- •1. Завжди будьмо українцями
- •2. Національні символи
- •3. Наша мова — українська
- •4. Шлях до незалежності
- •5. Центр Європи
- •6. Поетичний геній народної душі
- •7. Цілюща сила пісні і любові
- •8. Коштовні пам'ятки Київської Русі
- •9. Освіта в Київській Русі
- •10. Можливості комп'ютерних технологій
- •11. Електронно-цифровий світ
- •12. Бібліотека без меж
- •13. Павло Полуботок
- •14. Історія пам'ятника Богдану Хмельницькому
- •15. Кава Юрія Кульчицького
- •16. Хрестоматія народного життя
- •17. Ранній автопортрет Шевченка
- •18. Вогненна поезія «Кобзаря»
- •19. Справжній учений
- •20. «Як я люблю оці години праці..»
- •21. Соломія Крушельницька
- •22. Життєве кредо Михайла Драгоманова
- •23. Рєпін і Яворницький
- •24. Окраса світової літератури
- •25. Український Мікеланджело
- •26. Родина Терещенків
- •27. Поетична майстерність Максима Рильського
- •28. Виснажливий шлях пошуків
- •29. Народна художниця
- •30. Національний геній
- •31. Нести у світ добро
- •32. Авторитетний меценат України
- •33. Крилаті мрії
- •34.Маленький дослідник
- •35. Лісове життя
- •36. Дорога до Коропового хутора
- •37. Рідні жита
- •38. Батьків сад
- •39. За законами природи
- •40. Секрети природи
- •41. Гармонія природи і мистецтва
- •42. Сонце в нашому житті
- •43. Пригода на острові
- •44. Велика сила дружби
- •45. Мелодія кам'яної скелі
- •46. Читаючи Бориса Олійника
- •47. Родовідна пам'ять
- •48. Відповідальність
- •49. Нехай слова будуть добрими
- •50. Культура поведінки
- •51. Живописець правди
- •52. Життя — вічна творчість
29. Народна художниця
Марія Приймаченко — самобутня народна художниця з України. Її творчість розгорнула нову сторінку у світовому образотворчому мистецтві, а виставки проходили в багатьох країнах світу.
Марія Оксентівна Приймаченко народилась у 1908 році на Київщині в сім'ї простих селян, які, проте, були мистецьки обдарованими людьми. Саме від матері перейняла майбутня художниця вміння створювати той особливий чарівний орнамент, у якому, за словами Гоголя, «птахи виходять схожими на квіти, а квіти — на птахів».
У дитинстві Марія захворіла на тяжку недугу — поліомієліт. Це зробило її не по-дитячому серйозною, загострило сприйняття навколишнього світу. Звернення до мистецтва було зумовлене одвічним селянським потягом до роботи. За словами майстрині, якось у дитинстві вона пасла гусей у лузі. Помітила синюватий глей, принесла його додому і розмалювала хату дивовижними візерунками. Сусіди похвалили роботу дівчинки, просили прикрасити і їхні хати. Не маючи змоги працювати в полі, Марія прагнула виразити себе в мистецтві.
Марія Приймаченко брала образи для своїх картин з рідної поліської природи. А ще на її полотнах оживає велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Картини Приймаченко — це згусток емоційних вражень від народних казок, легенд, переказів. Химерні образи її картин ніби випромінюють енергію доброти, наївного зачудування світом.
Фантастичні звірі, яких малювала художниця упродовж останніх років, — унікальне явище у світовому мистецтві. Ці картини — витвір геніальної уяви художниці. Насправді таких звірів не існує у природі, проте поштовхом до створення образів часто стають реалії сьогоднішнього дня.
Марія Приймаченко була творчо обдарованою особистістю. Підписи до своїх картин художниця придумувала сама. Назви «Три буслики в горосі живуть у нас і досі...», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть» свідчать і про поетичний талант, і про неабиякий хист відтворювати музику.
Останні роки життя хвороба прикувала Марію Приймаченко до ліжка. Але вона продовжувала спілкуватися зі світом — малювати.
30. Національний геній
Іван Миколайчук — обличчя і душа українського поетичного кіно, аристократ духу, блискучий самородок. Він був особливий, народний, справжній, найкращий Параджанов казав про нього: «Я не знаю більш національного народного генія... До нього це був Довженко».
Народився Іван Миколайчук 1941 року на Буковині в селі Чорторий. Закінчив Чернівецьке музичне училище, театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.
У кіно дебютував ще студентом, зігравши ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука в «Тінях забутих предків», й одразу здобув загальне визнання. Кінострічку «Тіні забутих предків» визнали однією з двадцяти найкращих картин світу. Поза сумнівом, успіхові цього фільму сприяла участь талановитих митців і передусім Івана Миколайчука. Він, будучи студентом першого курсу кіноакторського факультету, на кіно проби потрапив майже випадково. Проте вся творча група на чолі з режисером Сергієм Параджановим була захоплена його грою. Після того його запрошували працювати в Голлівуд, але Держкіно актора про це не повідомило. Американці назвали на честь Івана Миколайчука малу планету.
Після успішного дебюту в кіно Миколайчука знімали часто. У кожній картині він запам'ятовувався своєю яскраво грою. Навіть епізодичні ролі він «витягував» своїй особистості та вмінню створити образ майже з нічого.
Мірка — бути не гіршим від сусіда — була не для нього. Іван був яскравим романтиком, який прагне вершини. Фільм «Білий птах з чорною ознакою» розгортає нову сторінку в його творчості — він стає ще й сценаристом.
Виконавець колоритної ролі козака Василя у фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» був фактично співрежисером, а також працював над музичним оформленням фільму. Іван відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському.
У сімдесяті почалися гоніння на діячів культури, які зачепили й Івана. Його звинуватили в націоналізмі, кваліфікували як людину ворожої ідеології. Стрічка «Білий птах з чорною ознакою», що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Лягли на полицю і «Тіні забутих предків». Так поступово актора почали відлучати від творчого процесу.
І досі залишається таємницею, як митцеві вдалося зняти наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм «Вавилон XX», який увібрав усе найкраще, що міг дати йому Миколайчук - сценарист, Миколайчук - режисер, Миколайчук - актор.
Постійні неприємності, заборони творчих задумів, «табу» на фільми зіграли не останню роль у долі Івана Миколайчука. У серпні 1987 року його не стало. Розповідають що, того року, коли він помер, на став його рідного села Чорторий прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими...