2) Якими нормативними актами регулюється оренда та реєстрація повітряних суден?

1,2.Ні не обовязково,але відповідно до п 3.1.2.Правил реєстрації цивільних повітряних суден в України «Повітряне судно може бути зареєстровано у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України, якщо воно орендується юридичною або фізичною особою України в іноземного власника.»

26 Билет

1. Відповідальність авіаперевізника за шкоду, заподіяну власнику вантажу, за законодавством України.

Повітряний кодекс України не містить конкретних детальних норм щодо відповідальності авіаперевізників та відсилає до Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу.Відповідно до цих правил: перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну в разі знищення, утрати або пошкодження зареєстрованого багажу, лише заумови, що випадок, який став причиною знищення, утрати або пошкодження багажу, мав місце на борту повітряного судна або тоді, коли перевізник був відповідальним за збереження зареєстрованого багажу, однак перевізник не несе відповідальності за пошкодження багажу внаслідок його дефекту, якостей чи вад. Стосовно незареєстрованого багажу, у тому числі особистих речей пасажира, перевізник несе відповідальність, якщо шкода заподіяна з його вини або з вини його працівників чи агентів з обслуговування.

Якщо перевізник визнає втрату зареєстрованого багажу або якщо зареєстрований багаж не прибув протягом 21 дня з дати, коли він повинен був прибути, пасажир може пред'явити перевізнику вимоги, що випливають з договору перевезення.

2. Демілітаризація космічного простору.

З самого початку космічної діяльності було зрозуміло, що використання космосу з воєнною метою являє собою ні з чим незрівняну небезпеку. Тому вже 14 листопада 1957 pоку резолюцією 1148 (XII) ГА ООН закликала укласти міжнародну конвенцію з роззброєння й водночас створити систему міжнародного контролю, покликану забезпечити запуск об’єктів у космічний простір суто в мирних цілях. Це стало стимулом для активного формування світової юридичної думки щодо заборони використання космічного простору з воєнною метою, а також виведення у космос і розміщення у ньому військової космічної техніки, і, таким чином, сприяло створенню умов для встановлення засад правового регулювання використання космічного простору виключно в мирних цілях.

Першою, вітаючи наміри двох космічних наддержав не розміщувати у космічному просторі зброю масового знищення, ГА ООН закликала усі держави «стримуватися від виводу на навколоземну орбіту будь-яких об’єктів, які несуть на собі ядерну зброю чи будь-яку іншу зброю масового знищення, встановлення такої зброї на небесних тілах або розміщення такої зброї в космічному просторі будь-яким іншим чином». Друга, зі схваленням констатуючи укладення Договору про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою, запрошувала усі держави стати членами цього договору.

На сьогодні понад 130 членів світового співтовариства стали учасницями Договору, а з провідних космічних держав на цей час тільки Індія, КНР і Франція не приєднались до нього.

Значення цього договору з точки зору правового регулювання космічної діяльності полягає в тому, що він заборонив у цьому просторі будь-які ядерні вибухи. Така заборона сприяла запобіганню розповсюдження гонки ядерних озброєнь на космічний простір.

Звичайно, Договір про заборону ядерних випробувань у трьох сферах не міг за визначенням стати міжнародним документом, що комплексно врегульовує діяльність у космічному просторі. Однак, заклавши правові основи демілітаризації космосу, Московський договір 1963 р. залишив не вирішеними навіть у цьому контексті дві проблеми: він не передбачає механізмів міжнародного контролю за його виконанням та не містить заборони на розміщення ядерної зброї в космічному просторі.

Затвердивши міжнародно-правові засади космічної діяльності, Договір про космос запровадив також суттєві обмеження в сфері воєнного використання космічного простору: якщо Московський договір 1963 року встановив мораторій на ядерні випробування в космосі, то Договір про космос вже зобов’язує учасників «не виводити на орбіту Землі будь-які об’єкти з ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення... ...і не розміщувати таку зброю в космічному просторі будь-яким іншим чином» (ст. IV Договору про космос). Водночас, не забороняючи суворо використовувати космічний простір з воєнною метою (принцип виключно мирного використання цього простору або розповсюджено тією самою статтею тільки на Місяць та інші небесні тіла), Договір про космос лише обмежує можливі обсяги запусків у космос ракетно-космічної техніки військового призначення.

Таким чином, за існуючими міжнародними зобов’язаннями держав у космічному просторі заборонено розміщувати окремі види зброї, що з огляду на норми міжнародного права може бути класифіковано як встановлення в цьому просторі режиму часткової демілітаризації.

Останні резолюції ГА ООН, документи інших форумів найвищого рівня з питань міжнародної співпраці, миру та безпеки постійно закликають держави, особливо ті, що володіють значним космічним потенціалом, активно сприяти досягненню мети запобігання гонки озброєнь у космічному просторі як найважливішої з умов розвитку міжнародного співробітництва в дослідженні та використанні космічного простору в інтересах усього людства.