крапка з комою « ; » розділяє дві думки зберігаючи логічний зв’язок між ними;

Дужки « ( ) » можуть позначати варіації числа і роду, вводити арабські цифри у якості бібліографічних посилань;

Двокрапка « : » як і дужки вводить приклад, причину чи наслідок, а також можуть вводити перелік, цитати, непряму мову, пояснення причинно-наслідкового зв’язку;

Знак питання « ? » позначає не певність, сумнів; після знаку питання вводять пояснення.

Знак оклику «!» використовується для підсилення прагматичного ефекту важливості, неочікуваності.

Скісна « / » використовується для позначення одиниць виміру, для заміщення дифісу та в абревіацях.

Абзац. Не зважаючи на те, що абзац, власне кажучи, не є розділовим знаком, він слугує для підсилення акценту у новій думці або перехід до неї.

Завдяки абзацу ми можемо побачити спосіб викладу аргументів. Створюючи сенсову єдність навколо ідей, конкретних тем абзац структурує широту викладу, контролює розмір та уривчастість тексту.

Висновки до розділу III

Пунктуація і орфографія організовують та нормалізують письмове мовлення, сприяючи її правильному осмисленню читачем.Особливо великого значення правильна розстановка розділових знаків набуває в реченнях з ускладненою синтаксичною структурою чи за відокремлення і виділення елементів висловлювання, які не можна оформити ні порядком слів ні іншими засобами морфології.

Кожна мова володіє власною пунктуаційною системою, яка в тій чи іншій мірі спирається на специфіку її синтаксичої і інтонаційної структури і на змістовність мовлення. Оскільки пунктуація також взаємодіє з інтонаційним членуванням тексту, то членування усної форми мовлення (його ритмомелодика) знаходить відображення на письмі у розділових знаках і супровідних засобах. Саме тому опис правил вживання розділових знаків здійснюється з урахуванням синтаксичного і змістового членування тексту, що в свою черго тісно пов’язані і взаємодіють між собою […] [9, 5]

РОЗДІЛ IV. Стилістичні ефекти виділення членів речення у французькій мові

Стиль мови - поєднання двох факторів – «що говориться» і «як говориться», тобто – це цілеспрямована сукупність мовних засобів. В основі поняття стилю мови лежить оцінка відношення засобів вираження до вираженого змісту.

На думку таких авторитетних дослідників як Гальперіна І.Р. [14] та Кожиної М.Н. [15], стилістика перш за все має справу з так званими функціональними стилями – різновидами мови, або типами мовлення, віднесеними до певних сфер спілкування (науковий стиль, адміністративний стиль, розмовний стиль, стиль художньої літератури і т.п.) [13]

Отже стиль виникає там і лише там, де якась діяьність може здійснюватися різними шляхами і суб’єкт діяльності може і повинен обрати один із них, навіть якщо він і не усвідомлює , що стоїть перед вибором.[13]

Явища, пов’язані з прагматичними факторами, тобто з мовцем, адресатом повідомлення і ситуацією комунікації, доволі різноманітні, різнопланові і торкаються широкого спектру мовних явищ різних рівнів. Прагматичний елемент може входити в лексичне значення слова, в значення граматичних категорій та синтаксичних структур, зокрема відображається в актуальному членуванні речення, тобто структурування інформації з точки зору її відомості, новизни чи міри важливості для мовця, або слухача. Вибір стилістичних засобів визначається також комунікативними задачами, необхідністю впливати на адресата певним чином. [17]

Емфаза

Емфаза – закономірне явище емоційно-забарвленого мовлення, що полягає у виділенні певного елемента висловлювання. Емфаза зустрічається у різних стилях літератури – художньому, ораторському, публіцистичному, значно рідше – науковому. 

Емфатичні конструкції поділяють  на лексичні (вираження емфази за допомогою лексичних засобів мови), граматичні (способи вираження емфази, в яких для досягнення емфатичного ефекту використовуються граматичні засоби мови) та графічні (виділення за допомогою графічних засобів, є еквівалентом спеціального інтонаційного оформлення висловлювання). До графічних засобів, за допомогою яких емфатично виділяється висловлювання, належать виділення курсивом, підкреслення, написання великими літерами, написання через дефіс.[19]

Серед емфатичних засобів акцентуації виділяють наголоси емоційного характеру та логічні наголоси. В залежності від звукового характеру першої літери у висловлюванні ці наголоси виділяють перший або другий склад та інтенсифікують комунікативний ефект значення фрази.

Перифраз

Процес перефразування заснований на внутрішній властивості мови, яка полягає у можливості вираження одного і того ж змісту різними способами. Нерідко, в ході породження тексту мовець вживає різноманітні перифрази. Перифраз не лише позначає вищезгаданий об’єкт(явище), а й характеризує його, виділяючи одну з його ознак, яка є найбільш актуальною в даний момент оповіді.

Перифраз входить до системи засобів, що використовуються для повторної номінації. Повторне називання предмета(явища) відбувається за рахунок вилучення із загального тла знань одного чи кількох ознак з її подальшою реалізацією в певній комунікативній ситуації.

Будь-якому екстралінгвістичному об’єкту властиві певні ознаки, які не можуть бути подані одразу в контексті. Таким чином, за неодноразового згадування одного і того ж об’єкта(явища) на перший план у них виступає різний сенс, тому вони не можуть бути повністю тотожними. Перифрази пов’язані між собою спільністю референта, тобто кореферентністю(анафоричні відносини).

Перифраз виступає не тільки як засіб зв'язку, але й як змістова опора, що забезпечує поступове введення інформації, її прогресивне просування. Як зазначає кандидат філологічних наук Єсменська Наталя Олександрівна [22] - логіко-сменатичні зв'язки можуть бути прямими або опосередкованими, двосторонніми та багатонапрямленими. Вони можуть бути в різних ступенях очевидності та інтенсивності – від майже повного злиття, за якого два споріднених (за семантикою) вираза характеризують одну референту ситуацію, створюючи модифікації певного сукупного образу, до повного неспівпадіння семантики, при збереженні несуперечності викладу і відношень логічного прямування.

Перифраз як засіб фрагментування інформаційного простору забезпечує послідовний виклад фактологічної інформації, сприяє залученню адресата до викладених фактів, містить у собі пояснення, коментар. Виступаючи в складі єдиного інформаційного блоку, перифрастична конструкція конкретизує основний задум автора, його прагматичний механізм […]. [21]

На вибір конкретних мовних засобів, які будуть використані у тексті впливає необхідність коректного порозуміння і бажання впливати на партнера по комунікації. Таким чином, перифраз можна вважати одним з механізмів забезпечення цілісності тексту за допомогою виділення його окремих елементів.

Виступаючи змістовою опорою перифраз забезпечує поступове введення інформації. Володіючи різними ступенями інтесивності допомагає прогресивному просуванню тексту з використанням модифікацій сукупного образу та запезпечує послідовний виклад фактологічної інформації.

Висновок до розділу IV

Підсумувавши вище сказане можемо говорити про помічені стилістичні ефекти, викликані вживанням різноманітних лексичних засобів виділення членів речення. Помічаємо, що за допомогою емфази, репризи та зміни порядку слів встановлюються прямі та опосередковані семантичні зв’язки. Велике значення для стилістики французького тексту має інтонаційне оформлення через графічні та граматичні засоби мовлення. Перифраз виступає як змістова опора, що забезпечує поступове введення інформації, її прогресивне просування. Перифрастична конструкція конкретизує основний задум автора, реалізує його прагматичний механізм

РОЗДІЛ V. Аналіз використаних засобів виділення на матеріалі французьких науково-популярних журналів («La Recherche», «Science & vie»).

Предметом дослідження та аналізу стали засоби виділення членів речення на матеріалі статей науково-популярного стилю технічного спрямування. Об’єктом аналізу стали французькі щомісячні журнали «Science et vie» та «La Recherche». Наукові журнали є однією із головних складових наукової літератури. Журнали орієнтовані на різні групи читачів: як спеціалістів з дослідження науки (науковців, організаторів науки, філософів, істориків науки), так і широкого кола читачів. Основне предметне поле публікацій журналу: наука в житті людей і суспільства та результати наукових досліджень.

Мовний знак має не лише семантику (знакові системи як засоби вираження змісту) і синтактику (правила поєднання знаків один з одним), але й прагматику(сприйняття суб'єктом знаків). Мовні знаки можуть справляти певне враження на людей(позитивне, негативне, нейтральне), впливати, викликати ту чи іншу реакцію. Будь який текст і будь яке висловлювання здатне чинити певний прагматичний вплив(іншими словами: комунікативний ефект) на читача чи слухача.

Отже, обравши декілька речень з додатків підтвердимо вище наведену тезу:

Le 12 mai 2008 restera dans les annales sismologiques chinoises. Ce jour-là, un séisme de magnitude 7,9 sur l'échelle de Richter frappait la province du Sichuan. C’est là que s’est produit le séisme du 12 mai. [№ 423, Octobre 2008, La Recherche, p.12]

Видільна конструкція c’est + adv de lieu + que виступає у ролі обставинного додатку, виділяючи обставину. Як прагматичний ефект можемо спостерігати акцентуацію на конкретній локації, аби підкреслити , що конкретна подія відбулася саме у цій країні і в цьому місці.

La question est maintenant de savoir comment ce séisme et les répliques qui se succèdent depuis ont modifié la distribution régionale des tensions liées au mouvement du plateau tibétain vers l’est. [№ 423, Octobre 2008, La Recherche, p.12]

Конструкція la question est … de + infinitive виділяє дієслово-присудок і служить для висловлення результатів або наслідків, актуалізації висновків.

Навіть невеличке речення дає нам чітке бачення прихованого прагматичного впливу:

C’est ainsi qu’ils ont découvert Mamavirus. [№ 423, Octobre 2008, La Recherche, p.15]

За допомогою конструкції с’est ainsi que здійснюється імпліцитний зв’язок з дієсловом-присудком; даний прислівниковий зворот пояснює як/яким чином відбувається дія, був ужитий для уточнення шляху яким було досягнуто той чи інший результат.

Характер прагматичного впливу визначається трьома основними факторами. По-перше, це – зміст висловлювання. По-друге, сприйняття повідомлення залежить від характеру знаків, які складають висловлювання. Будуючи висловлювання відповідно до свого наміру справити певне враження мовець ретельно обирає засоби виділення. Як от у наведеному нижче прикладі:

Si tel était le cas, et considérant qu’il n’est certainement pas le seul virophage existant au monde, cela laisserait présager d’une biodiversité virale encore bien supérieure à ce qu’on pouvait imaginer. [№ 423, Octobre 2008, La Recherche, p.15]

Логічний сполучник si  tel(le)... на початку фрази дозволяє передати гіпотезу на користь чи у противагу ідеї або ж просто висловити припущення.

Підсилювальний зворот ne + verbe certainement pas детермінує прикметник, що стоїть після нього, надаючи йому прагматичного ефекту впевненості.

Прагматичний вплив, який визначається змістом і формою висловлювання, може реалізуватися неповністю, або взагалі не реалізуватися по відношенню до якогось типу рецептора. Таким чином, зауважимо, що висловлювання має прагматичний потенціал, який по-різному реалізується в конкретних актах комунікації. Аналіз змісту і форми тексту дозволяє визначити цей потенціал, але це ще не зумовлює характер реального впливу тексту на різних рецепторів.

Impossible, dans ce cas, d'anticiper le moment de la rupture et donc la date et la violence du prochain séisme. [№ 423, Octobre 2008, La Recherche, p.15]

В даному реченні прислівник impossible уточнюється видільною конструкцією dans ce cas аби дати зрозуміти читачеві за яких саме обставин il est impossible d’inticiper, а дві коми якими виділена конструкція підсилюють важливість її вживання.

