1.2 Теоретичні аспекти психологічної готовності до материнства

З погляду дослідника материнства Матвєєвій Е.В. основною детермінантою материнського поводження є ступінь психологічної готовності до материнства. Вихідна позиція автора полягає в тому, що успішність виконання материнських функцій й якість материнської позиції залежить від психологічної готовності жінки до материнства.

Вивчення готовності до материнства в останні роки ведеться в різних аспектах, але при всьому різноманітті підходів до вивчення даної теми систематичного дослідження зв'язку готовності до материнства, реального материнського поводження й розвитку дитини не проводилося. Тому питання про провідний фактора, що забезпечує цей зв'язок, залишається відкритим.

При вивченні психологічної готовності до материнства аналізуються зміни в житті, що чекають жінку з народженням дитини, які надзвичайно глибокі.

Народження дитини принесе багато змін, до яких жінка повинна бути готова. Тобто вона повинна бути готова стать матір'ю, повинна усвідомлено прийняти на себе виконання материнських функцій.

Більшість авторів, що досліджують проблему готовності до материнства, вважають, що готовність до материнства формується протягом всього життя. На процес формування впливають як біологічні, так і соціальні фактори, оскільки готовність до материнства має з однієї сторони потужну інстинктивну основу, а з іншої виступає як особистісне утворення, у якому відбивається весь попередній досвід її взаємин зі своїми батьками, однолітками, чоловіком й іншими людьми.

Одна з дослідників психологічної готовності до материнства Мещерякова С.Ю. розглядає цей концепт як специфічне особистісне утворення, стрижневий утворюючої який є субєктно-обєктивна орієнтація у відношенні до ще не народженої дитини. Така позиція у визначенні готовності до материнства розуміється припущенням Мещеряковій С.Ю. про те, що суб'єктне відношення до майбутньої дитини проектується в стиль материнського поводження й тим самим забезпечує найбільш сприятливі умови для психічного розвитку дитини, найважливішими показниками якого є рівень спілкування дитини з матір'ю, особливості становлення в нього образа себе й потреби в співпереживанні.

Автор виділяє кілька груп показників психологічної готовності до материнства.

1. У першу групу включені особливості комунікативного досвіду жінок з її раннього дитинства.

Ця складова була визначена Мещерякові С.Ю., виходячи з концепції Лисиной М.И., що вважає, що основи особистості, відношення людини до миру й до самого себе зіставляються з перших днів життя в спілкуванні із близькими дорослими. Складне в спілкуванні перше особистісне утворення може розглядатися і як внесок у становлення майбутнього батьківського поводження. Якщо досвід спілкування із близькими був позитивним, це означає, що стартові умови для формування суб'єктного відношення до інших людей були сприятливими й основа для формування суб'єктного відношення до своєї дитини закладена. Мещерякова С.Ю. припустила, що про характер раннього комунікативного досвіду, отриманого майбутньою матір'ю в спілкуванні із близькими дорослими, можна судити по афективних слідах, залишеним у її перших спогадах про себе й батьках, про їхній стиль виховання, про свої прихильності. Велике значення в становленні батьківського поводження автор надає спілкуванню з однолітками, старшими й молодшими дітьми.

2. До показників другої групи віднесене переживання жінкою відносини до ще не народженої дитини.

Найбільш сприятливою ситуацією для майбутнього материнського поводження є бажаність дитини, наявність суб'єктного відношення матері до ще не народженої дитини, що проявляється в любові до нього, уявної або вербальної адресованності, прагненні інтерпретувати руху плода як акти спілкування.

3. Третю групу показників склали установки на стратегію виховання дитини.

Те, як майбутня мати має намір здійснювати догляд за ним, з погляду автора, також свідчить про перевагу суб'єкивного або об'єктивного відношення до дитини.

Мещерякова С.Ю., не претендуючи на повноту й остаточну завершеність моделі психологічної готовності до материнства, припускає, що виділені показники в сукупності можуть відбивати її рівень і служити підставою для прогнозу ефективності наступного материнського поводження.

Брутман В.И. розглядає готовність до материнства як здатність матері забезпечувати адекватні умови для розвитку дитини, що проявляється в певному типі відносини матері до дитини. Тип материнського відношення, що відповідає готовності або неготовності до материнства, автор зв'язує із цінністю дитини для матері.

Виділяють два основних факторів, що дозволяють визначити психологічну готовність до материнства:

1. Відношення до вагітності.

Самий сприятливий варіант, коли вагітність бажана, приймається з радістю на рівні усвідомлення. Це несе за собою спокійне протікання вагітності на психологічному й фізіологічному рівні. Така жінка готова до материнства й здатна зовсім свідомо перенести заради дитини будь-які труднощі й обмеження.

2. Поводження жінки в процесі пологів.

Найчастіше жінка, замість того щоб думати тільки про успішне завершення цього процесу для дитини, про його проблеми й стан, замість того щоб співпереживати маляті, подумки допомагати й підтримувати його, розуміючи як йому нелегко, жінка повністю перемикається на свої відчуття, на свою власну персону, починає себе жалувати, обвинувачувати всіх і вся, думаючи про те, щоб усе скоріше закінчилося.

Філіппова Г.Г., досліджуючи психологічні фактори порушення материнства, розглядала психологічну готовність до материнства як провідний фактор адаптації до вагітності й материнства. Як складові психологічної готовності до материнства були виділені цінність майбутньої дитини; себе як матері; материнська компетентність.

Потреба в материнстві - комплексна потреба. Вона має на увазі рефлексію своїх станів і прагнення до їхнього переживання в процесі взаємодії з дитиною й не вичерпується бажанням мати дітей (Матвєєва Е.В.).

Потреба в материнстві - необхідне, але не достатня умова для материнської діяльності, і спонукання до дії є результат особливого процесу - процесу мотивації. Мотив діяльності виступає безпосереднім мотивуючим фактором.

Також виділяють наступні основні мотиви материнства:

• досягти бажаного соціального й вікового статусу (я - доросла, самостійна жінка, що займає певне положення в суспільстві, що має право на відповідне відношення до себе в родині й суспільстві);

• задоволення моделі «повноцінного життя» (людина повинен і може мати певні речі, без цього його життя не повна, не така як в інших);

• прагнення продовжити себе, свій рід (залишити після себе щось у житті, що саме також буде це продовження забезпечувати, - родити дітей, моїх онуків, правнуків);

• реалізація своїх можливостей (виховати дитини, передати йому свої знання, життєвий досвід);

• компенсація своїх життєвих проблем (щоб став краще, розумніше, гарніше, щастливіше, одержав те, що не змогла одержати в житті я);

• рішення своїх життєвих проблем (укласти або зміцнити шлюб, довести собі й іншим, що я здатна народити й бути матір'ю; урятуватися від самітності; знайти помічника в старості);

• любов до дітей (самий складний мотив, у якому сполучається задоволення від спілкування з дитиною, інтерес до його внутрішнього миру, уміння й бажання сприяти розвитку його індивідуальності й усвідомлення того, що дитина стане самостійним, «не моїм», буде любити інших і т.п.);

• досягнення критичного для дітородіння віку.

Різні обставини створюють зовсім індивідуальні, неповторні умови мотивації народження дитини для кожної жінки.

Потреба в дітях - центральна ланка потреби в материнстві. Ніяких біологічних законів, що змушують мати дітей, не існує. Ці закони варто шукати в сфері соціального. Потреба в дітях - це стійке соціально-психологічне утворення особистості, мотивоване її внутрішніми спонуканнями.

Бажання мати дітей може виникнути зненацька, може бути виражене неявно. Відомо, що й у чоловіків, і в жінок бажання мати дітей прямо залежить від їхніх дитячих переживань, відносин з родителями, моделі тієї родини, у якій вони виросли. Пам’ятка минулого настільки виразна, що найчастіше вона й визначає наше бажання або, навпаки, небажання дати початок нового життя.

Емоціональна потрібність до материнства забезпечує позитивне відношення жінки до вагітності й настрой (без страху) на пологи, емоційно-позитивний образ дитини, бажання піклується про нього, радо-щасливе відношення до ролі матері.

Позитивне відношення до вагітності спричиняє спокійне її протікання. Така жінка здатна зовсім свідомо перенести заради дитини будь-які труднощі й обмеження. Не дивлячись на останнє, образ майбутньої дитини в жінки викликає позитивні емоції, вона перебуває в «передчутті» майбутнього материнства.

У ході проведених досліджень було виявлено, що для жінок з негативним відношенням до вагітності майбутня дитина є джерелом негативних емоцій. Жінки з позитивним відношенням до вагітності говорять про бажання проявляти любов до майбутньої дитини. Материнські почуття в них розвиваються сильніше й не піддаються сумнівам. Вагітність для таких жінок є важливою функцією материнства й характеризується стійким позитивним відношенням до дитини, новим сенсом життя.

Якщо дитина бажана, то він здатний персоніфікувати подання жінки про щастя. Коли дитини не чекають, частіше зустрічаються передчасні пологи. Відбувається це тому що, жінка перебуває в подавленому, напруженому стані, неї гнітить думка про майбутню дитину (Бойко В.В.).

Велике значення має й те, як жінка настроєна на процес пологів. У сучасній психології й психотерапії вважається, що відношення жінки до процесу пологів істотно впливає на успішність пологів, а також відбиває загальне відношення до вагітності, майбутній дитині, своєї нової ролі матері.

Негативні переживання, гострі стресові стани, стійкі страхи, виникнення неоднозначних почуттів до майбутньої дитини або до самої себе, а іноді своєрідне ігнорування вагітності можуть свідчити про наявність у майбутньої матері неусвідомлюваних внутрішніх проблем, конфлікту між бажанням мати дитини й неготовністю до рішучих змін у собі й у житті.

У період вагітності жінка почуває, що з первістком приходить кінець її безтурботної юності. Зникає принадність дівочої фігури, здається загубленим зачарованість молодості. Виникають різного роду побоювання й страхи. Жінка повинна усвідомлювати труднощі цього періоду, відповідно настроїтися й зуміти пережити його. І тільки тоді проклюнеться почуття радісного очікування.

Ціннісно-смислова готовність до материнства припускає усвідомлення жінкою високого ступеня цінності дитини й материнства серед інших цінностей, «правильні» подання про зміст дітей і материнства.

Будь-яка жінка, хоче вона того чи ні, нерозривно зв'язана зі своєю матір'ю. Психологічна готовність або неготовність до материнства обумовлена тим, наскільки гармонічної був цей зв'язок. Якщо дівчинка була для матері бажаною дитиною й не почувала себе в родині непотрібні самотньої, те, виростаючи, вона, як правило, не випробовує проблем, створюючи свою родину. Із самого дитинства між дочкою й матір'ю відбувається неусвідомлена передача досвіду, заставляється основа жіночого поводження, а також подання про основні життєві цінності.

Бажано, щоб жінка-мати бачила сенс свого життя в першу чергу в материнстві.

У ході досліджень, що проводилися в 1974 році, було виявлено, «у чому бачать жінки своє головне завдання - у професійній діяльності або у вихованні дітей й організації будинку». У переважній більшості відповідей (86%) вказувалося на те, що обидві завдання головні. І в цей час жінки прагнуть до самореалізації, досягненню більших успіхів у кар'єрі. Не прості економічні умови змушують думати про те, як заробити гроші. Багато дослідників відзначають, що в сучасної жінки спостерігається протиборство двох життєвих устремлінь - бажання вільного жизнеустройства й бажання мати дітей. Але все-таки намітилося зрушення цінностей жінки убік дитини, родини. Результати показують, що родина й діти мають у жінок значення як базові цінності.

Рівень цінності материнства для жінки визначається рівнем цінності дитини. Виділяють чотири основних типи цінності дитини:

1. емоційна (основний зміст взаємодії з дитиною - позитивно-емоційні переживання матері);

2. підвищено-емоційна (з варіантами: афективна, ейфорична або концентрація на дитині всієї потреби в емоційній прихильності при відсутності інших об'єктів емоційної прихильності в матері);

3. заміна самостійної цінності дитини на цінності із соціально-комфортної сфери (дитина - як засіб для досягнення інших цінностей: підвищення соціального й сімейного статусу матері, рятування від страху самітності в майбутньому, рідше - як джерело благ і т.п.)

4. повна відсутність цінності.

Жінка, для якої діти є життєвою цінністю, прагне побачити в них своє продовження, виховати в них здатності, які допоможуть їм знайти своє місце в житті. Людина хоче жити далі - у своїх дітях. Однак це бажання не є інстинктивним, уродженим, воно здобувається в процесі виховання. Майже кожна людина має потребу в усвідомленні того, що в дітях він знайде своє продовження. Коли дитина з'являється на світ, вона стає для батьків найдорожчою істотою, для виховання якого необхідна їхня активна життєдіяльність, тобто виникає шляхетна мета, що збагачує сенс життя людини. Дитина дає дорослому дуже багато. Набагато більше, ніж звичайно думають: він допомагає людині стати Людиною, робить його життя повніше, повно цінніше.

Дитина - невичерпне джерело життєвих стимулів. Це безмежно рухлива стихія, що вносить у життя не тільки турботу й тривогу, але й радість.

Материнство завжди буде головною частиною життєдіяльності жінки. З материнства вона черпає свідомість змісту свого життя у всій повноті. Оптимістичне відношення до життя є результатом щасливого материнства. Ніщо не може з такою силою принести задоволення жінки-матері, дати їй більше повна свідомість свідомості прожитого життя, як переконаність у тім, що її материнські призначення реалізовані успішно. Материнство в житті жінки грає зовсім унікальну, дуже важливу роль.

Зміст когнітивно-операційного блоку становлять знання жінкою своїх материнських функцій, знання про психофізіологічні особливості в період вагітності, знання про роди й про особливості виховання й розвитку дітей, подання про деякі операції спілкування й взаємодії з дитиною й догляду за ним, знання про грудне вигодовування.

Жінка повинна бути знайома з тими глибинними змінами, які відбуваються в її організмі під час вагітності, як у фізіологічному, так й у психологічному плані, для того, щоб вона змогла зробити все від її залежне для нормального протікання вагітності, щоб сама майбутня мама почувала себе емоційно комфортно.

Жінка повинна володіти достатньою інформацією про роди. Їй необхідно бути підготовленої до родів, як у фізичному, так й у психологічному плані. Жінка, що знає як проходять пологи, почуває себе впевненіше. Вони вже не будуть для неї несподіваними, а тому не викличуть безпричинного переляку, тривоги й зайвих хвилювань, настільки шкідливих для майбутньої дитини.

Велике значення має те, які знання майбутньої матері про психічний і фізичний розвиток дитини. Філіппова Г.Г. уважає, всі частіше батьки напередодні народження дитини виявляються необізнаними про елементарні особливості його розвитку й своїх функцій у догляді за ним і спілкуванні. Цікавим є той факт, що, крім усвідомлення низького рівня батьківської компетентності, молоді мами усвідомлюють недостачу емоційних переживань, неготовність до виникнення материнських почуттів.

Жінка повинна знати операції відходу, годівлі, спілкування, охорони, фізичного виховання дитини (гімнастичні вправи, правильний режим і гігієнічні правила, рухливі ігри, вплив природних сил природи на дитину (повітря, сонце й вода)), а також виховні засоби, застосовувані родителями. Особливістю операції відходів є, крім їхньої інструментальної сторони, стиль здійснення, що відповідає фізичним особливостям дитини - у першу чергу, сила доторкань, розташування рук при триманні, пальців при обробці дитини й т.п. Найкраще це забезпечують руху дбайливі й ласкаві. Умілість рухів залежить від упевненості й компетентності матері.

