2.Засоби для лікування хворих на трихоманоз.

Для лікування хворих на трихомоноз переважно застосовують похідні імідазолу (метронідазол, тинідазол, орнідазол та ін).

Метронідазол (трихопол, флагіл, кліон, вагімід, метрогіл) впроваджений у медичну практику в 1951 р

ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії пов'язують з відновленням нітрогрупи під впливом нітроредуктаз, наступним токсичним впливом метаболітів на синтез ДНК та відновленого нікотинаміддинуклеотиду.

Метронідазол має широкий спектр дії щодо найпростіших (трихомонади, лямблії, лейшманії, амеби), впливає також на анаеробні бактерії, на Helicobacter pylori.

Препарат пригнічує ріст і розмноження мікробів і найпростіших.

Показання: гострий і хронічний трихомоноз, лямбліоз, амебіаз, лейшманіоз, виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки, гнійна анаеробна інфекція шкіри, анаеробна інфекція органів дихання, сечових шляхів, травного каналу, профілактика анаеробної інфекції (приймати перед порожнинною операцією).

Препарат призначають усередину, ректально, інтравагінально, парентерально.

У зв'язку з тим що метронідазол порушує дезінтоксикацію алкоголю (пригнічує ацетальдегіддегідрогеназу, підвищує рівень ацетальдегіду і сенсибілізує організм до алкогольних напоїв), його призначають для лікування хворих на алкоголізм.

Протипоказання: вагітність, годування груддю, порушення кровотворення, захворювання ЦНС.

Побічна дія: втрата апетиту, сухість, неприємний смак у ротовій порожнині, нудота, блювання, діарея, головний біль, кропив'янка, свербіж, лейкопенія.

З інших похідних імідазолу призначають тинідазол (фазитин); орнідазол (тиберал); міконазол (дактарин); еко-назол (екалін); нітазол (амінітразол); клотримазол (канестен); тенонітрозол (атрикан-250) та ін.

З похідних нітрофурану протитрихомонадну дію мають фуразолідон, який застосовують усередину і зовнішньо, а також амінохінол.

3.Засоби для лікування хворих на лямбліоз.

Збудником лямбліозу є Lamblia intestinalis; захворювання супроводжується дисфункцією кишок (дуоденіт, ентерит).

Для лікування хворих призначають:

1) похідні нітроімідазолу (метроніда-зол, тинідазол, орнідазол);

2) похідні нітрофурану (фуразолідон);

3) похідні хіноліну (амінохінол).

Амінохінол є ефективним для лікування хворих на лямбліоз, лейшманіоз шкіри, токсоплазмоз, системні захворювання сполучної тканини.

Побічна дія: диспепсичні явища, головний біль, шум у вухах, алергічні реакції, кволість.

4.Засоби для лікування хворих на лейшманіоз.

Лейшманіоз — трансмісивне протозойне захворювання. Розрізняють такі його форми:

а) вісцеральний лейшманіоз із хронічним перебігом (гарячка, анемія, лейкопенія, спленомегалія, кахексія);

б) лейшманіоз шкіри — обмежене ураження шкіри з виразками і рубцями.

Головним засобом для лікування хворих на вісцеральний лейшманіоз є препарати п'ятивалентного стибію (сурми), які вводять парентерально.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії солюсурміну (комплексна сполука стибію з кислотою глюконовою) полягає у блокаді сульфгідрильних груп тіолових ферментів, що зумовлює пригнічення біологічного окиснення і розмноження лейшманій.

Показання: вісцеральний лейшманіоз, лейшманіоз шкіри. При ускладненій бактеріальній інфекції одночасно призначають антибіотики або сульфаніламідні препарати.

Протипоказання: супутні гострі інфекційні, захворювання, значна дистрофія, інтоксикація внаслідок хронічних захворювань, тяжкі ураження внутрішніх органів, які не пов'язані з лейшманіозом.

Побічна дія: нудота, головний біль, висип на шкірі, рідко агранулоцитоз. У випадках передозування вводять унітіол.

З препаратів п'ятивалентного стибію призначають натрію стибіоглюко-нат. Його вводять внутрішньовенно, внутрішньом'язово.

Побічна дія: блювання, порушення апетиту, брадикардія, артеріальна гіпотензія, біль за грудниною.

При вісцеральному лейшманіозі і лейшманіозі шкіри застосовують препарат п'ятивалентного стибію — глюкантим (меглюмін антимонат), який вводять внут-рішньом'язово. При лейшманіозі шкіри можна застосовувати місцево.

Протипоказання: туберкульоз легень, значне порушення функції печінки, нирок, тяжкі захворювання серцево-судинної системи.

Побічна дія: гарячка, нудота, блювання, кашель.

Пентакаринат (пентадин) вводять внутрішньом'язово, у вигляді інгаляцій.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії пов'язаний з пригніченням синтезу ДНК найпростіших, блокадою тимідинсинтетази. Препарат активний відносно лейшманій, трипаносом, пневмонійної палички, грибів.

Показання: вісцеральний лейшманіоз, лейшманіоз шкіри, профілактика пневмонії у хворих на СНІД та у осіб з наявністю антитіл до ВІЛ-інфекції, африканська сонна хвороба.

Побічна дія: кашель, задуха, бронхоспазм, висипи, гарячка, анорексія, металічний смак у роті, втомленість, запаморочення, артеріальна гіпотензія, нудота, гострий панкреатит, підвищення рівня сечовини, креатиніну, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія.

Відомі також препарати неостибазин, пентостим.

Лише для лікування при лейшманіозі шкіри призначають мономіцину, флориміцину сульфат, метронідазол, амінохінол. Місцево призначають розчин акрихіну.