54.Класифікація методів для визначення функцій в-т.

Всі перелічені методи, за винятком методу технологічного аналізу, засновані на використанні минулих статистичних даних, які накопичуються у облікових регістрах. Метод технологічного аналізу дозволяє здійснити оцінку майбутніх витрат за відсутності статистичних даних, зорієнтований на майбутні операції і не потребує вивчення минулих подій. З методологічної точки зору він є найточнішим.

Всі перелічені методи мають застосування, однак, найменше витрат часу займають економіко-статистичні та графічні методи.

Найпростішим з економіко-статистичних методів є метод вищої-нижчої точки [4]. Метод вищої-нижчої точки – це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності.

Суть методу полягає в тому, що обирають найбільшу та найменшу величину показника, наприклад за обсягом виробництва, і визначають їх різницю. Далі визначають різницю у витратах за обраними обсягами. Якщо поділити визначену різницю витрат на різницю у обсягах, то отримаємо величину змінних витрат на одиницю продукції. Постійні витрати визначають як різницю між витратами за максимального обсягу та добутком змінних витрат і максимального обсягу.

17. Історія виникнення бюджетування.

В умовах трансформування національної економіки у на­прямку розвитку ринкових стосунків, формування курсу на активізацію міжнародних економічних відносин та світову інтеграцію, загострення конкурентної боротьби на споживчих, промислових та ресурсних ринках виникає необхідність не­впинного підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та інвестиційної привабливості підприємств і орга­нізацій. Ідеї бю­джетування набули значного поширення у країнах Західної Європи, США, Японії ще у 60-х рр. XX ст., а на сучасному етапі застосування бюджетування на підприємствах свідчить про високий рівень розвитку їх менеджменту. У країнах пост­радянського простору в умовах командно-адміністративної економіки нагальної необхідності у впровадженні та використанні цієї управлінської технології не було, але на сучасному етапі становлення ринкових стосунків бюджетування на мікрорівні викликає неабияке зацікавлення, хоча застосування комплек­сних бюджетних систем на вітчизняних підприємствах досить ускладнене.

Термін "бюджетування" почав використовуватись у сучас­ному мовленні порівняно недавно — із становленням незалеж­ності України та формуванням у державі курсу на побудову рин­кової економіки.

Як зазначає М.Романовський, у післяжовтневий період, коли націоналізо­вану промисловість було переведено на кошторисне фінансу­вання, основним фінансовим документом став кошторис над­ходжень та видатків — аналог сучасного бюджету доходів і вит­рат підприємства. У кінці 1920-х — початку 1930-х рр. підприємства почали розробляти техпромфінплани (техтранс-фінплани на транспорті), основною складовою яких був фінан­совий план у формі балансу доходів і витрат. У процесі розвит­ку фінансового планування змінювалася методика розроблен­ня та форма фінансового плану. До 1958 р. його формування здійснювалося з використанням принципу "брутто", відповід­но до якого у доходній частині відображалась уся виручка від реалізації, а у витратній - собівартість. З 1958 р. баланс доходів і витрат підприємства почали формувати уже за принципом "нетто", де удоходній частині відображались "чисті" доходи: при­бутки, амортизаційні відрахування тощо. При цьому баланс доходів і витрат на підприємстві складався з 4-х розділів: "І. Доходи і надходження коштів", "II. Витрати і відрахування коштів", "III. Взаємовідносини з кредитною системою", "IV Взаємовідносини з бюджетом". На завершення розроблявся так званий "шахматний баланс", який дозволяв взаємоузгоджува-ти всі витрати з джерелами їх фінансування .

У 1965 р. підприємства формально отримали право розроб­ляти фінансовий план, оскільки методику формування фінан­сових планів в усіх галузях установлювало Міністерство фінансів СРСР. Такий порядок планування не стимулював ініціативу підприємств, мав більше формальний, ніж реальний характер, сприяв необгрунтованому зростанню попиту на державне фінансування та заниженню прибутків. Спроби модернізувати цю систему в 1970-1980 рр. не зумовили суттєвих змін.

Однак, за стабілізації економічної ситуації, зни­ження темпів інфляції, загострення конкуренції на ринках, зро­стання самостійності підприємств та їхньої відповідальності за результати діяльності планування знову стало об'єктом зацікав­лення управлінців. При цьому ринкова економіка як складна, саморегулювальна соціально-економічна система вимагає які­сно нових ефективних підходів до управління діяльністю підприємств, оскільки вони за всі прорахунки та недоліки у плануванні чи інших аспектах управлінння будуть відповідати погіршенням власного фінансово-господарського стану, фінан­сової стійкості, платоспроможності та ліквідності. За допомогою планування підприємство здатне знизити до мініму­му невизначеність ринкового середовища і його негативних наслідків для господарського суб'єкта, воно не може повністю усунути підприємницькі ризики, але в змозі спрогнозувати дії на випадок їх виникнення. У сучасних умовах роль та значення фінансового планування суттєво змінилися: підприємства стали зацікавлені у тому, щоб реально уявляти свій теперішній та майбутній фінансовий стан, що викликано не­обхідністю зміцнення власних позицій на ринку та забезпечен­ня успішного функціонування виробничо-господарської діяль­ності в умовах загострення конкурентної боротьби, своєчасно­го виконання зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками та іншими кредиторами з метою запобіган­ня висунення штрафних санкцій, втрати іміджу та інвестицій­ної привабливості, координування та контролювання діяль­ності структурних підрозділів у межах корпоративної групи тощо. Для забезпечення цього доцільно планово розраховува­ти доходи та витрати, прибуток, потребу в оборотному капіталі та інвестиціях, збалансовувати грошові потоки, забезпечуючи необхідний рівень платоспроможності, що і зумовило зростання уваги до бюджетування. У Російській Федерації бю­джетування як частину фінансового планування відображено у Методичних рекомендаціях з розробки фінансової політики підприємства, затверджених Наказом Міністерства економіки Російської Федерації №118 від 01.10.1997 р. "Про затверджен­ня Методичних рекомендацій з реформи підприємств (організацій)". Відповідно до цих рекомендацій у склад фінансового плану входять: прогноз прибутків і збитків, прогноз руху грошо­вих коштів, прогноз балансу активів та пасивів, бюджет фонду оплати праці, бюджет матеріальних витрат, бюджет споживання енергії, бюджет амортизації, бюджет інших витрат, податковий бюджет, бюджет розрахунків за кредитами. В Україні прак­тика бюджетування набуває все більшої популярності, хоча відсутнє будь-яке формальне правове оформлення цієї технології. На державних підприємствах поточне фінансове планування відроджене відповідно до Закону України від 21.09.2000 р. "Про внесення змін до статті 20 Закону України "Про підприємства в Україні», яким передбачено, що державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує плановому, органом, уповноваженим управляти певним державним майном. Відпо­відно до цього закону підприємства інших форм власності роз­робляють і затверджують фінансові плани у порядку і в терміни, визначені власниками. Фінансове планування на державних підприємствах регулюється " Положенням про порядок складан­ня річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного)", затвердженим Наказом Міністерства економіки України № 277 від 25.12.2000 р. [87] Із 2001 р. фінансове плану­вання на державних підприємствах (крім казенних) та акціонер­них товариствах, у яких частка держави у статутному капіталі становить 51 %, стало обов'язковим.