Національна академія внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права і психології

Кафедра загальноправових дисциплін

Курсова робота

з навчальної дисципліни «Теорія держави і права»

На тему: «Правопорушення: поняття, склад, види»

Виконав:

студент 1 курсу, 14 гр.

Медведенко Ігор Сергійович

Перевірив:

кандидат юридичних наук, професор, професор кафедри загальноправових дисциплін

Осауленко Олександр Іванович

КИЇВ – 2012

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП …………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ: СУТНІСТЬ,ОЗНАКИ ПРАВОПОРУШЕННЯ……..4

РОЗДІЛ 2. СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ…………………………………..7

1. Поняття складу правопорушення

2. Об`єкт правопорушення

3. Об`єктивна сторона правопорушення

4. Суб`єкт правопорушення

5. Суб`єктивна сторона правопорушення

РОЗДІЛ 3. ВИДИ ПРАВОПОРУШЕННЯ…………………………………….9

1. Поняття виду правопорушення

2. Поділ за ступенем суспільної небезпеки: злочини і проступки

3. Поділ за належністю норм права,які порушуються,до відповідних галузей права:кримінальні,цивільні,адміністративні

4. Поділ за колом осіб:особові і колективні

5. Поділ за характером правових приписів:нормативно-правові і дисциплінарні

6. Поділ залежно від характеру цивільно-правового порушення:договірні і позадоговірні

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..20

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………....22

ВСТУП

Люди в своїй діяльності в більшості випадків діють відповідно до норм закону. Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобто людина виконує все, що зобов’язана робити, і не робить того, що заборонено законом. Проте трапляються і протилежні випадки. Протиправна поведінка як вид правової поведінки є протиставленням до правомірної поведінки. Слід зазначити,що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи а формою несвободи. Протиправна поведінка входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина. Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею. Протиправною поведінкою вважають поведінку,що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Кожне правопорушення – конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ: СУТНІСТЬ,ОЗНАКИ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою.

Суспільна шкідливість, небезпечність – основна об’єктивна ознака, визначальна риса правопорушення і його основоположна об’єктивна основа, що відмежовує правомірне від протиправного. Суспільна шкідливість проявляється в тому, що правопорушення завжди пов’язане з зазіханням на пріоритети і цінності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт правопорушення завжди є виклик суспільству.Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому, що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існування. Правопорушення суспільно шкідливі і тим, що вони змінюють нормальний ритм життєдіяльності суспільства і спрямовані проти існуючих суспільних відносин. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права

правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різною: матеріальною, моральною, а іноді і дуже небезпечною, коли здійснюється посягання на життя чи здоров’я людини, на державну безпеку тощо. У зв’язку з цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень.

Протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість виявляється у тому, що вони можуть здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства.

Шкідливість юридичних фактів-подій і правопорушень – вимірюється кількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв’язків між людьми; 2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства; 3) юридичний факт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.

Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні факти, що мають свідомо-вольовий характер, тобто протиправну поведінку суб’єктів. Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певними причинами і тому повторюватись у часі.

Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. Це означає, що діяльність або бездіяльність суб’єкта не відповідає вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі.

Протиправність – це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно-правових документах.Сут

ністю правопорушення є таке зовнішнє виявлення волі суб`єкта, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб’єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороняючих норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням невикористання суб’єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб’єкта.

Протиправність діяння обумовлена суспільною шкідливістю (небезпеч-

ністю), породжена нею. Без зв’язку з цим діяння не може бути визнане протиправним

Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини – внутрішнього негативного ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб’єкта до вимог правових додаткових приписів. Вина має об’єктивну і суб’єктивну сторону.

Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення –

можливість покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має ціль захистити правопорядок, права і свободи громадян. Всі правопорушення і відповідальність юридично закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування права за аналогією права і закону.

Також правопорушення - це зовнішній акт поведінки-діяння, яке може проявлятися у формі дії або бездіяльності

Також правопорушення має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добровільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються .

РОЗДІЛ 2. СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ

1. Поняття складу правопорушення

Склад правопорушення- сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак,що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретне правопорушення.

Складається з 4 елементів:

1. Об`єкт правопорушення

2. Об`єктивна сторона

3. Суб`єкт правопорушення

4. Суб`єктивна сторона

Об`єктивні ознаки характеризують об`єкт та об`єктивну сторону,а суб`єктивні ознаки- суб`єкт та суб`єктивну сторону правопорушення.

2. Об`єкт правопорушення

Об`єктом правопорушення - це суспільні відносини,соціальні цінності,яким заподіюється шкода та які охороняються законом.Розрізняють загальний(суспільні відносини, що охороняються правом чи іншій галуззю),родовий(група однорідних суспільних відносин;родовий об'єкт конкретизує загальний об'єкт зазіхання, дозволяє виділити певні групи суспільних відносин з їх загальної маси. ),безпосередній(конкретні блага, інтереси, особистість, її здоров'я, честь, гідність, майно;безпосередній об'єкт правопорушення деталізує родовий об'єкт, вказуючи, що ж з його елементів стало предметом посягання.) об'єкт правопорушення.

3. Об'єктивна сторона правопорушення

Об'єктивна сторона правопрушення - зовнішній прояв суспільно- небезпечного або суспільно-шкідливого діяння,яке завдає об'єктам суспільно-небезпечних наслідків та яке відбувається за певних умов, у конкретному місці, в певний час та за певної обстановки.

До об'єктивної сторони належать:

• суспільно небезпечне (шкідливе) діяння (дія чи бездіяльність);

• суспільно небезпечні (шкідливі) наслідки;

• необхідний причинний зв'язок між діянням та наслідками (діяння здійснюється раніше, ніж настають наслідки; воно — безпосередня причина цих наслідків; діяння викликає ці наслідки з внутрішньою закономірністю без втручання в нормальний перебіг подій сторонніх сил);

• місце, час, обставини, спосіб, знаряддя, засоби вчинення діяння.

Залежно від того, чи пов'язується закінчення правопорушення з настанням суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків діяння, чи ні, розрізняють:

а) правопорушення з формальним складом, для якого обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є лише суспільно небезпечне (шкідливе) діяння;

б) правопорушення з матеріальним складом, яке вважається закінченим з моменту настання зазначених у нормі суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків.