2. Аналіз фінансової діяльності.

Провести комплексну оцінку фінансового стану підприємства можна виконавши послідовно такі завдання (використовуючи фінансову звітність діяльності підприємства):

1. Охарактеризувати склад і розміщення активів підприємства.

Активи - це економіні ресурси підприємства у формі сукупних майнових цінностей які використовуються у господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Активи підприємства поділяються на наступні:

1. За формою функціонування

а) матеріальні – мають матеріальну форму(ОЗ, устаткування, сировина)

б) нематеріальні – не мають матеріальної форми, але беруть участь у господарській діяльності та приносять прибуток (патенти, права власності, ліцензії, ноу-хау)

в) гудвіл – перевищення ринкової вартості підприємства над балансовою

г) фінансові активи – різені фінансові інструменти, які належать підприємству (дебіторська заборгованість, грошові кошти в національній чи іноземній валюті)

2) За характером участі у господарській діяльності, та швидкістю обороту:

а) оборотні

б) необоротні

3) За характером обслуговування окремих видів діяльності

а) операційні активи

б) інвестиційні активи

4) За характером володіння активами

а) власні активи

б) активи взяті в оренду

2. Здійснити розрахунок і аналіз показників ліквідності:

• Охарактеризувати ліквідність балансу підприємства

Ліквідність – здатність швидко продати активи і вчасно погасити свої зобов’язання.

Ліквідність балансу це порівняння активу і пасиву балансу підприємства

Активи поділяються на 4 групи:

А1 – абсолютно ліквідні активи(грошові активи)(рядоч. 220-240)

А2 – середньо ліквідні активи(векселі одержані. Деб заборг.)(150-210)

А3 – малолквідні активи (запаси, інші оборотні активи)(100-140,250,270)

А4 – неліквідні активи (необоротні активи)(080)

Пасиви поділяють на 4 групи

П1 – термінові (векселі видані, кредиторська заборг. Рядоч 520-610)

П2 – короткострокові 500-510

П3 – довгострокові (третій розділ пасиву)

П4 – постійні (380, 430, 630)

Баланс ліквідний якщо:

А1 >П1

А2>П2

А3>П3

А4<П4

• Розрахувати показники ліквідності

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

• коефіцієнта покриття;

• коефіцієнта швидкої ліквідності;

• коефіцієнта абсолютної ліквідності;

• коефіцієнта співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості;

• чистого оборотного капіталу.

 

Коефіцієнт покриття розраховується як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань підприємства та показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань.

Критичне значення коефіцієнту покриття дорівнює 1, значення коефіцієнту покриття у межах 1 - 1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує борги.

 

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується як відношення найбільш ліквідних оборотних засобів (грошових засобів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості) до поточних зобов'язань підприємства.

Він відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.

 

Коефіцієнт абсолютної ліквідності обчислюється як відношення грошових засобів та їхніх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов'язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина боргів підприємства може бути сплачена негайно.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно бути у межах від 0,2 до 0,35.

 

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості розраховується як відношення кредиторської заборгованості до дебіторської заборгованості.

Значення коефіцієнта повинно бути менше 1,0.

Якщо кредиторська заборгованість перевищує дебіторську заборгованість, необхідно з'ясувати причини такого стану (що може бути пов'язане з труднощами при реалізації продукції тощо).

 

Чистий оборотний (робочий) капітал розраховується як різниця між оборотними активами підприємства та його поточними зобов'язаннями.

Його наявність та величина свідчать про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання та розширювати подальшу діяльність.

3. Провести розрахунок і оцінку показників платоспроможності

Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов'язань протягом року.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів, сплати платежів у бюджет, позабюджетні фонди тощо у зв'язку з перевищенням зобов'язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність, або неспроможність.

Підприємство визнається неплатоспроможним у разі виявлення незадовільної структури балансу.

Незадовільна структура балансу — це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна.

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, є коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового лівериджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності).

Коефіцієнт автономії— показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Коефіцієнт автономії розраховується діленням суми власного капіталу на вартість майна підприємства за формулою

де ВКап — власний капітал, грн; ВМ — вартість майна, грн.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії Кавт > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про більшу фінансову незалежність, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. Отже, що більший коефіцієнт автономії, то кращий фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності — показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на 1 грн, вкладених в активи власних коштів.

4. Здійснити розрахунок і аналіз показників фінансової стійкості:

• Дати оцінку динаміки та структури джерел фінансових ресурсів

Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд, спрямовуються в основні та оборотні фонди. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування. Забезпечення формування оборотних фондів здійснюється за рахунок оборотних коштів.

