Розділ 3. Податок на додану вартість Питання розділу:

3.1. Сутність та зміст ПДВ, його роль у податковій системі України.

3.2. Платники ПДВ.

3.3. Об’єкт оподаткування ПДВ.

3.4. База оподаткування податком на додану вартість та порядок її визначення для операцій різних видів.

3.5. Ставки ПДВ.

3.6. Звільнення від ПДВ.

3.7. Податкові зобов’язання та податковий кредит. Порядок подання податкової декларації та строки сплати до бюджету.

3.8. Бюджетне відшкодування ПДВ.

3.9. Порядок оподаткування податком на додану вартість операцій особливого виду.

3.1. Сутність та зміст пдв, його роль у податковій системі України

Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком, а саме - однією з форм універсальних акцизів. Його називають наймолодшим податком, оскільки він був винайдений лише у 20 столітті. Схема визначення ПДВ була запропонована французьким економістом Морісом Лоре у 1954 році. У 1958 році даний податок був введений у Франції. Його називають європейським податком, і він є самим „молодим” податком у системі оподаткування в цілому.

Об’єктом оподаткування ПДВ є додана вартість. Додана вартість є часткою повної вартості товару чи послуги, це та її частина, яка створюється саме на цьому етапі виробництва. Обчислити її обсяг можна двома методами:

• перший - від повної вартості відрахувати вартість сировини, матеріалів та послуг виробничого характеру (саме цей метод застосовується в Україні);

• другий - скласти величини складових доданої вартості.

Згідно з двома методами обчислення доданої вартості суму податку на додану вартість можна вирахувати в чотири способи, залежно від того, як застосовується податкова ставка до бази оподаткування

2 методи обчислення доданої вартості, а отже 4 методи обчислення ПДВ:

1. Прямий адитивний, або бухгалтерський:

VAT = (V + m)*R,

2. Непрямий адитивний метод:

VAT = R*V + R*m,

3. Метод прямого вирахування:

VAT = (O - I)*R,

4. Непрямий метод вирахування, або метод зарахування по рахунках:

VAT = R*O – R*I,

де VAT – ПДВ,

V – суми виплачуваної заробітної плати,

m – прибуток,

O – сума надходжень за продану продукцію,

I – понесені затрати.

Четвертий метод обчислення податку на додану вартість дістав назву податкового кредиту, або методу розрахунків-фактур. Саме він, свого часу прийнятий країнами Європейського Союзу при запровадженні ПДВ, найпоширеніший у практиці оподаткування. Його переваги над іншими методами полягають у наступному:

1. Немає необхідності в обчисленні величини доданої вартості, завдяки чому полегшується контроль не тільки податкових органів, але й самих платників за правильністю обчислення ПДВ;

2. Крім того, це дає змогу встановлювати менший інтервал між строками сплати податку, а в платників виникає зацікавленість у правильному визначенні суми податку, яку вони сплачують постачальникам та виконавцям робіт (послуг).

В Україні ПДВ був запроваджений в 1992 році, і разом з акцизним збором замінив податок з обороту і податок з продажів.

У загальному вигляді суть ПДВ можна представити так:

ПДВ до сплати визначається як різниця між податковими зобов’язаннями платника (ПЗ) та податковим кредитом (ПК).

ПДВ = ПЗ - ПК

Якщо це сальдо більше нуля, то визначена сума підлягає сплаті до бюджету. Якщо сальдо від’ємне, то податок не сплачується, а платник, за умови дотримання ряду вимог та процедур, має право на повернення цієї суми державою (бюджетне відшкодування ПДВ). При постачанні виникає ПЗ, при придбанні може виникнути ПК. Виникнення податкових зобов’язань і податкового кредиту залежить від виду здійснюваних операцій, що будуть розглянуті у наступних питаннях теми.

Далі розглянемо основні елементи діючого механізму справляння ПДВ.