§ 6.3. Розвідка та контррозвідка

ПАРТИЗАНСЬКО-ПОВСТАНСЬКОГО ШТАБУ

Одним із провідних напрямків діяльності Партизансько-Повстанського Штабу була розвідувальна робота на території УСРР, котра здійснювалась відповідними підрозділами ППШ та повстанських угруповань, а також антирадянським підпіллям. Вона була спрямована в першу чергу на здобуття різнопланової інформації про дислоковані в Україні сили Червоної армії, органи державної безпеки УСРР, стан охорони державного кордону, політичну й економічну ситуацію в країні. Йшло вивчення території УСРР як майбутнього театру збройного повстання, що дозволяло встановити чіткі завдання для бойових дій Армії УНР у разі її переходу через польсько-радянський кордон.

Як уже згадувалося вище, керівним органом розвідувальної роботи ППШ був його 2-й (розвідувальний) відділ. До його складу входили три секції: офензиви (розвідки), дефензиви (контррозвідки) та пресова секція. Розвідувальна секція складалася з евіденційної та організаційної частин. Остання займалася питанням внутрішньої організації 2-го відділу в цілому, вела агентурну роботу, включаючи облік всієї агентури і кадрових співробітників розвідки. До її ж компетенції відносилося навчання розвідувальних кадрів, а також підготовка документів для легальної розвідроботи в УСРР, чим займалося паспортне бюро.

Евіденційна частина була своєрідним інформаційно-аналітичним центром, обробляла набуту різними каналами інформацію, вела облік ворожих сил в Україні, для чого мала картотеку й картографічну групу ("рисовню"). Ця частина складала узагальнюючі розвідувальні звіти. Пресова секція обробляла відомості іноземної та української радянської преси "в цілях більш докладної розвідки".

Керівниками секцій і ланок в розвідочному відділі були: офензиви - сотник Никодим Гриневич, агентури - поручник Михайло Михайлик, паспортного бюро - поручник Рогозинський, дефензиви - підполковник Митрофан Очеретько, секції преси - поручник Микола Іванів. Загальне керування розвідкою ППШ здійснював начальник 2-го відділу, на якого покладалося створення "розвідочних пляцувок на терені України, Росії, Дону, Кубані, Криму для планомірної агентурної розвідки цих країн", протидії ворожій агентурі, організації вивчення матеріалів преси. За станом на вересень 1921 р. у 2-му відділі працювало 7 офіцерів і певна кількість допоміжного персоналу. Головними "замовниками" розвідувальної інформації були керівництво ППШ та Головна Команда військ УНР [8, спр.68754, арк.103, 107-108; спр.68848, арк.307; спр.68864, арк.653].

Важливим елементом розвідувальної інфраструктури ППШ були контрольні (розвідувальні - В.С.) пункти (КРП) в прикордонних місцевостях - Рівному, Дубно, Корці, Тернополі, Кременці та ін. [2, с.162]. Вони займалися розвідкою у відповідних смугах, переправляли через кордон агентуру, приймали кур'єрів, що прибували з відомостями від розвідок повстанських формувань, опитували осіб, котрі приїхали з території УСРР.

Постійний штат таких пунктів мав складатися з кількох офіцерів української армії, котрі, як правило, мусили контактувати з польськими офіцерами зв'язку. Від кожного контрольного пункту на самому кордоні влаштовувались "передаточні пункти" для безпосереднього зв'язку з джерелами розвідувальної інформації в УСРР. У кожному з таких осередків мав перебувати український офіцер, котрий підбирав би собі помічників з числа надійних місцевих громадян [8, спр.68863, арк.183-186; спр.68864, арк.653-655, 657-658].

Безперечно, обсяг і достовірність інформації, котра ставала надбанням ППШ, вирішальним чином залежали від роботи засланих розвідників та розвідувальних ланок повстанських формувань в Україні. Розвідувальний відділ ППШ регулярно відправляв за кордон співробітників із спеціальними дорученнями, приймав кур'єрів повстанської розвідки, обробляв отриману інформацію.