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. З цих позицій — це витрати підприємства в даному виробничому циклі. Водночас у виручці від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, призначений для простого відтворення основних засобів. Саме з цих позицій амортизаційні відрахування є фінансовими ресурсами під­приємства, призначеними для відтворення зношених у процесі виробництва основних засобів. По суті це поетапне повернення початкових фінансових ресурсів, вкладених в основні засоби, які можуть використовуватись у поточному році.

За економічною сутністю амортизаційні відрахування мають забезпечити просте відтворення основних засобів. У реальній дійсності потреба в коштах на вказані цілі може як перевищувати суму амортизаційних відрахувань, так і бути меншою за дану суму. На це впливає безліч чинників, насамперед ціновий. Ціни на нове обладнання та устаткування можуть бути як вищі, так і нижчі порівняно з діючими. При їх зростанні сума амортизації, нарахована виходячи з діючих цін, буде недостатньою. Навпаки, при зниженні цін надлишок амортизаційних відрахувань може бути ви­користаний на розширене відтворення основних засобів.

Амортизація нараховується за встановленими нормативами, які мають враховувати фізичний та моральний знос основних засобів. Відомо два методи нарахування амортизації: рівномірне і прискорене. Рівномірне відрахування здійснюється за єдиним на весь період використання фондів нормативом. Прискорене списання полягає у застосуванні регресивної шкали, тобто нормативи поступово знижуються. При цьому основна частина амортизації списується за перші два—три роки. Такий підхід дає змогу досить повно врахувати моральне старіння устаткування та обладнання, яке є основ­ним у сучасних умовах. Прискорена амортизація сприяє створенню достатніх фінансових ресурсів для своєчасного оновлення основних засобів і впровадження новітніх техніки і технологій.

Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а надходять на поточний рахунок у складі виручки від реалізації. Їх виділення здійснюється на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нараховується амортизація щомісячно, а використовується відповідно до установлених планів, через оплату витрат безпосередньо з поточного рахунку.

Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень — нове будівництво, розширення і модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, упровадження новітніх технологій тощо. Їх використовують разом з іншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо - і довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централізованих фондів, іншими мобілізованими і залученими коштами.

Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. Вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. Частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. До них належать також залишки грошових коштів підприємства.

Оборотні кошти, як і амортизаційні відрахування, призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел — короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості. При цьому дуже важливо встановити оптимальну структуру цих джерел. Власні кошти повинні забезпечувати мінімальну стабільну потребу, без якої процес виробництва неможливий. Установлення рівня забезпеченості підприємств власними оборотними коштами може здійснюватися шляхом їх нормування в адміністративному порядку та на основі самостійного визначення обсягів власних коштів, залучених в оборотні фонди. При самостійному встановленні обсягів власних оборотних коштів підприємство виходить зі своїх фінансових можливостей (розмірів статутного фонду) та доцільності спрямування початкових фінансових ресурсів в оборотні кошти.

У процесі виробничої і фінансової діяльності підприємства заінтересовані у збереженні та ефективному використанні влас­них оборотних коштів. Збереження досягається за рахунок, по-перше, їх спрямування на придбання потрібних виробничих запасів, які використовуватимуться у виробничому процесі, а не осідатимуть на складі. По-друге, за рахунок недопущення використання оборотних коштів не за призначенням. Ефективність використання забезпечується насамперед високим рівнем обіговості. Чим вищий рівень обіговості, тим менше коштів потрібно для забезпечення виробничого процесу. Обіговість визначається терміном між вкладенням коштів та їх поверненням у складі виручки від реалізації. Осідання коштів у незавершеному виробництві й нереалізованій готовій про­дукції — основний чинник неефективного використання оборотних коштів.

Потреба у власних оборотних коштах визначається як вироб­ничими, так і фінансовими чинниками. Виробничі — це обсяги виробництва, тривалість виробничого циклу, періодичність закупівлі виробничих запасів, терміни реалізації продукції і форми розрахунків за неї. Зміни цих показників ведуть до необхідності коригування власних оборотних коштів. Скорочення обся­гів виробництва та інших показників сприяє зменшенню потреби у власних оборотних коштах. Вивільнені ресурси можуть бути спрямовані на інші цілі. Збільшення вказаних показників веде до необхідності приросту власних оборотних коштів. Цей приріст забезпечується за рахунок власного прибутку підприємства чи наданих ресурсів.

