Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра новітньої української літератури

Модульна контрольна робота

на тему:

«Мала проза н. Королеви: проблемно-тематичний і жанрово-стильовий аспекти, поетика»

студентки V курсу

Тимченко Валерії

спеціальність «Українська мова та література»

заочна форма навчання

викладач:

доц. Бандура Г. О.

Київ – 2014

«Дивосвіт Наталени Королевої»

В березні 2013 року виповнилося 125 років від дня народження Наталени Королевої – видатної письменниці, творчість якої могла б стати окрасою будь-якої літератури. Україна ж дізналася про Наталену Королеву лише у 1988 році. Самобутня творчість письменниці довгий час залишалася забутою. Але з ростом інтересу до забутого минулого почали заповнюватись прогалини в історії української літератури і в літературний процес повернулися письменники, які з різних причин жили й працювали поза Україною.

Виринуло із забуття й ім’я Наталени Королевої. Вона не належала до української еміграції, не українка за походженням і освітою, вона прийшла в українську літературу, спробувавши свої літературні здібності у французькій літературі. Вона внесла в українську прозу нові теми. Використовуючи античні та біблійні сюжети, успішно продовжила традиції Лесі Українки. Наталена Королева удосконалила жанр історичної повісті. Письменниця знайшла в українській літературі свій індивідуальний художній світ, для я кого характерне переплетення східної та західної культур, язичництва й християнства. В центрі її творчої уваги – людина, її духовний світ. Герої творів Наталени Королевої – люди непересічні, біблійні, античні та міфологічні постаті, лицарі, винахідники, яких об’єднує жадоба знань, пошук істини, утвердження високих ідеалів добра, братерства та любові.

Десь на початок 1919 року припадає початок літературної творчості Наталени Королевої українською мовою, напевно, за порадою В. Короліва-Старого. Вона взялася поглиблено студіювати українську мову. Перше оповідання українською мовою «Гріх (з пам’ятної книжки)» було надруковано у віденському українському часописі «Воля» (1921). В галицькій періодиці було надруковано низку нарисів і заміток про українські народні звичаї, пропагувались ідеї національного патріотизму, ідеали християнської духовності. З цього часу понад 20 років усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські українські журнали, а також журнали, що виходили у Чехословаччині, містили її твори. В літературно-науковому віснику вперше побачили світ нариси та легенди «Сарацинка», «Гонта», «Шовкова пані» та ін.. В середині 30-х – на початку 40-х років виходять книжки Наталени Королевої, які принесли їй широке визнання та популярність: збірка легенд «Во дні они» (1935), повісті «1313» (1935), «Без коріння» (1936), «Предок» (1937), «Сон тіні» (1938), «Quid est veritas» (1939), «Легенди старокиївські» (1942–1943); збірка оповідань «Інакший світ» (1936).

В збірці «Во дні они» розповідається про події з часів Ісуса Христа, художньо опрацьовані євангельські легенди. Скупі євангельські факти з життя Ісуса Христа та його учнів розгорнуто в цілі оповідання, наповнені живими подіями минулих літ з психологічним і філософським підґрунтям. Перед читачем проходять постаті Пілата Понтійського і Йосифа Аимафейського , Ірода та Іуди, Марії і Магдалини, апостолів.

В оповіданні «В різдвяну ніч» подається апокрифічна версія дитинства Іуди Іскаріота, що н має аналогів у світовій літературі.

У творі «Quid est veritas» йдеться про прихід Йосифа Аримафейського до римського прокуратора з проханням допомогти засудженому до страти Месії. Тут підкреслюється важливість спроби Йосифа збудити у прокуратора спогади про юнацьке вільнодумство, а з ними – й почуття совісті. Повість «Що є істина» – це не переказ життя і діянь Ісуса Христа, а розповідь про його вплив на духовний світ людей, які зіткнулися з ідеями Месії, дослідження їхньої моральної еволюції під впливом його проповідей. Поряд з євангельськими сюжетами, образами і колізіями, письменниця звертається в своїй творчості до різних проблем людського життя. Неповторно пише авторка про почуття любові в творі «Мелюзина». У всеохоплюючій любові до Батьківщини бачить письменниця вищу любов, яка стоїть понад усе. Вона пише, що «зрада своєї нації тяжкий, непростимий гріх, неоправданий ніколи і ніким» («Мати»).

