24 Апреля 1906, Озерки

Вірш увійшов до циклу «Місто» (1904-1908). У цей період для О. Блока символом цивілізації став Петро Перший і його місто Петербург, яке втілюється в образах «балагану», «шинку», «трактиру», «ресторану». Уособленням бездуховного життя став приміський ресторан. Поет протиставляє місто, цивілізацію, бездуховність, міщанську необмеженість гармонійному світу природи, життя, краси. Цим зумовлено контрастність вірша, його поділ на дві протилежні частини.

Зображенню міської духоти присвячено пейзажний вступ:

Од вечорів над ресторанами

Дикунський закуток оглух.

І править окриками п’яними

Весняний перетлілий дух.

А вдалині, де порох вуличний

Клубоче з міста поміж дач,

У позолоті тоне булочна

І дитинчата сіють плач.

(Переклад П. Перебийноса)

Вихідна антитеза – весняний і згубний дух – виражає – антагонізм цивілізації й природи, коли суспільне життя підкоряється не законам єдності й краси, а дії задушної атмосфери, яка робить людей глухими один до одного. Замість весняного розквіту і буяння барв,

“In vino veritas”

У душну атмосферу повсякдення, в обстановку «п’яниць з очима кроликів» урочисто входить Незнайомка, яка несе в собі інший світ, де все живе в єдності, за законами вселенської широти буття.

І в час вечірній, нерозтрачений,

(Чи тільки сниться це мені?),

Дівочий стан, шовками значений,

Зринає в синьому вікні.

І пропливаючи між п’яними,

Сама, без лицарів вина,

Там за духами і туманами

Вона сідає край вікна.

З її появою у ресторані різко змінюється ритм вірша: і в змісті, і у формі починає звучати музика. Світ нових звуків входить з шелестом, шепотом шовку, створюється ілюзія руху – звук зірки, що падає.

Образ Незнайомки, на відміну від Прекрасної Дами, більш конкретизований, це образ реальної краси:

І снять повір’ями химерними

Її принади у шовках,

Ї шляпка з траурними перами,

І в перснях точена рука.

Пір’їни страуса у спомині

Несу – і хиляться вони,

І очі сині, зачаровані

Цвітуть на березі весни.

Але ця конкретність є настільки широкою, що втрачається відчуття реальності. Контрастне поєднання близького і далекого створює перспективу розвитку. Незнайомка несе в собі великий світ прекрасної космічної широти, єдність людини і природи, зв'язок поколінь, історичний досвід людства. Інтимна тональність сповіді ліричного героя, музичний ритм вірша надають її образу надзвичайної краси і чарівності. Він був дуже дорогий О. Блоку.

Турбуючись про те, щоб цей образ не був знижений у читацькому сприйнятті, поет подає цілий ряд інших паралелей, які стилізують ресторанну ситуацію і мотив сп’яніння, тим самим запобігаючи побутовому, приземленому його сприйняттю («холодний день», «У жовтні», «Ходжу, броджу понурий», «Ти дивишся в очі ясними зорями».) Образ Незнайомки нагадує про вічну красу і духовні ідеали, без яких неможливе існування людства.

В) «Весно, весно, без меж і без краю» (1907)

О, весна без конца и без краю -

Без конца и без краю мечта!

Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!

И приветствую звоном щита!

Принимаю тебя, неудача,

И удача, тебе мой привет!

В заколдованной области плача,

В тайне смеха - позорного нет!

Принимаю бессоные споры,

Утро в завесах темных окна,

Чтоб мои воспаленные взоры

Раздражала, пьянила весна!

Принимаю пустынные веси!

И колодцы земных городов!

Осветленный простор поднебесий

И томления рабьих трудов!

И встречаю тебя у порога -

С буйным ветром в змеиных кудрях,

С неразгаданным именем бога

На холодных и сжатых губах...

Перед этой враждующей встречей

Никогда я не брошу щита...

Никогда не откроешь ты плечи...

Но над нами - хмельная мечта!

И смотрю, и вражду измеряю,

Ненавидя, кляня и любя:

За мученья, за гибель - я знаю -

Все равно: принимаю тебя!