Фінансовим чинником, що визначає потребу у власних оборот­них коштах, є можливість залучення до формування оборотних фондів позичкових коштів. Ця можливість, у свою чергу, залежить від рівня самофінансування та наявності майна, яке може бути прийняте банком у заставу, а також від фінансових результатів діяльності підприємства, його стабільного становища на ринку. Чим кращі показники діяльності підприємства, тим більше у нього можливостей залучити банківські кредити й зекономити на власних оборотних коштах.

Забезпеченість підприємства оборотними коштами, як і основ­ними фондами, безпосередньо впливає на його діяльність. Не-

достатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужує виробничі й фінансові можливості підприємства. Втрата чи осідання оборотних коштів веде до банкрутства підприємства.

Надані фінансові ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства. Разом з тим існують певні обмеження, адже такі кошти мають здебільшого цільовий характер.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

• — бюджетні інвестиції;

• — бюджетні кредити;

• — державні дотації;

— державні субсидії.

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі й проекти, які визначають розвиток економіки країни загалом.

Бюджетні кредити є формою фінансової допомоги підприємствам у разі скрутного фінансового стану. Вони відрізняються від банківських відносно невисоким рівнем процентних ставок.

Державні дотації — це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.

Державні субсидії — це виділення коштів з бюджету суб’єк­там підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різних державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці надані ресурси мають строго цільовий характер, котрий випливає із суті даних фондів.

Надходження з централізованих фондів відображають внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об’єднання, тобто за своєю сутністю — це перерозподіл чистого прибутку. З одного боку, підприємства здійснюють відрахування у централізовані фонди, з іншого — можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначати чисті (нетто) надходження, які обчислюються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.

Сальдо взаємовідносин може визначатися стосовно всіх наданих ресурсів. Кожне підприємство сплачує податки й обов’яз­кові платежі до бюджету та внески в цільові фонди. Однак тільки деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету чи надходження з фондів. При цьому, як правило, сальдо взаємовідносин від’ємне. Тому, визначаючи фінансові ресурси, надані з бюджету, цільових і централізованих фондів, слід враховувати сальдо взаємовідносин. Позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, від’ємне — фактичну суму вилучених коштів підприємств.

Кредити являють собою фінансові ресурси, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємств. Саме це визначає сферу їх використання — як правило, на тимчасові чи сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.

Кредит існує у двох основних формах: комерційний і банківський. Комерційний — це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочкою оплати. Подібна угода оформляється спеціальним борговим зобов’язанням — векселем. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ.

Кредитування здійснюється з дотриманням принципів поворот­ності, строковості, платності, забезпеченості.

Дотримання принципів кредитування дуже важливе для обох сторін. Підприємства-позичальники за умови неухильного виконання вимог до отримання і повернення кредитів не просто заінтересовані в ефективному використанні позичених фінансових ресурсів — вони повинні його забезпечити. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні кошти — вони, для забезпечення виконання встановлених принципів, спрямовують їх у найефективніші підприємства і проекти.

Прибуток є формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльності. Він спрямовується насамперед на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні з атрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити на валові витрати.

Роль прибутку як фінансового ресурсу характеризується саме його використанням на розширення виробництва. В умовах ринку стабільні позиції мають тільки ті підприємства, що постійно розвиваються. Можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку.

Прибуток — досить складне й багатогранне економічне явище, що характеризує різні сторони діяльності підприємства. Оскільки прибуток відображає результати фінансової діяльності, розглянемо його детальніше.

5. Здійснити розрахунок і аналіз показників рентабельності та прибутковості:

6. Прибуток будь-якого підприємства виміряється абсолютною величиною, тобто сумою, що виступає узагальнюючим підсумковим показником господарсько-фінансової діяльності. Однак абсолютна величина прибутку не характеризує рівень ефективності діяльності підприємства в цілому та ефективності використання його ресурсів і дотримання режиму економії. Тому для оцінювання ефективності економічної діяльності підприємства, характеристики рівня раціональності використання його ресурсів і витрат використовується відносний показник, який називається рентабельністю. Прибуток як абсолютний синтетичний показник визначається на основі розподілу доходу з урахуванням діючої системи оподаткування доходу і прибутку. Сума прибутку - це перевищення доходів над витратами, податковими й обов'язковими платежами, а рентабельність визначається як відсоткове відношення суми отриманого прибутку до якого-небудь іншого показника (рис. 11.2).

