4. Право орендного землекористування

Правові засади оренди земель беруть свій початок із римського цивільного (приватного) права. Так, О.В. Назаренко, досліджуючи ґенезу орендних відносин встановив, що ще у 111 році до н.е. згідно Аграрного закону великі площі землі здавалися в оренду багатим наймачам за досить високу орендну плату, яка повинна була бути внесена своєчасно.

Оренда землі в Україні відновилася після 70-річної перерви, коли був прийнятий у жовтні 1998 року Закон України «Про оренду землі». Могутній імпульс цьому процесу надало паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств та створення системи господарств ринкового типу.

Земельні орендні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, ЗУ «Про оренду землі»¹³, Цивільним кодексом України¹⁴, Господарським кодексом України¹⁵, іншими законами України, постановами Кабінету Міністрів України з цього питання (напр.: «Про порядок державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998 р.), Наказами Державного комітету із земельних ресурсів України (напр.: Типовий договір оренди земельної частки (паю), затверджений наказом Держкомзему від 17 січня 2000 р. із змінами) та ін., а також договорами оренди землі.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України та статтею 1 ЗУ «Про оренду землі» визначено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Суб’єктами орендних відносин є орендодавець і орендар.

Передати землю в оренду може тільки її власник. Саме він у відносинах оренди землі він виступає орендодавцем.

Орендодавцями, відповідно до статті 4 ЗУ «Про оренду землі» є:

- земельних ділянок, що перебувають у державній власності – районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом;

- земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності – сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом;

- земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад – районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом;

- земельних ділянок приватної власності - громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

У той же час, у переліку суб’єктів орендних відносин, закріплених у статті 4 ЗУ «Про оренду землі» не визначені іноземні громадяни, іноземні юридичні особи та не включені до цього переліку особи без громадянства. Однак, особи без громадянства, згідно зі статтею 81 ЗК України, можуть бути власниками земель приватної власності на території України. А із положень статті 4 ЗУ «Про оренду землі» випливає, що особи без громадянства не можуть виступати орендодавцями земельних ділянок. Виходячи з цього є потреба, щоб до переліку орендодавців, зазначених у абзаці 1 статті 4 ЗУ «Про оренду землі» були включені також особи без громадянства.

Орендодавець своє право власності на земельну ділянку засвідчує державним актом про право приватної власності на землю. Цей документ остаточно закріплює за особою право приватної власності на земельну ділянку, визначає її розмір, місцеположення та межі. Маючи такий державний акт, власник землі може передати землю в оренду, не змінюючи цільового призначення ділянки.

Право комунальної і державної власності на землю посвідчується також державним актом (стаття 14 ЗУ «Про розмежування земель державної та комунальної власності»¹⁶). В той же час, так як досі ще завершено розмежування цих земель, то згідно з пунктом 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади, як визначено ЗК України і роз’яснено листом Державного комітету України по земельних ресурсах № 14-22-6/1106 від 25 лютого 2002 року.

Орендарями, тобто особами, що беруть в оренду земельні ділянки (відповідно до статті5 ЗУ «Про оренду землі») є:

а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом;

б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом;

в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави.

В ролі орендарів виступають, здебільшого, юридичні і фізичні особи. Якщо йдеться про оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то варто пам'ятати таку вимогу законодавства: юридичні особи можуть бути орендарями лише за умови, що в їхніх установчих документах передбачено провадження цього виду діяльності. А фізичні особи мають право орендувати землю в тому разі, якщо здобули відповідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Об'єктами оренди землі (стаття 3 ЗУ «Про оренду землі») є земельні ділянки або їх частини, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності, при цьому земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відповідно до статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