Уявлення про поточну оперативну діяльність 2-го відділу ППШ дає звіт про роботу цього підрозділу за вересень 1921 р. У розпорядження КРП було направлено 4-х розвідників, на територію УСРР заслано 3-х розвідників і 2-х кур'єрів для зв'язку з повстанською розвідкою, з УСРР повернулися відповідно 1 і 2. В документі одночасно висловлювалося зауваження, що в ППШ бракує кадрів розвідників і кур'єрів, для зв'язку між ППШ і штабами груп та районів на терені України використовують малолітніх хлопців. За звітний період було допитано 12 осіб, що прибули з УСРР, включаючи кур'єрів від повстанських формувань, здобуто 8 радянських військових документів та ряд інших матеріалів. Від КРП (на той час їх налічувалося 5) надійшло загалом 16 розвідзвітів. 2-й відділ розробляв і надсилав на місця інструктивно-директивні документи, серед яких, приміром, інструкції для начальників розвідок партизанських груп і районів. Евіденційна секція склала 4 тижневих звіти, 8 звітів з розрахунку два на тиждень, 30 щоденних звітів. Були підготовлені також: звіт про дислокацію частин Червоної армії в УСРР, узагальнений звіт за три місяці, 15 схем як додатки до інформаційних матеріалів [8, спр.68863, арк.183-185; спр.68864, арк.653-654].

Викликає інтерес і коло завдань, що ставилися перед агентурою розвідки ППШ. Так, агентові М.Діденку доручили налагодити зв'язок з відповідною агентурою в Козятині і Жмеринці, між залізничниками і місцевими повстанцями, зібрати відомості про військові частини, що проходили через Козятин, Фастів, Жмеринку. Агент О.Музика отримав завдання встановити зв'язок між повстанськими осередками, передати розпорядження офіцеру розвідки Лисенку прибути за вказівками до КРП у Тернополі. Але головними завданнями, з якими відправлялися розвідники за кордон, були: збір інформації військового характеру, проведення організаційної роботи серед місцевих повстанців та підпільників, а також розповсюдження агітаційної літератури.

2-й відділ намагався добитися від розвідників та агентури суворого дотримання правил конспірації. Увага зверталась на необхідність застосовування паролів, відгуків, псевдонімів, шифрів. В документі ППШ під назвою "Головні засади конспірації" наголошувалося, що розвідник повинен інформувати тільки певне, суворо обмежене коло осіб і лише в тій частині, що їх стосується; бути обережним у розмовах і "навіть доброму знайомому не говорити без необхідності про службові справи", а також знищувати всі чернетки донесень та інших службових документів. Варто зауважити, що розвідники й агенти, працюючи для ідеї в дуже небезпечних умовах, перебували у надзвичайно складному матеріальному становищі [8, спр.68854, арк.135, 173; спр.68864, арк.631; спр.68849, арк.113-116].

Про обсяги і зміст розвідувальної інформації, котра цікавила ППШ і командування Армії УНР, а також вищі державні установи ДЦ УНР, дають уявлення розвідувально-агентурні донесення і звіти, котрі складалися в 2-му відділі. Так, у звітах "розвідника 625" повідомлялося про становище у Київському військовому окрузі, можливу мобілізацію військ, наводилися докладні дані про кількість та технічний стан зброї Київського, Ніжинського та Кременчуцького арсеналів, маневри військ КВО, настрої населення та політичні події, становище в місцевому партизанському русі.

Розвідник сотник Косарь через свого агента передав до ППШ інформацію про настрої селянства, викликані переходом до нової економічної політики (непу) в УСРР, про будівництво укріплень навколо Києва та мостів. Він також налагодив розповсюдження листівок і розробляв плани диверсійно-терористичної роботи, для чого просив Центр надіслати отруєні цигарки, підривні машини, запали і піроксилінові шашки для підриву потягів.