7. Рис. 11.2. Система показників рентабельності підприємства

8. Система рентабельності охопює дві групи показників: - рентабельність діяльності підприємства; -рентабельність використовуваних ресурсів; Рентабельність діяльності характерзує, скільки прибутку припадає на одиницю виручки (доходу) від реалізації турпослуг або на одиницю витрат підприємства. Рентабельність виручки являє собою частку прибутку в середній ціні турпродукту (послуги). Розрахунок показників рентабельності туристичних підприємств залежить від виду їх діяльності. Для туроператора розраховується рентабельність у відсотках до виручки (доходу) від реалізації турпродукту та окремих послуг (Р^оп_вир) за формулою

9. П_ч                    Р^оп_вир = ------ х 100                (11.6) Д_ч

10. де П_ч - чистий прибуток туроператора; Д_ч - чистий доход (виручка) від реалізації туроператора. Для турагентської діяльності розраховується рентабельність комісійної винагороди (Р^аг_кв) за формулою

11. П_ч                 Р^аг_кв = ------- х 100           (11.7) КВ

12. П_ч - чистий прибуток турагента; KB - комісійна винагорода турагента. Рентабельність витрат визначається як відношення суми прибутку підприємства до суми його витрат за певний період і виражається у відсотках. Цей показник характеризує ефективність поточних витрат підприємства, їхню окупність і величину прибутку, що припадає на одиницю витрат. Особливе місце в оцінюванні ефективності витрат займає рентабельність, обчислена до фонду оплати праці, яка означає, скільки чистого прибутку підприємства припадає на 100 грн заробітної плати трудового колективу. Формула для розрахунків цього показника не залежить від виду підприємства і має такий вигляд:

13. П_ч                   Р_фоп = ------- х 100            (11.8) ФОП

14. де Р_фоп - рентабельність фонду оплати праці, %; ФОП - фонд оплати праці підприємства. Однак показники рентабельності діяльності підприємств не характеризують економічну ефективність використання їхніх ресурсів. Рентабельність діяльності може бути високою навіть при низькій ефективності використання ресурсів. Тому використовується друга група показників рентабельності, які визначаються як відношення прибутку до середньої вартості певних видів ресурсів, виражене у відсотках. Виняток складає лише рентабельність використання трудових ресурсів (Ртр), яка розраховується як відношення прибутку до середньооблікової чисельності працівників підприємства:

15. П_ч           Р_тр = --------           (11.9) Ч_об

16. де Ч_об - середньооблікова чисельність працівників. Цей показник характеризує величину прибутку, яку забезпечує підприємству один середньообліковий працівник. Він виражається в гривнях на одного працівника. Рентабельність основних фондів (Р_оф) підприємства визначається за формулою

17. П_ч                       Р_оф = --------------------- х 100            (11.10) (ОФ_н + Ф_к) : 2

18. де ОФ_н, ОФ_к - відповідно основні фонди на початок і кінець періоду. Рентабельність оборотних активів розраховується аналогічно рентабельності основних фондів з тією лише різницею, що в знаменнику використовується середня сума оборотних активів. Рентабельність капіталу підприємства може розраховуватися стосовно сукупного капіталу, авансованого в діяльність підприємства, або окремих його складових: - рентабельність сукупного капіталу (Р_ск):

19. П_ч                          Р_ск = --------------------- х 100              (11.11) (ВБ_п + ВБ_к) : 2

20. де ВБ_п , ВБ_к - відповідно сума валюти балансу на початок і на кінець періоду; -рентабельність власного капіталу (Р_вк)

21. П_ч                           Р_вк = --------------------- х 100              (11.12) (ВК_п + ВК_к) : 2

22. де ВК_п , ВК_к - відповідно власний капітал на початок і кінець періоду -рентабельність чистого оборотного капіталу (Р_чок)

23. П_ч                               Р_чок = ----------------------- x 100                     (11.13) (ЧОК_п + ЧОК_к):2

24. де ЧОК_п ,ЧОК_к - відповідно чистий оборотний капітал на початок і кінець періоду; -рентабельність перманентного капіталу (Рпк) :

25. П_ч                              Р_пк = ----------------------- х 100                   (11.14) (ПК_н + ПК_к) : 2

26. де ПК_н, ПК_к - відповідно перманентний капітал на початок і кінець періоду. Чистий оборотний капітал - це сума власного оборотного капіталу, а до перманентного капіталу відноситься той капітал, що знаходиться в довгостроковому розпорядженні підприємства. Величина перманентного капіталу (ПК) дорівнює сумі всіх джерел власного капіталу і довгострокових кредитів на певну дату:

27. ПК = ВК + К_дс                    (11.15)

28. де К_дс - сума довгострокових кредитів. Усі показники рентабельності можна розраховувати як на основі чистого прибутку, так і оподаткованого прибутку. Розрахунки рентабельності за даними чистого прибутку дозволяють оцінити вплив податкових та інших обов'язкових платежів на рентабельність.