Тема 9. Ринкові відносини в аграрному секторі економіки.
1. Аграрні відносини, їх зміст та особливості.
2. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення.
3. Ринок земельних ресурсів і ціна землі.
4. Агропромислова інтеграція та агропромисловий комплекс.
1. Аграрні відносини, їх зміст та особливості.
Слово “аграрний” походить від латинського “agrarius” і у перекладі дослівно означає “земельний”. Виходячи з цього найважливішою особливістю аграрних відносин є земля.
Аграрні відносини – це складова економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володіння і використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської продукції.
Внаслідок того, що економічний процес відтворення в аграрній сфері тісно переплітається з природними процесами існує ціла низка особливостей сільськогосподарського виробництва:
1) – надзвичайна роль землі як фактору виробництва. Земля у сільському господарстві є основним предметом праці і одночасно основним засобом праці. Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місце розташуванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки, мінеральних добрив тощо;
2) – природно-кліматичні умови, структура ґрунту, біологічні фактори впливають на продуктивність праці і обумовлюють ризикованість, нестійкість сільського господарства. Одні і ті самі кількість і якість затраченої праці можуть бути представлені різною кількістю продукції, залежно від названих факторів;
3) – природно-кліматичні фактори зумовлюють і ритм виробництва, його сезонний характер, що породжує коливання у зайнятості робітників, у виробництві і пропозиції продукції сільськогосподарського виробництва;
4) – особливості використання техніки, фінансування і формування доходів сільськогосподарських підприємств у зв’язку з сезонним характером виробництва. Для виконання сільськогосподарських робіт необхідно мати повний комплекс техніки, яка використовується протягом певного сезону, а решту часу простоює;
5) – остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції (особливо в землеробстві);
6) – рівень концентрації виробництва значною мірою визначається розмірами земельних угідь, їхньою врожайністю і інтенсивністю використання;
7) – спеціалізація виробництва зумовлена, насамперед, географічними і природно-кліматичними факторами;
8) – значна частина виробленої продукції споживається всередині господарств не набуваючи товарної форми. Тому в аграрній сфері довше зберігаються натуральні та напівнатуральні форми виробництва;
9) – велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечення процесу відтворення.
Суб’єктами економічних відносин в аграрному секторі є:
– суспільство в цілому в особі держави;
– сільськогосподарські підприємства;
– індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства).
Характер і особливості аграрних відносин визначаються насамперед формою власності на землю як основний засіб виробництва. В Україні суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. Так, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Наявність різних форм власності на землю і землекористування є основою багатоукладності сільського господарства. Світова практика показує, що в аграрному секторі ефективно функціонують різноманітні за розмірами і формами власності види підприємств – дрібні, середні і великі, засновані на повній власності на землю, частковій власності та оренді; сімейні ферми, сільськогосподарські кооперативи і корпорації. Усі вони мають однакові права у відносинах з державою, іншими аграрними і несільськогосподарськими підприємствами та організаціями.