В багатьох творах. Наталени Королевої звучить тема милосердя. На її думку, милосердя – це найприємніше почуття перед обличчям Всевишнього. Вона глибоко роздумує над людською вдачею, що так легко може забувати про милосердя Боже, як той прокажений в нарисах «Во дні они».

Взагалі, вся творчість Наталени Королевої – це вияв духовності людини. Людина в її творах постає не бездушною схемою, а живою істотою, сповненою пристрастей. Що жадає слави і сили, що пишається своїми досягненнями.

Так у творі «1313: Повість з середньовіччя» письменниця висвітлює вічну боротьбу між добром і злом у людській душі і показує засобами художнього слова, як зневажання однієї з християнських заповідей зумовлює зневагу до інших духовних настанов. Повість «1313» – чи не єдиний твір в українській літературі, що опрацьовує тему західноєвропейського середньовіччя. Майже ніякі сюжетні нитки не пов’язують його із слов’янським світом і давньою Україною. Змальований письменницею образ головного героя Бертольда – загальноєвропейський тим, що ввібрав у себе риси людини епохи Відродження, з її жадобою пізнання світу. Через століття-друге такі люди з’являються і в Україні.

Писати французькою мовою Наталена Королева почала ще 16-річною дівчиною, її шлях до української літератури почався одразу після переїзду до Києва і тривав досить довго. Батько Наталени Королевої був прихильним до українського народу. В повісті «Без коріння» вона розповідала, як у перші місяці після приїзду до Києва, він прищеплював дочці «обов’язок до народу, серед якого живеш, особливо ж коли це народ скривджений і поневолений…». Поштовхом до писання творів українською мовою для Наталени Королевої була порада і підтримка Василя Короліва-Старого. Проте внутрішньо вона була цілком підготовлена до цього важливого кроку. Свідомо прийшла в українську літературу, визнаючи при цьому, що «ні походженням, ні родом», не є українкою.

Думками письменниця не розлучалася зі своєю батьківщиною – Іспанією, але її ставлення до України, її народу і культури, було піднесено-романтичним: на Україні вона знаходила сліди античної культури і це її особливо приваблювало: «Іспанія була і буде завжди моєю Батьківщиною! Україна ж для мене – куточком грецької Аркадії – країни Психеї-аркадійки, а в якій залишилась може більше відгугів Еллади, як у сучасній Греції… Може я помиляюсь?». У цих висловлюваннях ключ до розуміння «українства» письменниці, її ставлення до правіку України, що знайшло своє втілення в «Легендах старокиївських», «Предку», «Сні і тіні».

Редакції тогочасних українських журналів неохоче брали до друку твори Наталени Королевої, їх насторожувала широта її світогляду, загальнолюдські проблеми. Не всі сучасники зрозуміли творчість Наталени Королевої. Вона ніколи не належала до жодних шкіл, партій, угруповань, якими так рясніли 20-30-і й 40-і роки. Своїм інтелектом і художньою творчістю вона піднялася над дрібними вузько партійними клановими національними і релігійними чварами і пересудами. Ставши українською письменницею, уже в зрілому віці, Наталена Королева свідомо окреслила тематику своєї творчості: писала про те, що добре знала внаслідок своїх наукових, історико-археологічних студій, що спостерігала впродовж всього життя.

Вже саме життя Наталени Королевої – переплетення родоводу склалося так, що її творчість втілили синтез двох культур – західноєвропейської та української. В українську культуру вона привнесла новий струмінь європеїзму і античності. Свій непересічний талант вона присвятила художньому відтворенню тих призабутих і затемнених сторінок української історії, що пов’язують її з давніми культурами античного і європейського світу.