Особливий клас становлять операції спілкування, що відіграє більшу роль у житті дитини. Дослідження показали, що саме спілкування з дорослими визначає внутрішній план дій дитини, сферу його емоційних переживань, пізнавальну активність дітей, довільність і волю, самооцінку й самосвідомість, спілкування з однолітками.

Комп'ютерний аналіз мови, зверненої до дитини, показав, наскільки важливу роль у діалозі з ним грає інтонація. Велике значення має й міміка матері при емоційному спілкуванні. Емоції матері супроводжують всі її дії й дозволяють дитині орієнтуватися в різних ситуаціях. На ранніх етапах розвитку дитини спілкування відіграє двояку роль. З одного боку, воно є необхідну умову розвитку мови, з іншого боку - пропонує безліч можливостей для відпрацьовування й автоматизації базальних інтегративних процесів. Під час відсутності в дитини таких можливостей під погрозою виявляється не тільки мовне, але й психічний розвиток у цілому.

На самих ранніх етапах розвитку особливості дитини досить жорстко визначені функціями матері і їхнє порушення веде до змін у загальному психічному розвитку дитини по типі дефицитарності або перекручування. Повне позбавлення дитини материнських функцій, які забезпечують поява всіх основних структур (розвиток дитини як людської істоти, поява й розвиток потреби в спілкуванні, побудова робочої моделі миру, поводження прихильності) веде до важкого госпіталізування. Навіть часткове порушення відбивається на розвитку дитини. Це спричиняється необхідність знання майбутньою матір'ю своїх функцій.

Материнство сполучене із процесом виховання, передачею суспільно коштовних зразків поводження підростаючому поколінню. Але третина родин зіштовхуються із серйозними й 48% - із частковими труднощами у вихованні дітей. Однієї із причин, які називають батьки, є недолік педагогічного досвіду й знань. Батьки, не володіючи в достатньому ступені знанням вікових й індивідуальних особливостях дитини, його розвитку, найчастіше здійснюють виховання наосліп. Тому кожна майбутня мама повинна приділити серйозну увагу питанню виховання дитини, повинна знати основи процесу виховання.

Ніж більше поводження матері орієнтоване на особистість дитини, на співпереживання йому, на бажання створити максимально сприятливі умови, чим більше відкрито й емоційно вона може виразити свою любов, тим більше сприятливі умови вона забезпечить дитині в перші місяці й роки його життя.

Блок соціально-особистісної готовності до материнства включає розвиток полової ідентифікації жінки, установки на стратегію виховання дитини, подання про важливі для розвитку дитини особистісних якостей матері, позитивне сприйняття своєї батьківської ролі, усвідомлення відповідальності за розвиток дитини й свою материнську позицію, готовність переборювати труднощі, пов'язані з народженням і вихованням дитини.

Жінка, як майбутня мати, приймає на себе нову соціальну роль, ролі матері. Нова роль змінює соціальний статус, вимагають виконання нових обов'язків. Відбувається установка стосовно себе, відбувається глибинна ідентифікація з «дійсними» жінками. Їй привласнюється «титул» матері. З'являється порожня-рольова ідентифікація «ми - матері».

Але з кожним роком росте число осіб жіночої статі, що не бажають бути жінками. Пояснюють вони це тим, що чоловік звільнений від необхідності родити дітей, містити родину. У нього більше прав і менше відповідальності ось,що цінують подібні жінки у своєму поданні про чоловіків. Такі жінки вважають, що народження, виховання й догляд за дітьми дискримінує їх.

Однієї зі складових даного блоку є установки на стратегію виховання дитини. Велике значення має те, як жінка планує доглядати за дитиною ( чи випливати строгому режиму, чи пропонувати соску, чи брати на руки або прагнути привчати до самостійності», тобто орієнтуватися на потребі дитини або на власні подання про необхідний йому); яких принципів збирається дотримуватися при вихованні маляти; які мети ставить при вихованні дитини. Виховання дітей у наш час - серйозна проблема. Цьому вчать у книгах і з екранів телевізорів, пропонують різні теорії виховань, включаючи Руссо, Корчака й доктори Спока. Майбутня мати, володіючи інформацією із цього «океану», повинна вибрати свою стратегію виховання дитини.