В той же час, нині об’єктом оренди також є земельна частка (пай). Форма типового договору затверджена наказом Державного комітету по земельних ресурсах України № 5 від 17січня 2000 року. Земельна частка (пай) визначається в умовних кадастрових гектарах, що розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом. Це тимчасовий об’єкт орендних відносин, який припинить своє існування після завершення процесу розпаювання земель. Право на земельну частку (пай) підтверджується сертифікатом на право отримання земельної частки (паю). При цьому, сертифікати є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Юридичною підставою для передачі в оренду земельних часток (паїв) став Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року¹⁷. Запроваджувалося обов'язкове укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток (паїв) з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах. При цьому право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою, має бути засвідчено сертифікатом про право на земельну частку (пай), який є правовстановлюючим документом. В результаті таких заходів, вжитих Президентом України, лише за півтора року власниками земельних часток (паїв) передано в оренду 22,4 млн. гектарів земель, орендна плата за які у 2000 році перевищила 1,6 млрд. гривень¹⁸ Однак, Основними напрямами земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки, схваленої Указом Президента України від 30 травня 2001 року № 372/2001, зазначалося, що позитивні досягнення у здійсненні земельної реформи ще не привели до радикального і ефективного оновлення сільськогосподарського виробництва, пожвавлення інвестиційних процесів в інших галузях виробництва, підвищення добробуту населення.

В той же час, Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України «Практика розгляду судами земельних спорів»¹⁹ встановлено, що конкретна земельна ділянка, право на яку підтверджується державним актом на право власності на землю, так і земельна частка (пай), право на яку підтверджено сертифікатом, є предметом договору між орендодавцем та орендарем. При цьому, власник земельного паю, який вирішив передати його в оренду, спершу має отримати свій земельний пай у натурі (цей факт засвідчує державний акт на право приватної власності на землю). Відтак власник земельної ділянки може укласти письмовий договір з особою-орендарем.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Законодавчо визначено (стаття 13 ЗУ «Про оренду землі»), що договір оренди земельної ділянки – це договір за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За юридичною природою договір оренди землі є різновидом договору майнового найму (глава 58 ЦК України).

Договір оренди землі укладають у письмовій формі. Така угода набуває чинності після того, як сторони за взаємною згодою визначили всі істотні умови договору, підписали його. Реєстрація договору оренди земельної ділянки здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» № 2073 від 25 грудня 1998 р. виконавчими комітетами сільської, селищної та міської ради, або обласною, Київською чи Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки, а забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів²⁰. Реєстрація договору оренди земельної частки (паю) – відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. № 119 «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)», здійснюють виконавчі комітети сільської, селищної та міської ради місцем розташування земельної частки (паю)²¹.

За бажанням сторони можуть засвідчити договір оренди землі у нотаріуса за місцезнаходженням земельної ділянки, відповідно до статті 14 ЗУ «Про оренду землі».

Для державної реєстрації договору оренди до місцевої ради подають такі документи:

* заяву про державну реєстрацію договору оренди землі;

* договір оренди (3 примірники);

* план (схему) земельної ділянки;

* копію державного акта на право власності на землю;

* довідку про грошову оцінку землі, яку видав районний відділ земельних ресурсів.

Крім зазначених документів до заяви додаються:

* акт перенесення меж земельної ділянки, яка надається в оренду, на місцевості у разі не визначення їх в натурі;

* проект відведення земельної ділянки – у разі надання її в оренду із зміною цільового призначення.

Щоб уникнути можливих неприємностей та непорозумінь під час передачі або отримання в оренду земельної ділянки, в договорі оренди належить чітко визначити питання, які, згідно із законодавством (статтею 15 ), є істотними умовами такого договору, а саме:

• об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

• строк дії договору оренди;

• орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

• умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

• умови збереження стану об'єкта оренди;

• умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

• умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

• існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

• визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

• відповідальність сторін;

• умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність хоча б однієї з перелічених умов є підставою для відмови в державній реєстрації цього документу, а також для визнання його недійсним. В договорі оренди сторони мають право вказати й інші умови (якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди). Умови договору оренди земельної ділянки не мають суперечити законам України.