Особлива увага приділялась збору та впорядкуванню відомостей про охорону кордону й сили Червоної армії в прикордонній смузі. Так, у звіті 2-го відділу від 16 липня 1921 р. окремо виділяється розділ "Обсадження кордону", в якому йдеться про чисельність, озброєння, командний склад, настрої серед вояків 28, 29, 30 бригад Особливого прикордонного корпусу ВУНК, розташування особливих відділів прикордонних військ. Змістовною інформацією відрізнялися щомісячні розвідзвіти 2-го відділу ППШ. Так, у звіті за вересень 1921 р. йшлося про охорону кордону, дислокацію та передислокацію частин і з'єднань КВО, технічних і спеціальних підрозділів, їхнє бойове постачання, зміни в чисельності військ, кількість хворих вояків, переозброєння, характер політико-виховної роботи серед особового складу, хід хлібозаготівель і навіть наводився персональний список працівників Коростенської повітової НК [8, спр.68849, арк.9-17, 113-118].

Напевно, найбільш повні відомості про становище в УСРР та її силові структури містилися у пояснювальних записках до карт, на які наносилася оперативна обстановка на територіях потенційних бойових дій в разі розгортання антирадянського повстання. Можна взяти для прикладу записку "До схеми ворожих сил на Україні на 1 серпня 1921 р.". Цей інформаційно-розвідувальний матеріал мав такі тематичні рубрики: Охорона державного кордону; Регулярні з'єднання і частини Червоної армії; Залізнодорожні сили та крупні радіостанції КВО; Авіація РСЧА; Бази й склади; Транспорт; Пошта і телеграф; Економічна інформація; Адміністративно-військовий поділ радянської Росії; Виробництво та імпорт зброї Росією; Характеристика мобілізаційної системи й мобконтингенту радянської Росії; Морально-політичний стан особового складу РСЧА; Органи цивільної влади; Характер агітаційно-пропагандистської роботи радянської влади; Загальна характеристика внутрішньої і зовнішньої політики радянської влади в цілому [8, спр.68865, арк.57-67].

Як бачимо, надбана розвідкою ППШ різноманітна і досить змістовна інформація дозволяла готувати ведення бойових дій на території УСРР, виробляти пропагандистську лінію з урахуванням настроїв місцевого населення, передбачати можливу протидію з боку органів безпеки і внутрішніх справ при проведенні роботи в Україні, планувати першочергові військово-адміністративні заходи на випадок перемоги збройного повстання й повалення влади рад.

На 2-й відділ ППШ було покладено і завдання підбору й підготовки кадрів розвідників і керівників розвідувальних ланок повстанських з'єднань і формувань. Ця робота проводилась шляхом відбору кандидатів на згадані посади серед військових і цивільних осіб, їх спеціального навчання на курсах розвідників, постановки їм конкретних завдань розвідувального або зв'язкового характеру.

Так, 20 червня 1921 р. військовий міністр УНР віддав розпорядження командиру 4-ї Київської дивізії Армії УНР підібрати необхідну кількість цивільних і військових осіб для виконання розвідувальних доручень або праці у відповідних підрозділах повстанських формувань. У таборах для інтернованих необхідно було знайти 7 офіцерів з вищою або середньою освітою на посади начальників розвідвідділів штабів повстанських з'єднань. До цих кандидатів висувалися суворі вимоги: вони мали бути бездоганними з ділового й морального боку, "високих інтелектуальних і волевих прикмет". Вимагалося суворе дотримання конспірації при підборі таких кандидатів на службу, оскільки в таборах активно діяла радянська агентура. Потрібно зазначити, що на той час не вистачало щонайменше 31 офіцера для заміщення посад керівників розвідпідрозділів штабів повстанських загонів, що свідчило не тільки про брак підготовлених кадрів, а й про нестачу взагалі людей, здатних до такої роботи [8, спр.68846, арк.281, 465].

При 2-му відділі ППШ для підготовки розвідувальних кадрів працювали "курси інформаційних старшин". Їх опікала організаційна частина секції офензиви (розвідки) 2-го відділу. У вересні 1921 р., наприклад, ці курси закінчили 16 офіцерів. 13 із них були направлені в УСРР для заміщення вакантних посад начальників розвідувальних осередків чотирьох повстанських груп і дев'яти повстанських районів. Планувалося розширити як кількість офіцерів, що проходили підготовку на курсах, так і номенклатуру їхніх спеціальностей. Скажімо, вживалися заходи до відкриття нових курсів для підготовки 20 старшин і 20 розвідників, котрі б перебували у безпосередньому розпорядженні 2-го відділу ППШ; певну кількість офіцерів передбачалося підготувати для служби на контрольно-розвідувальних пунктах у прикордонні. Крім того, існував намір розробити програму навчання на курсах підготовки спеціалістів технічної розвідки (фотографів, радіорозвідників та ін.), котрі замістили б посади керівників технічних секцій при 2-х відділах [8, спр.68864, арк.653; спр.68865, арк.657].

Велике навантаження з точки зору добування оперативної інформації лягало на розвідоргани повстанських формувань в УСРР. Тому керівництво ППШ приділяло велику увагу їх створенню, вдосконаленню організаційної структури, форм і методів роботи.

У розробленому ППШ "Положенні про організацію повстання на Правобережній Україні" як одна з головних функцій повстанських сил відокремлювалася "розвідка про більшовицькі сили" й своєчасне інформування про них ППШ. Загальне керування розвідкою на місцях покладалося на начальників відповідних повстанських угруповань. "Коротка інструкція для розвідки у повстанських районах" ставила перед начальником району такі завдання:

"1. Начальнику району збирати всі відомості про більшовицьку армію: про організацію її частин, штабів, вказуючи їх назви і номера; прізвища начальників; про нові формування, зазначаючи номера формуючихся частин і зведення їх у вищі військові одиниці; настрій військ; дезерція; технічні засоби, зброя, вогнепальний запас.

2. Про пересування частин по залізницях, грунтових шляхах, точно зазначити, які номера частин, дивізій проходять і коли пересувались.

3. Про скупчення ворожих сил: їх кількість; які дивізії; скільки кінноти; артилерії; район зосередження; в якому напрямку гадають вести операції і коли.

4. Мобілізація: в якому районі; яких років; як пройшла в даному районі.

5. Які і де ведуться ворогом фортифікаційні будування і стан шляхів, особливо залізниць" [8, спр.68848, арк.19-22].

Визначалися і засоби здобування відомостей: а) через постійних резидентів, що перебувають на залізничних вузлах, у великих містах, на великих шляхах, в районах розташування штабів і комісаріатів; б) засилки рухомих агентів в місця перебування постійних агентів. Донесення повинні були складатися "коротко, ясно і повно, щоб відповідали завжди питанням: як, де, коли, в якім числі і при яких обставинах, що робить". Певними вважалися тільки такі відомості про ворога, які підтверджувалися кількома джерелами.

Для організації безпосередньої розвідувальної роботи у штаті командуючого повстанською групою запроваджувалась посада "розвідочного референта", яку також мало й управління начальника повстанського району. Планувалося ввести посади працівників розвідки і до штабу Окремої повстанської армії, яка мала утворитися в ході широкого повстання в УСРР. Передбачалося, що у штабі цього об'єднання буде розвідувальний відділ (2-й) з секціями офензиви і дефензиви. Цей підрозділ мав здійснювати розвідку ворога агентурними засобами, через підрозділи польової розвідки, шляхом обробки преси, опитування військовополонених і перебіжчиків. Таким чином, 2-й відділ зосереджував керівництво практично всіма напрямками розвідки повстанських сил. Крім того, він же займався і справами контррозвідки, "себто ловлею ворожих агентів на території, зайнятій повстанчою армією, виявленням діяльності підозрілих або ненадійних осіб з боку політико-військового або національного". Справи суто кримінального характеру не відносилися до компетенції 2-го відділу і мали передаватися армійському прокурору [8, спр.68848, арк.20-21, 73-74, 79].

Поступове накопичення досвіду розвідувальної роботи зумовило появу такого документа, як "Проект організації розвідки на терені України", спрямованого передусім на уніфікацію та вдосконалення організаційної структури розвідапарату повстанського руху в Україні. Поряд з цим у ньому віддзеркалилися тогочасні погляди на завдання, форми і методи розвідки, призначеної для оперативного забезпечення бойових дій.

"Успіх всякого військового підприємства (операції - В.С.) залежить головним чином від правильності прийнятого рішення, раціональності розробленого плану і його виконання. Прийняти правильне рішення начальник і розробити відповідний план його штаб можуть тільки тоді, коли головні чинники військової обстановки такі як: сили ворога, його наміри, місцевість в широкому військовому розумінні, настрій населення, політичний, економічний та транспортний стан театру військових акцій та інше, будуть їм досконально відомі і до дрібниць вивчені". Досягти цього можливо тільки добре поставленою і "правдиво організованою розвідкою на запіллі ворога". Висувалися такі принципи організації розвідки: "1) По можливості добування відомостей з перших джерел; 2) Безпреривність ведення розвідки; 3) Доскональна обробка та аналіз всіх добутих відомостей; 4) Своєчасна доставка добутих відомостей до штабу, який вислав цю розвідку".

Цікаві думки авторів щодо їх реалізації: "1) Досягнення першого принципу залежить: а) від влаштування на ворожому терені доцільної сіті агентури, розташування її так, щоб всі важливі політичні відомості і промислові центри були під контролем і район однієї агентури перетинався з районом другої; б) щоб один агент не знав другого; в) ніякого іншого завдання крім розвідки агент не мусить мати; г) ні з ким ніякої боротьби не може вести і мусить знати тільки виславшого його начальника і штаб. 2) Досягнення непреривності розвідки можливе тільки: а) при старанній конспіративності розвідчих органів; б) відповідності їх розташування, щоб в випадку захоплення одного, даний район продовжував освітлюватись другими; в) постійним перебуванням розвідчих органів на своїх місцях незалежно від змін фронту та інших причин. 3)... Досягається відповідною організованістю зв'язку. 4) Досягається відповідною організацією та підбором старшин розвідчого відділу".

Проект висував план створення "окремої розвідочної організації, безпосередньо підлеглої 2 відділу Повстанчого Штабу" на терені України. Необхідність цього пояснювалась цілою низкою причин. По-перше, повстанські штаби в УСРР являли собою досить розгалужені органи, що робило їх більш уразливими для ударів радянських органів держбезпеки. Тому вони були змушені часто змінювати місця дислокації, внаслідок чого інформація до ППШ надходила із запізненням. По-друге, в розвідпідрозділах цих штабів не вистачало спеціалістів, які могли б належно оцінити здобуті матеріали, тому звіти, які надсилалися, не завжди давали достатньо ясну картину. По-третє, в разі початку бойових дій 2 відділи повстанських штабів мали переключатися виключно на оперативне забезпечення цих дій, а ведення агентурної розвідки покладалося на осередки тієї розвідувальної організації, що пропонувалося створити. Нарешті, необхідно було мати декілька незалежних одна від одної агентурних мереж, аби підтверджувати відомості з різних джерел.

Згідно з проектом у штабах повстанських груп необхідно було запровадити "центральні розвідчі пляцувки", тобто керівні органи розвідки. Вони копіювали головні підрозділи 2-го відділу самого ППШ і складалися з підрозділів розвідки, контррозвідки й обробки преси. "Пляцувка групи" безпосередньо підлягала начальнику штабу групи. Він же за погодженням із начальником 2-го відділу ППШ призначав керівника розвідоргану.

"Пляцувка групи" відповідала за організацію розвідки і формування розвідорганів у закріплених за групою повстанських районах. Вона зобов'язувалася двічі на тиждень надсилати розвідзвіти до ППШ згідно із вказівками, отриманими від Штабу, а також вести обмін розвідданими з аналогічними підрозділами. "Пляцувкам груп" підлягали пляцувки повстанських районів, які складалися з частин розвідки та контррозвідки зі скороченими штатами і підпорядковувалися начальнику штабу повстанського району. Їх звіти мали двічі на тиждень надходити до "пляцувки групи" для узагальнення. Місце дислокації розвідувальних осередків залежало від наявності на території групи чи району стратегічних об'єктів, котрі становили інтерес з точки зору розвідки. Допускалося два варіанти розміщення пляцувок: разом зі штабом повстанського угруповання або поряд з найважливішими об'єктами розвідки. Відповідно до кількості повстанських з'єднань пропонувалося запровадити 5 "центральних розвідчих пляцувок груп" і 22 районні "пляцувки агентури" [8, спр.68867, арк.293-303].

Факт прийняття названого проекту не встановлено, але розвідувальні підрозділи діяли в дусі його положень.

Як уже зазначалося вище, в структурі ППШ, його 2-му відділі функціонувала і контррозвідувальна секція. Потреба в її створенні зумовлювалась низкою чинників оперативної обстановки, котрі загрожували безпеці вищих органів влади УНР в еміграції, заважали ефективній діяльності центральних і місцевих повстансько-підпільних підрозділів. Насамперед це активна розвідувально-підривна робота спеціальних служб РСФРР та УСРР, ряду антирадянських еміграційних структур, що орієнтувалися на відновлення "неподільної Росії". До аналогічних заходів вдавалися і спецслужби "білого руху" генерала Врангеля. У зв'язку з цим керівництво ППШ сповістило штаби повстанських груп і Всеукраїнського повстанського комітету про наміри врангелівської агентури використовувати у своїх цілях український повстанський рух. Начальник Штабу звертав особливу увагу повстанських ватажків на намагання "різних російських антибільшовицьких груп" спровокувати українських повстанців на передчасні виступи, що вже призвело до загибелі одного з агентів ППШ і викриття органами ВУНК підпільних організацій [8, спр.68863, арк.182; спр.68754, арк.9].

Проте головним противником повстансько-підпільних структур були, безперечно, радянські органи держбезпеки. Слід відзначити, що їх розвідувально-підривна робота спрямовувалась не тільки проти ППШ, а й усієї української політичної еміграції та її політичних центрів. Використовуючи дипломатичні можливості, радянська російська та українська дипломатії розгорнули разом з органами держбезпеки жваву діяльність, спрямовану на розклад української еміграції та агітацію в її середовищі за повернення до УСРР. Тільки Наркомат іноземних справ УСРР до створення Союзу РСР провів значну роботу по розкладу військовослужбовців Армії УНР, котрі перебували в Польщі та Чехословаччині, внаслідок чого 3 з 8 тисяч вояків повернулися до УСРР. Серед інтелігенції швидко поширювалися "совєтофільські" настрої [233, ф.4, оп.1, спр.57, арк.20].

До розкладу еміграції підключилася радянська зовнішня розвідка - Іноземний відділ ВНК і ВУНК (згодом - ОДПУ і ОДПУ УСРР). Однією з головних функцій дипломатичних резидентур радянської розвідки (вони являли собою "посольства в посольствах", а з приводу їх статусу постійно точилася відомча боротьба між ВНК та НКЗС Росії) було вивчення і розклад антирадянської політичної еміграції, особливо з тих республік, що після 1917 р. утворили власну державність [145, с.95].

Уже наводились дані про те, що радянська агентура перебувала у найближчому оточенні С.Петлюри. На ВУНК працювала дружина особистого секретаря С.Петлюри. Більшовицьким агентом виявився і помічник начальника ППШ Добротворський, через якого надходила інформація про плани діяльності Штабу, суперечки в його середовищі. Радянські спецслужби активно протидіяли повстанським угрупованням в УСРР. Наприклад, завдяки агентурним даним двічі заарештовувався штаб одного з провідних повстанських лідерів отамана Мордалевича, а третього разу в полон потрапив і він сам. Переслідування органів держбезпеки змусили Київський повстанський Комітет залишити місто [19, с.135-136; 259, с.172-177; 145, с.187-188, 194; 8, спр.68867, арк.295].

Група співробітників ВУНК під виглядом представників Врангеля увійшла у довіру до повстанців отамана Лютого. В результаті організація повстанців була розгромлена. В липні 1921 р. при переході кордону був затриманий емісар ППШ "3". На допиті у прикордонному особливому відділі ВУНК він зізнався, що був направлений на зв'язок до одного з отаманів, повідомив про структуру ППШ, підпільних організацій у Києві і в УСРР, накреслив схему дислокації повстанських сил. Після відповідної обробки "3" став секретним співробітником ВУНК. Працюючи в ППШ, він дезінформував його керівництво, давав ВУНК інформацію, згідно з якою проводилися арешти підпільників в УСРР, повідомляв про контакти ППШ з розвідками Польщі і Румунії, Н.Махном і Б.Савінковим, про плани переходу кордону силами Армії УНР [19, с.176; 54, спр.2313/114, арк.8-9]. Звідси зрозуміло, якої шкоди завдавала радянська агентура діяльності ППШ та його формувань в Україні.

Труднощів додавали часті випадки порушень режиму збереження державної та військової таємниці посадовими особами й військовослужбовцями Армії УНР. Так, у рапорті генерала Ю.Тютюнника до С.Петлюри зазначалося, що газети "Рідний край" і "Українська трибуна" друкували накази Головного Отамана, схеми розташування повстанських загонів і штабів, що призвело до їх розгрому більшовиками. Начальник ППШ вимагав під страхом застосування смертної кари заборонити розголошення таких відомостей. Доходило того, що співробітникам ППШ заборонялося без дозволу начальника Штабу залишати Львів, оскільки деякі з них у приватних бесідах зі знайомими розголошували службову інформацію.

Отже, в керівних структурах повстанського руху функціонували контррозвідувальні органи. Їх мали 2-й відділ ППШ (секція дефензиви), 2-і відділи штабів повстанських груп і районів, проектувався і контррозвідувальний підрозділ штабу майбутньої Окремої повстанської армії. Налагодження ефективної діяльності контррозвідки гальмував брак кваліфікованих кадрів. Як йшлося у рапорті начальника секції дефензиви начальнику 2-го відділу ППШ від 2 серпня 1921 р., очолюваний ним підрозділ не отримує необхідних директив, коштів, кадрової допомоги; незважаючи на численні прохання, досі не відкриті спеціальні курси підготовки офіцерів контррозвідки.

Що ж стосується діяльності секції дефензиви самого ППШ, то вона полягала у виробленні планів організації контррозвідки в повстанських угрупованнях, вивченні досвіду польської та радянської спецслужб. Планом роботи цього підрозділу передбачалося також завдання догляду за "всіма ворожими... особами" [8, спр.68754, арк.37-38; спр.68847, арк.251; спр. 68867, арк.195; спр.68864, арк.655, 658; спр.68865, арк.658]. Яким же був цей догляд?

Немає сумніву, що повстанська контррозвідка діяла - виявляла й знищувала більшовицьких вивідувачів ("лазутчиків"). Так, до повстанського штабу втерся шпигун на прізвище Нестеренко, який вивідував і передавав ворогові роздобуту інформацію, видавав зв'язкових. Контррозвідники зібрали проти шпигуна компрометуючі докази й незабаром ліквідували його. Викриті були також провокатор Петро Жидківський, котрий довго працював на користь НК, а також інший її прислужник підполковник Снігірів - співробітник, близький до Юрія Тютюнника; виявлена шпигунська діяльність полковника Ємельянова, який отримав наказ від Одеського більшовицького комітету "перейти на бік повстанців" і котрого в Румунії призначили офіцером зв'язку з повстанцями [8, спр.68848, арк.759; 259, с.172-177; 17, с.67-68].

Але, на думку автора, дефензива ППШ не організувала відповідним чином контррозвідувальне забезпечення військ УНР, які перебували в Румунії, не забезпечила надійний контррозвідувальний захист й супроводження підготовки і здійснення такої важливої військової акції, як "другий зимовий похід" в листопаді 1921 р. В його трагічному завершенні чимала доля вини саме контррозвідки та й розвідки Штабу. Такий висновок випливає із аналізу наявних документів та спогадів учасників походу, про що детальніше піде мова нижче.