Основні форми джахилійської поезії

Розмову про літературу ісламського світу потрібно почати з джахілійской поезії. Іслам вніс у поезію нові образи та ідеї, але століттями твори джахілійскіх поетів вважалися зразковими, їх наслідували в стилі, композиції, в виборі тем. Кочове життя бедуїна залишало багато часу для дозвілля, яке древні араби заповнювали нескінченною віршотворчістю. Поетом був практично кожен. Через це в часи джахіліі матеріальна культура арабів-кочівників відставала від духовної. Дійсно, вони мало що вміли робити, не займалися конструюванням складних машин, не знали передових для того часу технологій, але зате вони мали разючу за досконалістю поезію.

У віршах бедуїни оспівували повсякденне життя і навколишній світ, тому до цих пір основним джерелом відомостей для істориків про те, як жили араби до ісламу, залишаються їхні вірші. Найчастіше джахілійское вірш має одну риму, що, з точки зору літературознавців, видає примітивність поетичного інструментарію поета-бедуїна, але зате засвідчує справжність давньої поезії. Основні теми - війна, жінки і вино; джахілійскі поети не думають ні про бога, ні про світобудову, їх цікавить буденне життя. Зазвичай вірш розпадається на двустишия - бейти. Найпопулярніша форма - касида - маленька ода в 80 - 120 рядків з традиційним сюжетом.

На початку касиди поет запрошує не поспішати у слідів старої стоянки і починає згадувати минуле, жінку, з якою він колись розлучився, своїх товаришів, що пройшла юність. Потім його увагу переноситься на сьогодення, на його коня або верхового верблюда, і тут касида дає надзвичайно яскраве і захоплене опис скакуна. Потім поет переходить до опису минулих битв, прославлянню власної хоробрості і героїчних діянь його племені.