При укладенні договору оренди сторонам слід виходити з того, що оренда земельної частки (паю) та оренда земельної ділянки - це зовсім різні (за предметом) якісні відносини. При цьому більш юридично захищеними є той орендодавець та орендар, які уклали договір оренди земельної ділянки, а не частки (паю).

Важливим положенням договорів оренди земельних ділянок чи земельних часток (паїв) є термін оренди. Закон України «Про оренду землі» передбачає, що це питання сторони узгоджують між собою. Тут діє тільки одне обмеження: такий термін не може перевищувати 50 років. Якщо період оренди є надто малим, то орендар не завжди буде зацікавлений у дбайливому використанні землі. Натомість тривалий термін оренди землі може не відповідати інтересам орендодавця. За нинішніх умов найчастіше договір оренди укладають на 3-6 років. Практика свідчить, що такий термін влаштовує і власників землі, і орендарів. В той же час, при короткостроковій оренді земель економічно невигідно вкладати додаткові кошти для поліпшення ґрунтової родючості, захисту ґрунті від ерозійних процесів, проведення культуртехнічних робіт.

Однією із важливих умов, що регулює орендні земельні відносини, є орендна плата за землю. Об’єктивний критерій визначення її розміру – це грошова оцінка земель, оскільки вона ґрунтується на всебічній характеристиці землі як основного засобу виробництва. Її розмір повинен перевищувати розмір плати за землю, так як власник землі – орендодавець завжди ставить за мету мати прибуток від зданої в оренду землі.

Підставою для сплати орендної плати є договір оренди земельної ділянки чи земельної частки (паю). Абзацом 1 статті 14 ЗУ «Про плату за землю» визначено, що платники земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної чи комунальної власності самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки декларацію на поточний рік. Абзацом 3 цієї ж статті визначається, що нарахування громадянам сум земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться органом державної податкової служби, який видає платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про внесення платежу.

В той же час повноваження органів публічної влади, які наділені правом передачі земель державної і комунальної власності в оренду, визначені законом або підзаконними правовими актами (наприклад, діяльність органів місцевого самоврядування регламентована, перш за все, ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»²², діяльність органів виконавчої влади на місцях - ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»²³). Надання вказаним органам можливості диспозитивної поведінки при укладенні договорів оренди може призвести до зловживань у даній сфері суспільних відносин. Тому, наявність адміністративно-правових методів при справлянні орендної плати за користування землями державної і комунальної власності, на даному етапі є цілком виправданим.

Такий імперативний підхід до встановлення орендної плати є притаманним і іншим країнам. Зокрема, у Франції, Португалії, Нідерландах і Бельгії законом введені регулятивні або адміністративні механізми (здебільшого на основі грошової оцінки потенційного врожаю, але без врахування поточних цін на сільськогосподарську продукцію). Хоча, в той же час, у інших країнах, серед яких Великобританія, Ірландія і Люксембург, орендар і землевласник вільно домовляються про розмір орендної плати. У Німеччині та Іспанії закон передбачає встановлення урядом прийнятної і справедливої орендної плати. В цих країнах розмір орендної плати складає приблизно 1-3 % ціни землі. Це досить низький показник віддачі на капітал²⁴.

Орендна плата за землю в розвинутих країнах світу висока, зокрема, у США – до 10 % її ринкової вартості, або в середньому 350-400 доларів за 1 гектар; в Канаді на оплату оренди витрачається 40-50 % вирощеного врожаю, у Франції – його третина²⁵.

Орендна пата в Україні за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) встановлюється ЗУ «Про плату за землю» і довгий час складала 1,5 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю), згідно Указу Президента від 2 лютого 2002 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)»²⁶. Цим же Указом передбачено поступове збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

У зв’язку з цим, 19 серпня 2008 року Президентом України виданий Указ «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)», який передбачає, що з метою посилення захисту права власності громадян на землю, створення сприятливих умов для ефективного господарювання на ній, формування сталого землекористування, удосконалення системи оцінки землі та платності землекористування встановлений новий розмір орендної плати у розмірі не менше 3 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю)²⁷.

