Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут економіки та менеджменту

Кафедра ТПЕ

Залікова

контрольна робота

З дисципліни «Мікро- та макроекономіка»

Варіант 5

Виконала:

студентка групи КН-25

Гудь Р. О.

Прийняла:

доцент кафедри ТПЕ

Нечепуренко С. О.

Львів-2012

Теоретичні питання

1. Олігополістична модель ринку. Ціноутворення в умовах олігополії.

2. Технологічний вибір у суспільстві. Крива трансформації.

3. Предмет і завдання макроекономіки. Схема кругообігу на макроекономічному рівні. 

Тести:

4. На відміну від конкурентного підприємства монополіст:

а) може встановлювати ціну на свій продукт;

б) має економічний прибуток тільки в короткостроковому періоді;

в) має абсолютно еластичну криву попиту;

г) може виготовляти будь-який обсяг продукції.

5. Фундаментальна проблема, з якою стикаються усі економічні системи, це:

а) інвестиції;

б) виробництво;

в) споживання;

г) рідкість (обмеженість) ресурсів.

6. Державна політика в області витрат і оподаткування називається:

а) соціальною політикою;

б) монетарною політикою;

в) фіскальною політикою;

г) політикою розподілу доходів.

7. Робітник, який втратив роботу за умов спаду в економіці належить до безробітних,охоплених:

а) структурною формою безробіття:

б) циклічною формою безробіття;

в) фрикційною формою безробіття;

г) добровільним безробіттям.

8. Яку функцію виконують гроші, вимірюючи ціни усіх інших товарів?

а) міру вартості;

б) засіб обміну;

в) засіб нагромадження;

г)товарну 

Задачі

9. Функція попиту населення на товар:Qd=7-Р;

функція пропозиції товару Qs=-8+4Р, де обсяг попиту і обсяг пропозиції в млн. шт. в рік. Визначте рівноважну ціну і обсяг продажу. Припустимо, що ціна встановлена державою на рівні 5 гр. од. Визначте величину надлишку товару. Якщо ціна даного товару складе 2 гр. од., яка величина дефіциту товару на ринку?

10. Чисельність населення країни становить 50 млн. осіб, з них 12 млн. - діти до 16 років, 14 млн. - вибули зі складу робочої сили, 3 млн. безробітних, 0,5 млн. - працівники, що зайняті неповний робочий день і шукають роботу. На підставі цих даних визначте рівень безробіття та величину робочої сили.

Теоретичні питання:

1. Олігополістична модель ринку. Ціноутворення в умовах олігополії.

1.1 Олігополіполія

Олігопо́лія (англ. Oligopoly) – це структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим.

Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.

На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки великій долі своєї продукції у загальній кількості товару. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни чи обсяг продажів, наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках. [5]

1.2 Ознаки олігополістичної моделі ринку

Серед ознак, які визначають олігополістичну модель ринку виділяють наступні:

1. Олігополія у буквальному перекладі з грецької мови означає "панування небагатьох", тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування на ринку кількох фірм, їх може бути від трьох до двадцяти, оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.

2. Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва.

Для його виміру використовується ціла система показників:

• частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи восьми) у загальному обсязі галузевого продажу. Для підтримки конкурентного середовища у багатьох країнах встановлюється гранична межа галузевої концентрації виробництва. Так, у Сполучених Штатах Америки вважається, що для нормального роз­витку галузі має бути не менше ніж 10 конкуруючих фірм. При цьому на частку найбільшої з них не повинно припадати більше ніж 31% усіх галузевих продаж, двох фірм — не більше ніж 44%, трьох — не більше ніж 54%, чотирьох — не більше ніж 64%;

  • індекс Херфіндаля-Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж. Він розраховується за формулою:

IXX = ,

де d_і — частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продажу, %.

Максимального значення цей індекс досягає тоді, коли галузь представлена однією чистою монополією (1002 = 10 000). Тому, чим менший індекс Херфіндаля-Хіршмана, тим більш конкурентним можна вважати ринок. Найхарактернішим для олігополістичного ринку є значення індексу від 1200 до 5000.

3. Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так і диференційованим. Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у другому він досить диференційований. Однак вид продукту (стандартний чи диференційований) суттєво не впливає на функціонування олігополістичного ринку, тому надалі ми не приділятимемо йому уваги.

4. Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну цінову політику. Чи то зниження цін окремим виробником та збільшення обсягів продажу, чи то підвищення цін за рахунок обмеження пропозиції певним чином впливають на загальну динаміку цін у галузі. Однак слід враховувати, що результати цього впливу багато в чому будуть залежати від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.

5. Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку чистої монополії, але існують визначені бар'єри для вступу в галузь, які можуть бути застосовані також для характеристики олігополістичного ринку. [ 3]

1.3 Моделі олігополістичного ціноутворення

Олігополістичне ціноутворення виявляє дві взаємопов’язані тенденції:

• з одного боку, ціни олігополістичного ринку негнучкі, вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії;

• з іншого боку, – найбільш імовірно, що коли ціни змінюються, то одночасно у всіх фірм, – це відображає схильність олігополістів до таємної змови.

Розроблені моделі олігополістичного ціноутворення призначені для пояснення його стабільності.

Дилема олігополістів – це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів.

Наприклад, на ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну. Якщо обидві фірми встановлюють високу ціну, то кожна одержить прибуток в розмірі 20 тис. грн., а якщо обидві встановлять низьку ціну, то прибутки кожної становитимуть лише 15 тис. грн.

Таким чином, тут є стимул як до змови, так і до обману суперника. Якщо одна фірма встановить високу ціну, а інша низьку, то фірма, що має низьку ціну, одержить 30 тис. грн. прибутку, а та, що має високу – лише 10 тис. грн. Коли б фірми могли б діяти спільно, вони призначили б високу ціну, але якщо вони діють незалежно, тоді їм краще триматись низької ціни.

Найбільш поширеною формою явної змови є картель. Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма-монополіст.

Для розрахунку ціни та обсягу випуску картелю використовується модель ціноутворення монополії. Рівноважний обсяг для картелю знаходиться за правилом , рівновага досягається на обсязі за ціною . За цією ціною узгоджується квота кожного учасника так, щоб сума всіх квот була рівна сукупному обсягу картелю.

Однак, як і у кожній домовленості, є речі, які руйнують договірні стосунки. Так, спокуса розширити виробництво вступає в суперечність з картельною угодою і загрожує її існуванню. Якщо всі учасники картелю підуть на таке порушення, то галузевий випуск зросте до максимуму, а такий обсяг можливо реалізувати лише за дуже низькою ціною , нижчою, ніж конкурентна.

Цим пояснюється нестійкість картелювання. Дотримання картельної угоди суперечить ефективності виробництва і зменшує суспільний добробут, подібно до монополії. Тому картелювання забороняється антимонопольним законодавством у багатьох країнах.