4. Право слідування, як одне з важливих майнових прав автора

Законом України «Про авторське право і суміжні права» встановлене одне з важливих майнових прав автора — право слідування. Дане право вперше було введене у законодавство Франції з метою надання можливості митцю претендувати на частину суми, вирученої при наступному продажу його творів. Поява у вітчизняному законодавстві права слідування, яке ще інколи називають правом дольової участі, пов'язана з імплементацією положень Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, переглянутої на Паризькій конференції всесвітньої організації інтелектуальної власності 24 липня 1971 р. (ст. 14 Конвенції).

Право слідування пов'язує майнові інтереси автора з відчуженим твором, дозволяючи отримувати частину від прибутків торговців творами мистецтва. Згідно зі ст. 27 цього Закону автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті — спадкоємці, впродовж установленого ст. 28 цього Закону строку користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору. Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.

5. Обмеження виключних авторських прав

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (статті 21—25 цього Закону) допускає досить широкий перелік способів використання творів без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення. Як найбільш поширені, можна розглядати такі випадки вільного використання твору:

• використання цитат з опублікованих творів, цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, але в обсязі, виправданому поставленою метою;

• використання літературних і художніх творів, таких як ілюстрації у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

• відтворення творів для судового й адміністративного провадження; публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

• відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях;

• передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів в обсязі, виправданому поставленою метою;

• відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних);

• відтворення примірників твору для навчання;

• відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;

• репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли: а) обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; б) відтворення твору е поодиноким випадком і не має систематичного характеру; в) немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов такого відтворення.

Крім того, цей Закон передбачає окремі випадки обмеження виключних майнових прав для деяких видів творів, наприклад, вільне копіювання, модифікація і декомпіляція комп'ютерних програм правомірними власниками примірників цих програм, а також право доступу автора до твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, в якому втілено цей твір.

Також допускається вільне відтворення творів виключно в особистих цілях без дозволу автора і без виплати авторської винагороди.