Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬОСТІ

(стислий конспект лекцій)

для студентів всіх інститутів університету

(освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр»)

ЧАСТИНА ІІ. БЖД у надзвичайних ситуаціях

(Цивільний захист)

2009 р.

Конспект лекцій (частина друга) – це лекції, які читаються автором на кафедрі медико-біологічних та валеологічних основ охорони життя та здоров’я НПУ ім. М. П. Драгоманова, відповідно програмі з дисципліни «Безпека життєдіяльності та цивільна оборона».

Матеріал лекцій будується на основі закону України «Про правові засади цивільного захисту (№1859 – ІV, 24 червня 2004 року)», нумерація тем продовжує першу частину програми: «БЖД у звичайних умовах». Назва «Цивільна оборона» замінюється на назву «Цивільний захист» з метою наближення до світових стандартів і відповідно згаданого закону України.

Сили цивільного захисту

З метою демілітаризації МНС України законом України «Про правові засади цивільного захисту» створюється служба цивільного захисту. Це державна служба особливого характеру, на зразок військової служби. До сил цивільного захисту належать:

1. Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту, яка створена з реформованих військ цивільної охорони і державної пожежної охорони. До її складу увійшли:

   • аварійно-рятувальні загони центрального підпорядкування;

   • 27 гарнізонів оперативно-рятувальної служби цивільного захисту в областях, АР Крим, мм. Києві та Севастополі, у складі яких сформовані загони спеціального призначення та пожежно-рятувальні частини.

2. Сили спеціалізованих аварійно-рятувальних служб, які створюються на підставі Закону України «Про аварійно-рятувальні служби» (1991 рік).

3. Добровільні рятувальні формування.

4. Формування особливого періоду.

Загальне керівництво системою цивільного захисту здійснює Кабінет Міністрів України через міністерство з питань надзвичайних ситуацій (МНС).

Для повсякденного керівництва процесами і заходами цивільного захисту на територіях до району включно МНС створило головні управління (відділи) цивільного захисту подвійного підпорядкування – МНС і державній адміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

З метою наближення д світових стандартів від назви «цивільна оборона» переходять до назви «цивільний захист». І це – не випадково. Сукупність завдань, що стоять перед службами цивільної оборони багатьох країн, більше пов’язана сьогодні з проблемами мирного часу, щ дозволяє говорити швидше про цивільний захист, ніж про цивільну оборону.

На службу до органів і підрозділів цивільного захисту приймаються відповідно на конкурсній та контрактовій основі громадяни України, які досягли 18-річного віку та спроможні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем, станом здоров’я виконувати відповідні службові обов’язки. Не можуть бути прийняті на службу особи, які підлягають призову на строкову військову службу до збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань.

Функціонування ЄДС в особливий період (воєнний час)

Для здійснення заходів в особливий період відповідно до Закону України «Про оборону України» Президентом України на всій території держави в окремих її територіях вводиться територіальна оборона – система загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів. Територія поділяється на зони територіальної оборони, які збігаються з межами АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Організація та керівництво територіальною обороною в межах зони покладається на начальника зони територіальної оборони – Голову Ради Міністрів АРК, голову облдержадміністрації.

Зона територіальної оборони поділяється на райони територіальної оборони відповідно до адміністративно-територіального устрою АРК, областей, міст Києва та Севастополя, де начальниками району територіальної оброни є голови відповідних державних адміністрацій.

Згідно Закону України «Про правові засади цивільного захисту» начальники зон і районів територіальної оборони є і начальниками цивільного захисту відповідних територій не тільки в мирний час, а і в особливий період.

ЄДС ЦЗ в особливий період не зазнає структурних змін за винятком її сил, які переводяться на штати воєнного часу після проведення мобілізації в державі.

В особливий період ЄДС ЦЗ виступає як складова оборони держави і забезпечує населення країни від ураження засобами ураження противника від НС воєнного часу.

В особливий період за військовим часом) в областях, містах, районах, а також на об’єктах народного господарства створюються невоєнізовані формування цивільного захисту (ЦО).

Невоєнізовані формування (НФ) підрозділяються:

• за призначенням: загального призначення і служб цивільного захисту (ЦО);

• за підпорядкуванням: територіальні та об’єктові;

• за терміном готовності: звичайні, підвищеної готовності.

До формувань загального призначення відносяться рятувальні: команди, загони, ланки. Вони можуть бути як об’єктового, так і територіального підпорядкування. До формувань служб відносяться команди, загони, групи, ланки, механізації, пожежегасіння, аварійно-технічні знезараження, транспортні обслуговування сховищ ПРУ, розвідки, зв’язку.

За наказом ректора університету на базі існуючих спеціалізованих служб і підрозділів утворюються позаштатні формування, призначені для проведення конкретних видів невідкладних робіт у процесі реагування на надзвичайні ситуації. Ці формування проходять спеціальне навчання, періодично залучаються до участі у практичному відпрацьовані дії з ліквідації надзвичайних ситуацій.

Крім того наказом ректора утворюються невоєнізовані формування цивільної оборони: рятувальні групи, групи охорони громадського порядку, пости радіаційного та хімічного спостереження, санітарні пости, пожежні ланки.

1. Розглянемо організаційну структуру об’єктової підсистеми ЄДС запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру на прикладі НПУ імені М. П. Драгоманова та загальної середньої школи.

Організаційна структура ЦО загальної середньої школи

Начальник ЦО НПУ

РЕКТОР

1-й заст.. НЦО Голова комісії з питань НС 1й проректор

Заст.. НЦО по евакуації Голова евакомісії проректор

Заст.. НЦО начальник оперативної групи проректор

Заст.. НЦО по МТЗ Проректор по економіці

Координуючий орган ЄДС – комісія з питань НС

Начальник ЦО Інститутів, факультетів, директори, декани

Постійний орган ЄДС

Штаб ЦО

Служба зв’язку

СИЛИ І ЗАСОБИ ЕДС УНІВЕРСИТЕТУ

Служба пожежної безпеки

Служба головного механіка

Служба головного електрика

Медична служба

ПРХС

3 пости

3 РГ

ГООП

Позаштатні спеціалізовані формування

Ланки пожежегасіння

Санітарні пости

Тема 7: Надзвичайні ситуації та їх наслідки 7.1. Причини виникнення надзвичайних ситуацій (нс)

Багато чисельні виникнення НС можна скласти до купи у такі групи:

• Стихійні лиха: землетруси, бурі, урагани, повені, селі, снігові лавини та ін.;

• Аварії та катастрофи (на виробництві, транспорті, інженерних мережах та ін.);

• Епідемії, епізоотії, епіфітотії(розповсюдження інфекційних захворювань або уражень відповідно серед людей, сільськогосподарських тварин і рослин);

• Збройні конфлікти та інші фактори соціального і політичного характеру.

1. Стихійні лиха

Стихійні лиха – це небезпечні природні явища, процеси атмосферного, гідрологічного, геологічного, біосферного або іншого походження надзвичайного характеру, наслідком яких є порушення життєдіяльності і загибелі людей, знищення матеріальних цінностей.

Під час стихійних лих здійснюється прояв величезної руйнівної енергії, яку можна порівняти з енергією сучасної зброї. Наприклад, потужність всіх використовуваних боєприпасів другої світової війни складає 5 Мт, потужність ядерних боєзапасів сучасного атомного підводного човна – 100 Мт, потужність ядерної зброї, накопиченої ядерними державами – 15000 Мт. А енергія землетрусу в Китаї у 1556 році – 6500 Мт, при падінні Тунгуського метеориту – 1000 Мт. За даними ООН тільки за останні 20 років стихійні лиха забрали життя трьох мільйонів чоловік, майже мільярд постраждалих від них.

Коротка характеристика можливих стихійних лих на території України

Землетрус – підземні поштовхи і коливання земної поверхні. Вони бувають тектонічні, вулканічні, обвальні, при падінні метеоритів та інше. Найчастіше відбуваються тектонічні землетруси, які пов’язані з горотворними процесами і розривами земної кори, в результаті чого утворюється енергія величезної сили.

Основний уражаючий фактор землетрусу – сейсмічна хвиля (пружні коливання земної поверхні). Осередок землетрусу (відповідний об’єм у товщі Землі, що є джерелом землетрусу) називається гіпоцентром (гіпо – глибоко). Прямо над ним на поверхні землі знаходиться епіцентр (епі – мілко), навколо якого знаходиться область, що зазнає найсильніші поштовхи. Від осередку по твердому тілу землі знаходяться сейсмічні хвилі: повздовжні, поперечні та поверхневі).

Магнітуда (М) – це міра оцінки загальної енергії землетрусу. Вимірюється за шкалою Ріхтера (а межах від 0 до 5 балів), на якій кожна наступна одиниця відповідає 40-50-кратному збільшенню енергії коливань (верхня межа відповідає самому катастрофічному землетрусу).

Глибина осередку землетрусу – положення центра осередку (гіпоцентру) відносно поверхні Землі. Може бути, в межах від 0 до 700 км. Чим більше глибина, тим на більшу відстань розповсюджуються сейсмічні хвилі.

Сила землетрусу (інтенсивність енергії) – енергія коливань на поверхні землі. Вимірюється за міжнародною шкалою МSK-64 в балах від 1 до 12.

Землетрус силою: 1 бал – непомітний , 2 – дуже слабкий, 3 – слабкий, 4 – помірний, 5 – досить сильний, 6 – сильний, 7 – дуже сильний, 8 – руйнівний, 9 – спустошливий, 10 – знищуючий, 11 – катастрофічний, 12 – сильно катастрофічний.

Заходи щодо захисту від наслідків землетрусів поділяються на поперечні і дії під час землетрусу.

Поперечні заходи захисту від землетрусів:

◄ сейсмостійке будівництво;

◄ Нейтралізація джерел підвищеної небезпеки;

◄ Підготовка служб рятування і ліквідації наслідків землетрусу;

◄ Наявність в кожному будинку запасів продуктів, води на 3-5 доби, аптечок;

◄ навчання населення правилам поведінки під час землетрусів.

З початком землетрусу люди, які знаходяться в будинках до 2-го поверху, повинні терміново покинути приміщення і вийти на відкрите місце (за 25-30 с). в разі неможливості покинути будинок стати в порозі дверей або капітальних внутрішніх стін. Вимкнути світло, газ, воду. Після припинення підземних поштовхів покинути приміщення (ліфтом користуватись заборонено). Знаходячись на вулиці відійти по далі від будинків і споруд стовпів і ліній електропередач. Знаходячись в автомобілі, негайно зупинитись у небезпечному місті та перечекати поштовхи.

Повінь – тимчасове заповнення суші водою в результаті розливу річок вище звичайного горизонту внаслідок танення снігу, зливних дощів, льодових заторів або обвалу, руйнування дамб і гребель та інше. В приморських районах затоплення може бути під впливом гравітаційних хвиль підводного землетрусу – цунамі ( в перекладі з японського – «велика хвиля в гавані»).

За кількістю людських жертв і матеріальних збитків, що припадають на одиницю площі, повені займають друге місце після землетрусів. Уражаючим фактором повені є руйнуюча дія мас води.

Основними параметрами повені є: глибина затоплення, ширина території, що затоплюється максимальна швидкість потоку води, тривалість затоплення.

Найбільш небезпечною для України є повінь з руйнування дамб і гребель. В Києві в березні 1961 року сталася Куренівська трагедія (загинуло біля 1500 чоловік) внаслідок прориву греблі в Бабьєму Яру.

При руйнуванні греблі гідротехнічної споруди в перший момент ураження виникають динамічні навантаження, які створюються хвилею прориву, що залежать від висоти хвилі, швидкості руху хвилі і інших чинників.

Швидкість руху хвилі прориву в середньому від 3 до 25 км/год для гірських районів - до 100 км/год.

В залежності від часу, за який відбувається території із міри загрози життю людей і знищення матеріальних цінностей розрізняють наступні зони затоплення:

1.Зона катастрофічного затоплення (tз < 1год);

2.Зона надзвичайно небезпечного затоплення (1год < tз < 4год);

3.Зона сильного затоплення (tз > 4год).

Всередині зони затоплення утворюються осередки ураження (в місцях знаходження населених пунктів, об’єктів, сільськогосподарських угідь).

Самим ефективним засобом захисту від повені є евакуація людей і матеріальних цінностей з можливої зони затоплення. Перед евакуацією необхідно відключити в будинках електроенергію і газ, взяти запас продуктів, медикаментів, документи і відбути за зазначеним маршрутом. При раптовій повені терміново покинути будинок і зайняти найблищий пагорб або верхні поверхи будинків, залізти на горище або дах, вивісити біле або кольорове полотнище і чекати рятівників.

Урагани, бурі і смерчі – надзвичайно швидкі рухи повітря або вітри. Виникають звичайно при проходженні глибоких циклонів і на периферії великих антициклонів. Швидкість вітру досягає від 60 до 240 км/год і навіть надзвукової (швидкість звуку в повітрі 333,8 км/с-1194км/год). Сила вітру за шкалою Бофорта більше 8-9 балів.

Циклони – це гігантські атмосферні вихрі зі спадаючим до центру тиском повітря і циркуляцією його навколо центру проти годинникової стрілки в північний півкулі і в напрямку годинникової стрілки – в південній. Ширина циклонів від декількох сотень до декількох тисяч кілометрів.

Антициклон – це область підвищеного тиску з максимумом у центрі. Погода малохмарна. Напрям вітрів у антициклоні спрямований проти напрямку вітрів у циклоні.

Циклони бувають тропічні і поза тропічні. Тропічні циклони Атлантичного океану називають ураганами, західної частини Тихого океану – тайфунами.

Уражаючий фактор бурі, урагану, смерчу – руйнівна сила повітряних мас.

Ураган (тайфун) – вітер силою 12 балів і більше. Його швидкість 32м/с. ураган спустошує все на своєму шляху: ламає дерева, руйнує будівлі. Тайфуни супроводжуються зливами, на морі утворюють величезні хвилі висотою більше 10м, що викликає руйнування і затоплення прибережних районів. Середня тривалість урагану близько 9 днів, максимальна – 4 тижні.

За згубним впливом на інженерні споруди урагани ніяк не поступаються землетрусом. Урагани можуть служити природним аналогом декількох термоядерних вибухів. В радіусі до 160 км від його центру може утворитися осередок ураження з зонами сильних і повних руйнувань.

Буря (шторм) – вітер силою 8-11 балів, швидкість вітру досягає 20-30 м/с і викликає великі руйнування: вириває з корінням дерева, валяє машини, крани, руйнує будівлі, обриває лінії зв’язку і електропередач, викликає сильні хвилювання на воді. Поряд з руйнуванням викликає ерозію, вивітрювання ґрунту, загибель посівів (пильні, піщані бурі). В осередку ураження утворюються зони середніх і слабких руйнувань.

Смерчі – вихровий рух повітря, що виникає у грозовій хмарі і потім розповсюджується у вигляді гігантського чорного рукава або хобота, розрідженого всередині. Діаметр рукава біля 30м, висота 800-1500м. за час свого існування може пройти шлях довжиною 40-60 км. В Європі їх називають «тромби», а в Америці – «торнадо». Смерчі володіють великою швидкістю вітру, що перевищує інколи швидкість звука, всередині розрідження настільки велике, що споруди, опинившись в середині смерчу, руйнуються від вибуху. Відбувається теж саме, що і від ударної хвилі в фазі розрідження. На шляху руху смерч вириває з корінням дерева, валяє автомобілі і поїзди, піднімає в повітря будівлі або повністю їх руйнує. Смерч втягує в себе воду невеликих озер, переносить на великі відстані і виливає разом з дощем.

Осередки ураження при бурях, ураганах, смерчах характеризуються шириною, глибиною, площею і зонами руйнування: повних, сильних середніх і слабких.

Бурі, урагани, смерчі прогнозуються, за ними можна стежити і населення може бути завчасно оповіщене про наближення стихії, що дозволяє провести заходи щодо захисту. Дії людей під час бурі, урагану:

• закрити щільно вікна, двері, горищні люки;

• з балконів, лоджій прибрати предмети, що можуть бути скинуті вітром;

• загасити вогонь в печах;

• укритися в сховищі, заглибленому приміщенні (підвал, погріб) або природному укритті (яр, канава, яма), або щільно притулитися до землі.

Лісові і торф’яні пожежі

Пожежа – це горіння, що розповсюджується стихійно. Уражаючим фактором пожежі є теплове випромінювання і токсична дія продуктів горіння. Основні параметри факторів – температура (◦С), концентрація токсичних речовин (мг/л). висока температура викликає займання всього, що знаходиться в районі пожежі; задимленість дратує людей і тварин і викликає отруєння оксидом вуглецю (СО).

Лісні ( торф’яні пожежі) – небезпечне стихійне лихо. Вони знищують цінні матеріали (ліс, торф та ін.), становлять велику загрозу для людей, населених пунктів, промислових об’єктів, розташованих в лісі.

Світова статистика свідчить, що причинами лісових пожеж у 90-95% випадків є недбале поводження людей з вогнем.

Територія, на якій виникла або розвивається пожежа, називається зоною пожежі, а місце її виникнення – осередком пожежі.

Лісові пожежі бувають трьох видів:

• низова, коли горить сухий трав’яний покров, лісова підстилка, сушняк; висота вогню 0,5-1,5 м;

• верхова, коли горить весь ліс зі споду до верху або тільки крони дерев (розвивається з низового);

• торф’яна (підземна), коли горить торф на глибині. За швидкістю розповсюдження вогню лісові і торф’яні пожежі поділяються на три категорії: сильні, середньої сили і слабкі (табл.).

Таблиця: Характеристика лісових і торф’яних пожеж

Види пожеж	Швидкість розповсюдження, м/хв.
	Слабка	Середня	Сильна
Торфина	До 0,25	До 0,5	Більше 0,5
Низова	До 1	1 – 3	3 і більше
верхова	До 3	3 – 100	100 і більше

Лісові пожежі за характером розповсюдження і охопленням площі поділяються на зони окремих, масових і суцільних пожеж.

Зона окремих пожеж характеризується виникненням незначної кількості окремих пожеж розосереджених на площі.

Зона масових пожеж – сукупність водночас виниклих окремих пожеж. Зона суцільних пожеж характеризується швидким розвитком і розповсюдженням, високими температурами, задимленістю і загазованістю, небезпечними для життя. Проїзд через зону практично неможливий.

Захист людей і матеріальних цінностей в зоні лісових (торф’яних) пожеж досягається завчасною їх евакуацією, вивезенням в безпечні місця і активною боротьбою з пожежею: гасіння, локалізація.

Боротьба з масовими лісовими пожежами дуже складна і може відбуватися тривалий час. Основними способами гасіння лісових пожеж є:

• гасіння краю низової пожежі водою або вогнегасячими хімічними розчинами, закиданням краю пожежі землею, захльостуванням вогню віниками з гілок і т. ін.;

• створення захисних мінералізованих смуг або канав на шляху розповсюдження пожеж;

• спрямуванням зустрічного вогню верховій пожежі (підпалення лісу назустріч основній пожежі від створеної у відповідному місці опорної мінералізованої смуги).

Виходити з зони лісової пожежі треба в протилежному вітру напрямку, використовуючи відкриті ділянки – галявини, просіки, дороги, річки. Місце для відпочинку вибирати не ближче 400 м від локалізованої мережі.