Лекція 2.1. Формування громадської думки
Поняття соціального механізму
Поняття механізму формування громадської думки та основні його компоненти: ядро (референтна група), громадська думка, поле (умовні межі розповсюдження), соціальний інтерес, комунікація, нормативно-оцінююче судження.
Принципи типізації механізмів громадської думки
Джерела формування громадської думки
Поняття соціального механізму
Соціальні явища і процеси відбуваються в результаті тих відносин, які складаються між людьми, соціальними групами та їхніми організаціями і знаходяться в певному взаємозв'язку і взаємозалежності, в наслідок чого власне і забезпечується життєдіяльність і розвиток соціуму. Все це робиться можливим за допомогою діючого в суспільній життєдіяльності людей соціального механізму, який можна представити як сукупність прийомів, технологій реалізації соціальних цілей досягнення певних результатів, задоволення суспільного та індивідуального інтересу.
Як породження суспільного життя соціальний механізм визначається типом і рівнем суспільного розвитку, співвідношенням прогресивних і регресивних, еволюційних і революційних, реформаційних та контрреформаційних процесів, ступенем соціальної суб'єктивності населення (наприклад, в політичній сфері уподобаннями виборців), формується під впливом геополітичних і регіональних особливостей країни, національно-історичних традицій, звичаїв і моралі, релігійно-міфологічних вірувань і духовної культури, соціально-економічного устрою і способу життя народу в цілому.
Незважаючи на те, що поняття "механізм" не входить в систему категорій соціології, тим не менш, йому знайшлося широке застосування в соціальній науці. Одне з небагатьох визначень механізму дано в збірнику "Соціологія в СРСР": "Механізм в методології соціальних досліджень висловлює виділення в об'єкті особливого утворення (системи елементів і зв'язків), які забезпечують функціонування та розвиток об'єкта, будучи відносно стійким, стабільним, виділення механізму дозволяє пояснити існування об'єкту"
Соціальний механізм суспільства – поняття, вперше введене Контом для пояснення цілісності та життєздатності суспільства як «соціального тіла». На його думку, кожне суспільство має свій соціальний механізм, що забезпечує його виживання і розвиток. Надалі, концепція соціального механізму в різній формі знайшла відображення в працях практично всіх класиків соціології (Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, М. Вебер, Т. Веблен, К. Маркс, Т. Парсонс тощо)
Орієнтація на виявлення соціальних механізмів, що характеризують різні сторони суспільного життя, була властива працям радянських соціологів (А. Вишневський, Т. Заславська, Л. Корель, Л. Косалс, А. Кочетков, Ю. Розенбаум, В. Рассохін, Р. Ривкіна, Р. Хакимова тощо) Коло, розв'язуваних за допомогою даної категорії наукових задач, досить широке. Зокрема, з початку 1980-х років велися розробки таких проблем, як: виявлення механізмів соціального управління, демографічного розвитку, механізмів стимулювання праці, формування міграційних орієнтацій, соціально-економічного розвитку регіону, трансформації неправових практик, соціального механізму розвитку економіки тощо.
Соціальний механізм – (англ. mechanism, social; нім. Mechanismus, sozialer.) взаємодія соціальних структур, норм, інститутів, зразків поведінки тощо, за допомогою якої забезпечується функціонування соціальної системи. (Http://enc-dic.com/sociology/Mehanizm-Socialnyj-4291.html)
Соціальний механізм – причинно-наслідкова модель досліджуваного соціального процесу або явища. (Http://enc-dic.com/sociology/Socialnyj-Mehanizm-8321.html)
2. Поняття механізму формування громадської думки та основні його компоненти: ядро (референтна група), громадська думка, поле (умовні межі розповсюдження), соціальний інтерес, комунікація, нормативно-оцінююче судження.
Для того, щоб громадська думка стала «особливим станом реальної свідомості мас», вона повинна пройти певний шлях, який характеризується такими етапами:
Процес виникнення;
Процес виникнення (зародження) думки — оцінка людьми предмета їх уваги, визначення стосовно нього особистої думки. Ознаки цього стану: інтерес людей до об’єкта думки, звертання їх до джерела інформації про нього, вироблення індивідуальних суджень. Громадська думка завжди і перш за все пов’язана з оцінкою людьми того чи іншого явища, процесу. Саме соціальна оцінка — це вираження одного з видів ставлення суб’єкта до об’єкта, ставлення, яке полягає в тому, що суб’єкт визначає відповідність об’єкта тим критеріям, які він висуває. Соціальні оцінки можуть мати різний ступінь раціональності. Найраціональнішою є та соціальна оцінка, в якій зафіксовано чітко усвідомлене ставлення людини до конкретного факту, події і тощо.
формування громадської думки;
Стадія виникнення і формування громадської думки включає наступні етапи:
• Зародження (виникнення) індивідуальних думок;
• Обмін думками;
• Кристалізація загальної точки зору;
• Об'єктивізація сформованої думки.
На етапі зародження проявляється широкий інтерес безлічі індивідів до потенційного об'єкту громадської думки, відбувається формування індивідуальних зацікавлених оціночних суджень, виникає потреба висловити свою оцінку, обмінятися думкою з іншими індивідами.
