Логіка класичного висловлювання
Основи математичних засад обґрунтування логічних наслідків.
Правильне міркування та його роль в інформаційно-аналітичній діяльності.
Діяльність аналітика-міжнародника пов’язана з аналізом логіки подій міжнародних відносин (МВ). При цьому мається на увазі певна послідовність і взаємозалежність подій та вчинків, наявність у них якоїсь загальної риси, а також логічність або нелогічність процесу мислення, який характеризується такими властивостями, як послідовність, доказовість, тощо. Людське мислення вивчає багато наук і одна з них – логіка.
ЇЇ предметом є логічні закони і логічне оперування мисленням.
Формальна логіка – наука про закони і вміння правильно оперувати мисленням. Головним завданням логіки є відокремлення правильних способів мислення (міркування, висновок, умовивід) від неправильних.
Правильні висновки називають також обґрунтованими, послідовними або логічними.
Міркування являють собою певний внутрішньо-зумовлений зв’язок тверджень (висловлювань).
Умовивід – це логічна операція, в результаті якої з одного або кількох прийнятих тверджень (засновків) одержують нові твердження (висновки).
Особливістю правильного умовиводу є те, що при істинних засновках він завжди приводить до істинного висновку.
Якщо хоча б один із засновків, є помилковим, то правильне міркування може виявитись як істинним так і помилковим. Хибні міркування можуть від істинних засновків привести як до істинних так і до хибних висновків. З логічною необхідністю висновок випливає лише у разі правильних, ґрунтовних міркувань.
Формальна логіка відокремлює правильні способи міркувань від неправильних і систематизує перші.
Своєрідність формальної логіки пов’язана з її головним принципом, відповідно до якого правильність міркувань залежить тільки від логічної форми самого міркування.
Залежно від того, чи існує між засновками та висновками зв’язок логічного наслідку, можна виділити два види умовиводів (дедуктивний та індуктивний).
У дедуктивному умовиводі цей зв’язок спирається на логічний закон, в силу якого висновок з логічною необхідністю випливає з прийнятих засновків.
В індуктивному умовиводі зв’язок між засновками та висновками спирається на не закон логіки, а на деякі фактичні або психологічні засади, які мають суто формальний характер. В такому умовиводі висновок логічно не випливає із засновків і може містити інформацію, яка в них відсутня. Тому вірогідність засновків не означає вірогідності виведеного з них індуктивного твердження.
Індукція дає тільки ймовірні або правдоподібні висновки, що потребують подальшої перевірки.
Приклади:
Дедукція:
Твердження: Слаборозвинутими країнами є країни, де ВВП на душу населення складає менше 2600 доларів США.
В Україні відношення ВВП на душу населення дорівнює 2230
Україна – слаборозвинута країна.
2. Індукція:
Італія – республіка, Португалія – республіка, Франція – республіка.
Італія, Португалія, Франція – західноєвропейські країни
Отже, усі західноєвропейські країни – республіки.
В цьому міркуванні вихідні твердження істинні, але висновок хибний. В Західній Європі існують країни, які не є республіками. Це, наприклад, Англія, Бельгія, Іспанія.
Отже, дедукція - це логічний перехід від однієї істини до іншої, індукція – перехід від вірогідного значення до ймовірного. До індуктивних умовиводів відносять не тільки узагальнення, а й уподібнення або аналогії, висновки про причини явищ, тощо.
Дедукція відіграє особливу роль в обґрунтуванні тверджень. Якщо положення, яке розглядається, логічно випливає з встановлених раніше положень, воно обґрунтоване.
Введене раніше поняття “правильне міркування” (умовивід), стосується лише дедуктивного умовиводу. Тільки він може бути правильним або неправильним. Індуктивний умовивід може бути лише правдоподібним.