Орендна плата за користування землями інших категорій не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

В той же час, що стосується земельних ділянок, які перебувають у державній і комунальній власності, то відповідно до ЗУ «Про оренду землі» для них річна орендна плата не може перевищувати 12 % їх нормативної грошової оцінки. Через високий попит на оренду земель населених пунктів, а також інших земель, що перебувають у державній і комунальній власності, набуття права оренди земельних ділянок здійснюється виключно на аукціонах (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, набуття права на оренду земельних ділянок під об'єкти соціального призначення, будівництво соціального і доступного житла, використання земельних ділянок для розробки корисних копалин та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій), використання релігійними організаціями (під культовими будівлями), які легалізовані в Україні). Не допускається проведення аукціонів щодо земельних ділянок, які (або будівлі на яких) орендують бюджетні установи, музеї, підприємства і громадські організації у сферах культури і мистецтв, у тому числі національні творчі спілки та їх члени (під творчі майстерні), що передбачено статтею 16 ЗУ «Про оренду землі», відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України²⁸.

Відповідно до статті 22 ЗУ «Про оренду землі» орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. При цьому сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. А орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.

Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи

Варто мати на увазі, що відповідно до статті 8-1 ЗУ «Про оренду землі», право на оренду земельної ділянки державної та комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Пунктами 1, 2 статті 124 ЗК України встановлені підстави передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності. Зокрема, такою підставою є рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 Земельного кодексу України (не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, крім випадків відмови власника розташованого на земельній ділянці нерухомого майна від її викупу або укладення договору оренди; використання земельних ділянок для користування надрами та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій); використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями; перебування в користуванні земельних ділянок або розташованих на них будівель підприємств, установ та організацій, що належать до державної та комунальної власності, підприємств і громадських організацій у сферах культури і мистецтв (у тому числі національних творчих спілок); розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав і міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України; будівництва та обслуговування лінійних об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо); проведення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду відповідно до закону; будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено.

Позитивним кроком у вітчизняному законодавстві стало закріплення самостійною статтею (ст. 16 ЗУ «Про оренду землі») підстав укладення договорів оренди землі за результатами аукціону, на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.

Передача об'єкта оренди орендарю здійснюється за актом приймання-передачі (стаття 17 ЗУ «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 24 ЗУ «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря:

- використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;

- дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів;

- дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються;

- своєчасного внесення орендної плати.

Орендодавець зобов'язаний:

- передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди;

- при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки;

- не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою;

- відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця;

- попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Статтею 25 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що орендар земельної ділянки має право:

- самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;

- за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

- отримувати продукцію і доходи;

- здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов'язаний:

- приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;

- виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;

- дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Умови договору оренди землі можна змінити, припинити чи розірвати. Всі ці дії урегульовані земельним законодавством, зокрема, ЗУ «Про оренду землі».

Змінити умови договору оренди земельної ділянки можна за взаємною згодою орендодавця та орендаря. Якщо хоча б одна сторона виступає проти внесення змін, то спірні питання треба вирішувати через суд.

Стаття 7 Закону «Про оренду землі» визначає, що право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону. У разі засудження фізичної особи-орендаря до позбавлення волі або обмеження його дієздатності за рішенням суду право на оренду земельної ділянки переходить до одного з членів його сім'ї, який виявив бажання і може відповідно до закону стати орендарем, а в разі його відмови або відсутності таких - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем, за їх згодою, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».

Спеціальна норма, яка врегульовує відносини щодо припинення оренди землі закріплена статтею 31 ЗУ «Про оренду землі» (ст. 93 ЗК України)

- закінчення строку, на який його було укладено;

- викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

- смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

- ліквідації юридичної особи-орендаря;

- відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем.