Тема № 4. Теорія прав людини: основні сучасні інтерпретації

1. Поняття та система наукових картин прав людини.

2. Загальна характеристика класичної картини прав людини. Концепція прав людини Жака Маритена.

3. Некласичне уявлення про права людини.

4. Інтерпретація прав людини постанекласичною картиною.

5. Природно-правова та позитивістська інтерпретація прав людини.

1 питання.

Теорії і концепції прав людини, створені у різні часи і на основі різних методологічних критеріїв, які послідовно вишикувались, у певну систему створюють своєрідні наукові картини, або узагальнені уявлення про права людини від­повідного історичного етапу. Таких наукових картин, на думку Л.І. Глухарьової, є три: класична, некласична і постнекласична. Зага­льновідомо, що наукові картинки відтворюють світоглядне узагаль­нене бачення прав людини, в них інтегровані та систематизовані те­оретичні дані, що відбивають усю палітру поглядів відповідної істо­ричної епохи на те, що є права людини. "Наукові картини прав людини, - пише Л.І. Глухарьова, - це форми організації знань про права як соціальний феномен, вони дають цілісне уявлення про закономі­рності, структурні, функціональні, генетичні зв'язки прав, при ньому кожна картина обмежена певним змістовним горизонтом, своїм предметним полем і специфічними методами інтерпретації". Інакше кажучи, картини прав людини утворюють відповідні моделі соціо-гуманітарного стану з правами людини на конкретному історичному етапі. Відповідним чином для вивчення прав людини використовувалась певна сукупність засобів (понять, принципів, парадигм, концепцій), розроблялись свої схеми пояснення, застосовувався особ­ливий стиль мислення.

Звичайно, кожна теоретична картина прав людини самовизна­чалася на певному історичному етапі на основі "критики" своєї по­передниці. Так, контури класичної наукової картини позначились у кінці XVIII ст. на базі економічної та соціокультурної матриці Захо­ду, коли початок розвитку капіталістичних відносин витребував становлення приватного власника і вільної, активної особи. Некласична картина прав людини заявила про себе на початку XX ст. як результат відбитку потреб індивіда у соціальному захисті, протидії процесу відчужування людини від форм її буття. Наприкінці XX - на початку XXI ст.ст. під тиском кризи технологічної цивілізації складається постнекласична картина прав людини, у підвалин якої стоять принципи глобального еволюціонізму.

Цілком зрозуміло, що кожна теоретична картина прав людини спирається на певну базову теорію, яка слугує її обґрунтуванням. Такою фундаментальною підвалиною для класичної картини прав людини є теорія індивідуалізму, постулати природно-правової кон­цепції; для некласичної картини - етатиська теорія, концепція солідаризму; постнекласика формується на принципах синтезу, комплектнос­ті та цілісності уявлень про людські права (інтегральна модель, запропонована іспанською юриспруденцією); юридична антропологія, цивілізаційний підхід.

Насамперед важливо підкреслити, що сьогодні названі теорети­чні картини прав людини співіснують опліч, продовжують свій роз­виток, використовуються в дослідженнях у різних спектрах і варіа­ціях; кожна інтерпретує права і свободи людини у певному ракурсі та затребується залежно від світоглядних уподобань і різних корис­тувачів.

Можна стверджувати, що саме нашарування наукових картин демонструє еволюцію концепції прав людини та збагачення змісту каталогу прав і свобод людини і громадянина. Якщо класична мо­дель обмежувалась тільки юридичним поданням прав, то некласична розширює панораму знань про них, репрезентуючи дві групи прав: а) права, що мають правову природу, і які належать захисту за допомогою судової процедури; 6) групу соціальних прав, котрі є ре­зультатами взаємодії людей та відповідної діяльності держави. На­решті, постнекласична інтерпретація, враховуючи соціокультурну багатоманітність народів, глобальні проблеми, які стають персі людством, засвоює права людини у загальногуманітарному значенні