- •1. Завжди будьмо українцями
- •2. Національні символи
- •3. Наша мова — українська
- •4. Шлях до незалежності
- •5. Центр Європи
- •6. Поетичний геній народної душі
- •7. Цілюща сила пісні і любові
- •8. Коштовні пам'ятки Київської Русі
- •9. Освіта в Київській Русі
- •10. Можливості комп'ютерних технологій
- •11. Електронно-цифровий світ
- •12. Бібліотека без меж
- •13. Павло Полуботок
- •14. Історія пам'ятника Богдану Хмельницькому
- •15. Кава Юрія Кульчицького
- •16. Хрестоматія народного життя
- •17. Ранній автопортрет Шевченка
- •18. Вогненна поезія «Кобзаря»
- •19. Справжній учений
- •20. «Як я люблю оці години праці..»
- •21. Соломія Крушельницька
- •22. Життєве кредо Михайла Драгоманова
- •23. Рєпін і Яворницький
- •24. Окраса світової літератури
- •25. Український Мікеланджело
- •26. Родина Терещенків
- •27. Поетична майстерність Максима Рильського
- •28. Виснажливий шлях пошуків
- •29. Народна художниця
- •30. Національний геній
- •31. Нести у світ добро
- •32. Авторитетний меценат України
- •33. Крилаті мрії
- •34.Маленький дослідник
- •35. Лісове життя
- •36. Дорога до Коропового хутора
- •37. Рідні жита
- •38. Батьків сад
- •39. За законами природи
- •40. Секрети природи
- •41. Гармонія природи і мистецтва
- •42. Сонце в нашому житті
- •43. Пригода на острові
- •44. Велика сила дружби
- •45. Мелодія кам'яної скелі
- •46. Читаючи Бориса Олійника
- •47. Родовідна пам'ять
- •48. Відповідальність
- •49. Нехай слова будуть добрими
- •50. Культура поведінки
- •51. Живописець правди
- •52. Життя — вічна творчість
35. Лісове життя
Як одвирує хурделицями зима, а сонечко зігріє землю та води, збирається Данило Коряк до своєї лісової сторожки. Там він має оберігати від усякого лиха цілий лан лісової розсади: дрібненьких дубків, що недавно ще спали в жолудях, берізок, кленочків, осичок і приземкуватих пухнастих сосонок, схожих на їжаків.
Зібравшись, вирушає в дорогу, покликавши за собою малого, проте бідового рудого, криволапого песика Кузьку.
І йдуть.
За плечима в Данила — лантух, у якому усяка-всячина, і рушниця, на ногах поклеєні великими латками (щоб не протікали) гумові чоботи, а на ремінці поверх старенького піджака — шкіряні торбинки з набоями.
І хоч як важко Данилові нести свій лантух, старий, одначе несе, бо знає, що без усього того добра, що в нього за плечима, у лісі, далеко від села, не проживеш.
Данило високий на зріст і цибатий, як лелека, тому іде швидко. Зате Кузьці доводиться бігти, хекаючи і висолопивши язика. У Кузьки неоднакові вуха, одне нашорошене, друге опало й теліпається, як неживе, схоже, як Данилова шапка — одне вухо вгору, друге — униз..
Дорога до лісу низова, де-не-де перелита повінню, хоч і не глибоко: Данилові можна перебрести, а Кузьці треба оббігати кружка, по сухому, якщо старий не візьме його під пахву та не перенесе. Проте Кузьці дужче подобається оббігати, бо по дорозі можна буде погавкати на лелек, що, немов сажнями, обмірюють кроками калюжки, шукаючи поживи.
Ліс зустрічає Данила, як батька: гілля немовби розступається з-понад стежки, щоб він не вдряпнувся, пеньки немовби відступають від неї, щоб він часом не спіткнувся. А сонечко просівається крізь молоде листя та цвіт диких яблунь.
Данило повертається до сторожки, назбиравши дровець, розкладає багаття. Дим від нього підіймається вгору, і тоді здається, ніби усі дерева цвітуть.
Утомившись за день, Кузька лягає біля багаття, кладе голову на передні лапи й, не кліпаючи, дивиться на вогонь. А сонце сідає за гору, поволі змовкають пташки в лісі — заходить вечір.
36. Дорога до Коропового хутора
Чудові місця на Північнім Дінці... Якщо вам ніколи не доводилося там бувати, обов'язково побувайте.
Ви з Харкова потягом їдете до Змієва — районного центру Харківської області. У Змієві ви візьмете човна і попливете за течією Північним Дінцем...
А пливти потрібно в червні...
Пливучи, будете милуватись чудовими краєвидами. Ліворуч зеленітимуть заливні луки, уквітчані і ромашкою, і конюшиною, і дзвіночками, а іноді серед зеленої соковитої трави червоно горітиме квітка степового тюльпана або дикого маку.
І скільки ви пливтимете, вас вітатимуть своїм щебетом веселі жовтобрюшки, канарейкові трясогузочки, підпадьомкатиме на вашу честь перепел і дерчатиме деркач, з посвистом зриватимуться кулички, а в затоці, укритій лататтям і білими лілеями, вас зустрічатиме сіра чапля. На правому високому березі в кущах ліщини розриватимуться солов'ї...
Так ви допливаєте аж до Коропового хутора. Наближаючись до нього, Північний Донець ширшає, стає глибшим, повноводнішим. Тут він упливає в ліс. З обох берегів над ним схиляються зелені віти дерев, утворюючи казкову алею-тунель...
Як випливете ви з алеї, на вашому шляху буде невеличкий острівець, зарослий і вільхами, і вербами, і високим очеретом.
А на тому острові побачите прикритий очеретом благенький курінь... І в курені зеленої трави настелено, щоб можна було подрімати годину-другу.
Щоб з лівого берега переправитися на правий, неподалік буде пором, бо лівим берегом ген аж куди пішли луки. А на правому березі серед лісу — величенька галявина, де й розлігся Коропів хутір, з хатами, із садками, з городами...
Який же він чудовий Коропів хутір! Ну, просто як ліс... Хуторяни вам відразу ж і скажуть, що в них не хутір, а рай!
А якщо запитаєте їх, чи бачили вони рай, хуторяни, не задумуючись, дадуть відповідь, що рай тут, у них. А коли ви вже захочете, щоб на свій бік їх переманити, то скажіть, що у них краще, ніж у раю! Вони вам привітно усміхнуться і скажуть, що ви маєте рацію. Отакий Коропів хутір!