41. Гармонія природи і мистецтва

Людству відомо чимало шедеврів паркового, ландшафтного мистецтва. Одним з них є «Софіївка». Рідко який витвір паркової архітектури позмагається з нею кількістю легенд і романтичних історій, що загубилися в тінистих алеях, таємничих гротах, у нагромадженні скель. Вони розкриваються лише перед тими, хто вміє бачити і хоче слухати.

Романтична оповідь про заснування «Софіївки» каже,що Граф Станіслав Потоцький узяв шлюб із вродливою грекинею Софією. Закоханий чоловік квапився виконати всі забаганки молодої дружини. Улітку 1795 року Софія, повертаючись із Гамбурга до Умані, завітала до містечка Неборів, що неподалік від Варшави. Там на неї неабияке враження справив розкішний парк, про що красуня писала в листі до чоловіка: «Після обіду поїхали дивитися «Аркадію». Важко собі уявити щось більш романтичне і прекрасне...» Далі у листі вона розповідала, що закохалася до нестями, що «Аркадія» дуже нагадує їй Крим. Відтак вона запевняла чоловіка, що з його достатками можна було б протягом двох років мати таку саму, а може, й прекраснішу «Аркадію», і просила про таке сільце в Криму... На жаль, Софія не знала про справжній стан фінансових справ чоловіка — на той час перша дружина графа зі своїми управителями довела маєток мало не до зубожіння. Тому тоді придбати садибу в Криму граф не міг.

Та недаремно древня мудрість твердить: усе перемагає кохання! Вона й надихнула закоханого Потоцького на своєрідний подвиг — він зібрав кошти, і через рік в Умані, серед вигорілих під сонцем степів та балок почалося будівництво парку в романтичному стилі. У дарунок коханій граф вирішив створити куточок Еллади, щоб нагадував він їй гори й ліси, чисті струмки й прозорі озера покинутої рідної Греції.

Граф доручив будівництво парку людині талановитій і широко ерудованій — Людвігові Метцелю, колишньому польському військовому інженерові. Саме за його проектом утілили в життя таку феєрію гаїв і мальовничих галявин, ставків і водограїв, терас і алей, гротів і альтанок.

Тисячі екзотичних дерев було звезено до Умані звідусюди. Вони чудово вписалися в навколишню місцевість і створили неповторний ансамбль.

Урочисте відкриття парку відбулося в травні 1802 року, у день народження красуні Софії. Так стала дійсністю примхлива мрія дружини вельможного графа.

42. Сонце в нашому житті

Майже всі первісні люди вважали Сонце істотою чи вогняною кулею, яку хтось невідомий носить небом. Регулярність поведінки Сонця при цьому здавалася загадковою. Що ж змусило Сонце служити людям? У багатьох легендах майже всіх первісних народів робилися спроби це пояснити.

Ціла низка міфів розповідає про тимчасове зникнення Сонця, а це, напевно думки, породжені побаченими сонячними затемненнями. Інші, можливо, зумовлені настанням темряви через погану погоду чи хмари вулканічного попелу й пилу, бо в багатьох легендах темрява тривала дні й тижні. Сильний вплив цих легенд на первісних людей, мабуть, пов'язаний зі страхом, що Сонце може раптово зникнути з неба.

Чи можемо ми бути впевненими, що завтра Сонце не почне поступово зменшувати свою звичайну яскравість і чи не вибухне воно з такою силою, що вся Земля розлетиться на шматки або випарується? Адже Сонце — це тільки одна з тих сотень мільярдів зірок, які становлять наш величезний Чумацький Шлях. Учені іноді помічають подібні катастрофи серед небесних світил, коли зірка раптово зникає або вибухає. Чи можемо ми гарантувати, що такої катастрофи не станеться?

Щоб відповісти на ці запитання, ми повинні замислитися над роллю Сонця в нашому житті.

Що відбудеться, якщо Сонце раптом зникне з неба? Землю охопить темрява, ледь осяяна світлом самих зірок. Місяць і планети теж не відбиватимуть світла. Арктичний холод охопить усю Землю. Річки перестануть текти, вітри не віятимуть, і океан поступово промерзне до дна.

Людям відкриється істина, що вода, вітер і сила атмосферних припливів безпосередньо залежать від Сонця. Рослинність — інше джерело енергії — загине. Людина не зможе існувати в таких умовах. Людство без Сонця приречене на загибель...

Таким припущенням нам хотілося виразніше розкрити значення Сонця і повну залежність від нього всього живого. Проте численні дослідження науковців переконливо доводять, що проблема зменшення світла, випромінюваного Сонцем, виникатиме, але Сонце світитиме ще сотні мільйонів років у майбутньому.