Перша автобіографічна повість Наталени Королевої «Золоте серце» залишилась незавершеною. В ній йдеться про життя героїні перед Першою світовою війною. Протягом 1936 року друкується друга автобіографічна повість Королевої «Без коріння». Письменниця змальовує життя своєї юної героїні від часу приїзду з Іспанії до Києва, і до закінчення Київського Інституту шляхетних дівчат, провівши її крізь усі темні закутки непривітного домашнього та інститутського життя. В повісті проявляється великий ліричний талант письменниці, всі події пропускає вона крізь своє серце.

Вершиною літературної творчості Наталени Королевої є повість «Сон тіні», історичною основою якої стали події ІІ ст., що відбуваються в єгипетському місті Олександрії за панування римського імператора Публія Елія Адріана. Він же виступає одним із центральних персонажів повісті. Авторка змальовує колоритну картину життя античного міста з його храмами, театрами, базарами, філософами, ремісниками, рабами і грабіжниками. Змальовано ниций і жорстокий світ, якому протистоїть велика любов, що за законами жанру від початку була приречена на трагічний кінець.

Особливе місце у творчості Наталени Королевої посідає повість «Предок» як історія її роду, написана з теплотою і любов’ю. в основі повісті – родові хронічки іспанських предків письменниці, що жили в ХVІ ст.. авторку вабили непостійність і зрадливість людської долі, тяжкі випробування, що їх переживають герої повісті, рятуючись від іспанської інквізиції. В повісті «Предок» Наталена Королева втілила тугу, яка була з нею все життя і підкріплювалась власним життєвим досвідом, тугою за людською спільністю, пошуки тих одвічних чинників, що об’єднують людей різного соціального стану, національного походження, релігійних переконань.

На основі своїх археологічних та історичних зацікавлень Наталена Королева звернулась до такого літературного жанру як легенда. Як українська письменниця, що вже здобула визнання, вона звернулась до українських тем і відтворила у сучасній формі сюжети давньоруської і давньоукраїнської історії. Так виникли «Легенди старокиївські», що стали оригінальним і видатним явищем української історичної белетристики. Цикл «Легенди старокиївські» був завершений авторкою на початку 40-х років. Він вийшов у двох випусках в скрутні для Європи часи і не був належно оцінений. Письменниця створила двадцять п’ять легенд-оповідань, кожна з яких містить у собі цілий комплекс ідей, фактів, спостережень, художніх перевтілень. «Легенди старокиївські» стали ніби підсумком тривалих художніх пошуків Наталени Королевої. Втілили в собі бажання відтворити правік української землі у її зв’язках з іншими землями й народами. Авторка зображує переплетення старогрецького, скіфського, візантійського, скандинавського і староруського світу, центром якого став древній Київ.

Умовно «Легенди старокиївські» можна поділити на три тематичні цикли: легенди скіфські, легенди княжої Русі та легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем. Їх сюжети взяті зі староруського життя – «Аскольдова могила», «Перунове прокляття», «Стугна», «Кирило Кожум’яка», легенди про Феодосія Печерського, художника Аліпія та інших. У її легендах багато поезії, любові до людей, праці. В деяких легендах у формі художньої розповіді Наталена Королева розвиває наукові гіпотези, які знаходять підтвердження у наш час. Так, у «Аскольдовій могилі» йдеться про перше хрещення Русі за часів князювання Аскольда в Києві. Багато цікавих фактів нашої прадавньої історії видобула письменниця з археологічних і літописних джерел, опрацювала їх як вчений-історик, археолог і художник слова. «Легенди старокиївські» були лебединою піснею Наталени Королевої. Умови для літературної праці склалися несприятливі і вона після цього не видала нічого нового.

В останні роки життя письменниця знову звертається до автобіографічної прози. В 1958 році вона завершила роботу над повістю «Шляхами і стежками життя», в якій змальовує життя своєї героїні Естрельї від дитинства до глибокої старості. Повість підсумовує всю творчість письменниці, містить чимало влучних спостережень і цікавих роздумів про тривожне життя Європи першої половини ХХ ст.. Але твір так і залишився ненадрукованим.

Творча спадщина Наталени Королевої ще недостатньо вивчена і не вся опублікована. Українська радянська література і літературна критика 30-60-х років не прийняли її, не спромоглися зрозуміти оновлюючого заряду її творчості.