Діти - відбиття й продовження батьків. Відбиття - тому те вбирають у себе те, що дорослі їм дають. Продовження, тому що вони змінюють, розвивають, використають у своєму житті отримане від батьків. Якщо мати відчуває себе як щось незмінне, не підмет удосконалюванню, якщо батьки не представляють, що таке робота над собою, не мають внутрішнього досвіду такої роботи, - це відбивається на їхньому відношенні до дитини. Якщо мати розглядає свої власні зміни під кутом придбання нових знань, «зовнішніх» умінь, вона буде зауважувати це й у дитині. Якщо батьки свої зміни розглядають ще з погляду розвитку внутрішніх якостей, виховання в собі, наприклад, більшій терпимості, більшій послідовності й цілеспрямованості, більшій доброзичливості й т.д., то відношення до розвитку дитини буде більше повним. Чим краще мати вміє виховувати себе, тим краще вона розуміє що значить - виховувати дитину.

Буленкова Н., міркуючи про особистісні якості матері, наводить слова великого Конфуція: «Якщо ти хочеш змінити державу, почни із провінції. Якщо ти хочеш змінити провінцію, почни з районів. Якщо ти хочеш змінити райони, почни з міст. Якщо ти хочеш змінити місто, почни з вулиць. Якщо ти хочеш змінити вулицю, почни з будинків. Якщо ти хочеш змінити будинку, почни з родини. Якщо ти хочеш змінити родину, почни із себе». Це висловлення говорить про те, що розвиток дитини визначають особистісні якості матері; діти й усвідомлено й неусвідомлено переймають у дорослих їхнє поводження, звички, манери, риси характеру, причому, як позитивні, так і негативні. Особистісні якості матері мають величезне значення при вихованні дитини, тому що обов'язково відіб'ються в ньому. Тому кожна майбутня мама повинна задуматися над тим, якого людини вона хоче виховати зі свого маляти й перш ніж почати виховувати дитини, виховати себе.

Невід'ємною частиною психологічної готовності до материнства є усвідомлення відповідальності за розвиток дитини й свою материнську позицію. Хорват Ф. уважає, що відповідальність - це результат почуття любові. Відповідальність ґрунтується на любові, розвивається із цього почуття й з'являється завдяки материнській любові. Материнська любов нерозривно пов'язана з почуттям відповідальності за долю своїх дітей. Мати в силу своєї любові до них відповідає за дітей у першу чергу перед собою. Однак усвідомлювати відповідальність можна лише при більш-менш яснім поданні про поставлених цілях, при яснім розумінні мотивів, при певнім й обов'язковому усвідомленні змісту своєї діяльності, своїх намірів і зусиль. Жінка повністю відповідає за своє бажання стати матір'ю. Вона вирішує проблему серйозного й відповідального вибору, що визначає всю її подальше життя.

Відповідальність за дитину - елемент усвідомленого материнства. Усвідомлене материнство - це, насамперед відмова від стихійного настання материнства. Усвідомлення материнства, крім бажання мати дітей, полягає ще в осмисленні, у позитивному відношенні до тих новим обов'язкам, до того нового життя, у яку вступає жінка, коли вона вирішує стати матір'ю. Велике значення мають ті мотиви, якими жінка керувалася при рішенні питання про народження дитини, які дійсні спонукання приводять її до бажання стати матір'ю. Про дійсно відповідальне відношення до материнства можна говорити тоді, коли майбутня мати повністю усвідомлює його зміст із суспільної й особистої точки зору, коли вона розуміє реальні проблеми, пов'язані з материнством, свідомо бере на себе їхнє рішення, правильно готовить себе до їхньої реалізації.

Правильна підготовка себе до виконання батьківської ролі включає позитивне бачення материнства - це не погляд на материнство крізь «рожеві окуляри», а це нові можливості для мобілізації свого потенціалу.

Перераховані вище складові можуть відбивати рівень готовності жінки до материнства й служити підставою для прогнозу якості материнської позиції й наступного материнського поводження.