Вірус гепатиту в

Група: VII Ряд: не присвоєний Родина: Hepadnaviridae Рід: Orthohepadnavirus Вид: Hepatitis B virus

Вірус гепатиту B, скорочено HBV від англ. Hepatitis B Virus,

Вірус було відкрито у 1970-тому році, коли Dane D. S., Cameron C. H. та Briggs ^]за допомогою методу імунної електронної мікроскопії вперше виявили у крові хворих на сироватковий гепатит збудника, який у подальшому був названий "частками Дейна". Наукова група експертів ВООЗ у 1973 році затвердила офіційну номенклатуру гепатитів, де сироватковий гепатит був визначений як гепатит B, а сам збудник як HBV

Класифікація

Вірус гепатиту B належить до роду Orthohepadnavirus, до якого належать ще три інші види: вірус гепатиту ховрахів, вірус гепатиту бабаків, та вірус гепатиту B шерстистих мавп. Рід є частиною родини Hepadnaviridae, яка містить два інші роди, Avihepadnavirus та інший, який ще не описали. Ряд цієї родини вірусів поки що не визначили. Віруси схожі на вірус гепатиту B знаходили у всіх мавп старого світу (орангутангів, гіббонів, горил та шимпанзе) і вшерстистої мавпи нового світу, що припускає давнє походження цього вірусу в приматів.

Цей вірус поділяється на три головні серотипи (adr, adw, ayr, ayw) які побудовані на антигенних епітопах що знаходяться білках його оболонки, і на вісім генотипів (A-H) залежно від загальної варіації нуклеотидів в геномі. Генотипи мають різне географічне поширешння і використовуються при відслідковуванні еволюції та поширення вірусу. Відмінності в генотипі впливають на гостроту захворювання, його перебіг та ймовірність ускладнень, і на реакцію на лікування та вакцинацію.^[7][8]

Морфологія

Структура

Структура вірусу гепатиту B

Вірус гепатиту B є членом родини Hepadnaviridae.^[9] Вірусна частинка, (віріон) складається з зовнішньої ліпідної оболонки та нуклеокапсиду у формі ікосаедра головним компонентом якого є білок. Нуклеокапсид містить вірусну ДНК, та ДНК-полімеразу, яка має зворотню транскриптазу подібно як у ретровірусів. Зовнішня оболонка містить вбудовані білки які беруть участь в прикріпленні та проникненні у сприйнятливі клітини. Цей вірус є одним з найменших вірусів тварин з оболонкою, діаметр віріона яких дорівнює 42 нм, але існують плеоморфні форми, які включають нитеподібні чи сферичні тіла в яких відсутнє ядро. Такі частинки не заразні і складаються з ліпідів та білків які формують частину поверхні віріона, яка називається поверхневим антигеном (HBsAg), і створюється у надлишку протягом життєвого циклу вірусу.

Компоненти

Вірус складається з:

• HBsAg

• HBcAg (HBeAg як варіація при сплайсингу)

• ДНК-полімераза вірусу гепатиту B

• HBx. Функція цього поки що не дуже добре відома.^[12]

Вірус гепатиту D потребує оболонок віріонів HBV щоб стати вірулентним.^[13]

Еволюція

Ранню еволюцію гепатиту B, як і всіх інших вірусів важко встановити.

Поділ на orthohepadnavirus та avihepadnavirus стався приблизно 125,000 роківа тому (95% довірчий інтервал 78,297–313,500). Як рід Avihepadnavirus так і рід Orthohepadna почали поділятись приблизно 25,000 років тому Поділ в цей час призвів до виникнення генотипів Orthohepadna A-H. Людські штами мали останнього спільного предка від 7000 (95% інтервал: 5,287–9,270) до 10,000 (95% інтервал: 6,305–16,681) років тому.

Avihepadnavirus не має X білка, але рудиментарний фрейм читання гену X присутній в геномі качиного гепаднавірусу. Білок X міг еволюціонувати з ДНК глікосилази.

Геном

Генна організація HBV. Гени накладаються.

Розмір

Геном HBV складається з циклічної ДНК, але є незвичним, тому що спіраль ДНК не повністю подвійно-закручена. Один кінець прив’язаний до ДНК-полімерази вірусу. Геном має довжину 3020–3320 нуклеотидів (для спіралі повної довжини) та 1700–2800 нуклеотидів (для короткої частини).

Життєвий цикл

Реплікація вірусу гепатиту B.

Вірус має складний життєвий цикл. Гепатит B - один з небагатьох відомих неретровірусних вірусів що використовуютьзворотню транскрипцію як частину процесу реплікації

Приєднання 

Вірус отримує вхід в клітину приєднуючись до рецептора на поверхні і проникаючи в неї за допомогою ендоцитозу. Рецептор на поверхні клітини поки що не ідинтифікований, але підозрюється що це один з сім’ї овальбуміновихінгібіторів серінової протеази.^[1]

Проникнення 

Після цього вірусна мембрана з’єднуєтья з мембраною клітини хазяїна випускаючи ДНК та білки ядра в цитоплазму.

Розкриття капсиду

Через те що вірус розмножується за допомогою РНК створеного ензимом хазяїна, ДНК вірусного геному повинна бути перенесена в ядро клітини білками що називаються шаперони. Білки ядра від’єднуються від частково подвійно закрученої ДНК вірусу потім робляться повністю закрученими і перетворюються в ковалентно замкнену циклічну ДНК (cccDNA) яка використовується як шаблон для транскрипції чотирьох вірусних мРНК.

Реплікація 

Найбільша мРНК, (яка є довшою за геном вірусу), використовується для створення нових копій геному та створення головного білка капсиду і вірусноїДНК-полімерази.

Збирання 

Чотири мРНК піддаються додатковій обробці і формують віріони потомства які випускаються з клітини, чи повертаються в ядро для повторної переробки і створення ще більшої кількості копій.^[17]

Випуск 

Довга мРНК транспортується назад в цитоплазму де P білок віріона синтезує ДНК за допомогою зворотньої транскрипції.

Гепатит В — інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом гепатиту В,

з парентеральним механізмом зараження, гострим або хронічним перебігом.

Характеризується початковим періодом з астено-вегетативними,

артральгічними, диспепсичними проявами, симптомами ураження печінки

(гепатит) з порушенням обміну речовин, часто з жовтяницею.

Етіологія.

Вірус гепатиту B(HBV) належить до родини збудників, умовно

названої Hepadnaviridae (лат. hepar — печінка, англ. DNA — ДНК).

Віріони гепатиту В (частинки Дейна) — складно організовані сферичні

ультраструктури діаметром 42— 45 нм, мають зовнішню оболонку і внутрішню

щільну серцевину. ДНК вірусу циркулярна, двониткова, однак має

однониткову ділянку. Серцевина вірусу містить фермент ДНК-полімеразу.

Поряд з повним віріоном виявляються поліморфні й тубулярні утворення,

складені лише з фрагментів зовнішньої оболонки віріону. Це дефектні,

неінфекційні частинки, які не містять ДНК.

Репродукція вірусу відбувається за одним з двох можливих варіантів —

продуктивним або інтегративним. У разі продуктивної репродукції

утворюються повноцінні віріони, інтегративної — проходить інтеграція ДНК

з клітинним геном. Вбудовування вірусного геному або окремих генів

поблизу клітинного геному призводить до синтезу величезної кількості

дефектних вірусних частинок. Припускають, що в цьому випадку синтез

вірусних білків не відбувається, тому людина є незаразною для оточуючих

навіть при наявності в крові поверхневого антигену вірусу гепатиту В —

HBsAg.

Вірус гепатиту В має три основних антигени. 1. HBsAg — поверхневий

антиген вірусу гепатиту В — входить до складу зовнішньої оболонки

віріону, а також дефектних вірусних частинок, що не мають інфекційної

активності. Велика концентрація HBsAg у крові полегшує можливість його

виявлення і робить важливим маркером інфекції. 2. HBcAg — серцевинний,

або ядерний, антиген, міститься в серцевині частинок Дейна і в ядрах

гепатоцитів, тому він серологічно не виявляється. 3. HB^Ag — також

міститься в серцевині віріону, однак виявляється в крові хворих і

вірусоносіїв за допомогою серологічних реакцій. Наявність HBeAg свідчить

про підвищення синтезу дефектних вірусних частинок. Вважають, що

вірусоносії, у яких виявляють цей антиген, є особливо небезпечним

джерелом інфекції. Помічено, що у хворих з HBeAg в крові, особливо в

разі його персистенції понад 3—4 тижні, хвороба часто набуває хронічного

перебігу. Антигени вірусу гепатиту В індукують появу антитіл— відповідно

анти-HBs, анти-НВе й анти-НВе.

Вірус не вдається культивувати в лабораторних умовах, є лише кілька

видів культури первинного раку печінки в яких вірус перебуває в

інтегрованому вигляді і продукує лише HBsAg. Серед тварин до зараження

вірусом гепатиту В сприйнятливі мавпи.

Вірус стійкий до високих температур, його активність зберігається при

нагріванні .до температури 60 °С протягом 21 год, при 85 °С — протягом

години. Серологічна активність втрачається, однак це ще не гарантує

втрати вірулентності. При нагріванні до температури 100 °С протягом

улентності. При нагріванні до температури 100 °С протягом

15—30 хв повністю інактивується. Вірус досить стійкий до дезинфікуючих

засобів, у 2 % розчині формаліну знешкодження його настає через 7—9 гад.

Добре зберігається при низьких температурах: у холодильнику — до 6

місяців, при заморожуванні— 15—-20 років, у сухій плазмі — багато років.

Ультрафіолетове випромінювання на вірус не впливає.