Таким чином спостерігаємо порушення порядку слів у реченні, що в свою чергу має прагматичний вплив на читача, показуючи, що саме за таких обставин неможливо передбачити явище про яке йдеться в реченні.

La stratégie des chercheurs de l’équipe franco-européenne est d’une simplicité biblique: il s’agit de détecter la moindre variation de lumière de ces dizaines de milliers d’étoiles. [№239, juin 2007, Science&vie - HORS-SÉRIE, p.10]

Двокрапка використана для введення детального пояснення підмета вираженого іменником la stratégie про що саме йдеться в головній частині речення.

Tournant à la vitesse folle autour de son étoile – son anée dure... 36 heures- Corot-Exo1b est environ 20 fois plus grande et 500 fois plus massive que la Terre ! [№239, juin 2007, Science&vie - HORS-SÉRIE, p.12]

В даному реченні багатокрапка використана для введення неочікуваної інформації, а знак оклику вкінці посилює прагматичний ефект подиву.

Опрацьовані нами статті містять значну кількість пунктуаційних видільних засобів, як от знак питання. Нижче наведемо приклад:

Alors, faut-il renier cette hypothèse à l’aune de ce mauvais résultat ? [ № 423, Octobre 2008, La Recherche, p.20]

Знак питання має прагматичний вплив на читача, підкреслює сумнів висловлений автором за допомогою безособового звороту faut-il.

Будь-яке висловлювання створюється з метою отримати якийсь комунікативний ефект, тому прагматичний потенціал складає найважливішу частину змісту висловлювання. В контексті нище наведених прикладів проаналізуймо прагматичний потенціал репризи.

Lorsque ces variations sont périodiques, elles peuvent être dues à des oscillations de la surface de l’étoile, ou encore, au passage cyclique d’une planète devant elle... [№239, juin 2007, Science&vie - HORS-SÉRIE, p.10]

Реприза здійснена за допомогою займенника elles аби уникнути повтору підмета.

Et même si les savants, portés par la certitude que la nature est connaissable parce qu’elle obéit à des lois universelles, ne jugeaient pas cette dernière hypothèse plausible, le fait est qu’il leur manquait la preuve formelle de l’existence d’autre mondes. [№239, juin 2007, Science&vie - HORS-SÉRIE, p.17]

Реприза підмета за допомогою присвійного займенника дозволяє не втрачати логічний зв’язок між частинами складного речення, підтримуючи плавний перехід від констатації факту до його роз"яснення без втрати цілісного смислу речення.

Ще одним засобом виділення – є перифраз, що виступає не тільки як засіб зв'язку, але й як змістова опора, що забезпечує поступове введення інформації. Отже, розглядаючи випадок повторної номінації наведемо приклад:

S’il existait un océan assez vaste pour l’acceuillir la planète HAT-P-1 b flotterait à sa surface comme un ballon de baudruche...Plus grand que Jupiter mais deux fois moins massive, cette planète est la plus légère jamais découverte:sa densité, 0,25, est quatre fois inférieure à celle de l’eau! Cette immennse bulle de gaz de 200 000 km de diamètre défie les modèles théoriques des astronomes. [№239, juin 2007, Science&vie - HORS-SÉRIE, p.27]

В даному випадку перифраз використано для вилучення із загального тла знань кількох ознак з подальшою реалізацією в певній комунікативній ситуації. Окрім того, наведений приклад показує, що перифраз спряє образному уявленню з метою закріплення поданой інформації читачем.

Щодо явища емфази, ми не виявили його в опрацьованих нами статтях. Це засіб виділення, що притаманний більш емоційно-забарвленій лексиці, яка характерна скоріше для художнього стилю літератури й мовлення.

Аналіз матеріалу показує, що з 57(60) досліджуваних

Висновок до розділу V