На етапі обміну думками йде активне обговорення проблеми, відбувається зіткнення думок у вигляді дискусій і суперечок. У ході дискусій йде процес зародження групових думок, серед яких виділяються свої лідери.
На етапі кристалізації загальної точки зору в ході триваючих дискусій і боротьби групових думок відбувається інтеграція всіх індивідів або їх більшості навколо єдиної точки зору, яка сформувалася в процесі обговорення на основі співпадаючих оціночних думок.
Функціонування громадської думки.
Стадія функціонування громадської думки включає етап об'єктивізації і етап активності.
На етапі об'єктивізації відбувається перехід сформованої громадської думки від віддзеркалюючого стану до перетворюючого. На цьому етапі включається так званий блок готовності, який характеризується орієнтацією людей на реалізацію соціальної оцінки в актах поведінки.
На етапі активності спостерігаються активні масові дії суб'єктів громадської думки, їх участь в масових акціях на підтримку або в осуд тих чи інших соціальних дій, які стали об'єктом громадської думки.
Формування громадської думки — взаємодія індивідуальних, групових, колективних суджень, утворення на їх основі громадської думки, тобто думки, що внутрішньо єдина і впливає на практичну діяльність людей і соціальних інститутів.
У процесі формування громадська думка переходить з одного свого стану в інший за допомогою комплексу механізмів. Вони являють собою сукупність елементів та їх відносин, що забезпечують перетворення індивідуальних думок з приводу актуальних проблем дійсності на думку великих соціальних груп, а також перехід громадської думки зі сфери свідомості у сферу практичної діяльності людей.
Поряд з цим існують також внутрішні й зовнішні механізми функціонування громадської думки: внутрішні пов´язані з об´єктивними процесами такого функціонування, зовнішні — з фактами впливу суб´єкта на об´єкт. Внутрішні механізми пов´язані насамперед з процесом ідентифікації інтересів особи з інтересами інших людей, спільнот і суспільства загалом.
Один з основних внутрішніх механізмів — ідентифікація з інтересами соціальної групи і суспільства в цілому.
Основні механізми формування громадської думки:
ядро (еталонна або референтна група) громадської думки;
поле (умовна сфера поширення);
соціальна спільнота (клас, верства, група);
загальний інтерес, комунікація (наявний процес спілкування збоку ядра);
нормативно-оцінне судження (сама громадська думка).
Механізм формування громадської думки має як моральну, так і соціально-психологічну характеристики, що становлять вузлові ланки в його структурі. Соціально-психологічна характеристика має підставу не тільки у формі спілкування, обміну думок. Це тип регульованих відносин, тобто комунікації. В ньому завжди наявний головний елемент продукування, регулювання й контролю, тобто так зване ядро громадської думки. Стану функціонування громадської думки притаманна певна стійкість. Стабілізатором виступає високий інтерес людей до об’єкта думки, глибока інформованість і знання про нього, а також їх переконання у правоті своєї думки.
Основні ознаки: громадська думка орієнтує, регулює, приписує певні соціальні дії (поведінку), які пов’язані з об’єктом цієї думки, і ті, що проявляються у різних сферах громадського життя. На цьому етапі вимірюється соціальна зрілість, рівень поширеності, інтенсивності думки. Соціальна зрілість визначається тим, наскільки глибоко громадська думка виражає інтереси спільнот, тенденції прогресивного розвитку суспільства. Критерієм, який дає змогу зібрати показники, що здатні судити про характер і значущість думки, є глибина і повнота реалізації функцій громадської думки.
Отже, показниками соціальної зрілості є:
соціальна спрямованість — думки можуть бути передовими і відсталими, консервативними і новаторськими тощо;
компетентність;
інтенсивність — відображає рівень заінтересованості, переконаності, стійкості своєї позиції; стабільність;
поширеність;
результативність.
Стадія спаду громадської думки включає етап спаду та етап відмирання.
На етапі спаду відбувається зниження інтересу до об'єкта громадської думки у більшості людей.
На етапі відмирання думка втрачає свій статус суспільного явища. Об'єкт громадської думки перестає представляти масовий інтерес. Громадська думка з втратою свого суб'єкта та об'єкта припиняє функціонування.
Спрямованість громадської думки відображає загальну якісну оцінку проблеми, ставлення до неї у вигляді суджень наступного типу: «позитивно-негативно-байдуже», «за - проти - не визначився», «за - проти - за умови».
Інтенсивність громадської думки є показником її сили незалежно від спрямованості. Формою виміру інтенсивності громадської думки можуть бути такі судження: «повністю згоден - згоден - мені все одно - не згоден - абсолютно не згоден».
Стабільність громадської думки відображає тривалість часу, протягом якого незмінно виявляється одна і та ж спрямованість та інтенсивність почуттів.
Інформаційна насиченість громадської думки вказує на обсяг знань про об'єкт думки, яким володіють люди.
Соціальна підтримка громадської думки свідчить про ступінь впевненості людей у тому, що їх думку поділяють інші, що належать до даного соціального середовища.