- •Праця як предмет наукового економічного дослідження.
- •Економіка праці в системі наук.
- •Історична довідка: трудовий напрямок економічної думки.
- •Гуманізація праці.
- •Населення як демоекономічна категорія.
- •Економічно активне населення.
- •Трудові ресурси як соціально-економічна категорія, відтворення ресурсів для праці.
- •Трудовий потенціал суспільства та проблеми реалізації трудової активності населення.
- •Поняття та особливості ринку праці.
- •Попит та пропозиція праці, особливості пропозиції праці у кризовій економіці.
- •11. Інфраструктура ринку праці та його сегментація
- •12. Соціально-економічна сутність і види зайнятості
- •13. Безробіття, його показники та види
- •14. Вибір професії та пошук роботи – важливі етапи соціальної реалізації людини.
- •15. Напрями пошуку роботи.
- •16. Підготовка і представлення інформації про себе на ринку праці, складання професійного резюме.
- •Трудова кар’єра: поняття, значення, види, планування та реалізація.
- •Трудовий контракт: пераваги, структура, значення в соціально-трудових відносинах.
- •Якість робочої сили, складові та їх характеристика.
- •Поняття, принципи, структура управління персоналом.
- •Планування персоналу.
- •Розвиток персоналу.
- •23. Оцінювання персоналу
- •24. Розвиток концепції людського капіталу.
- •25. Людський капітал як соціально-економічна категорія
- •26. Інвестиції в людський капітал, аналіз зисків та витрат при інвестиціях в освіту.
- •27. Методи економічної оцінки ефективності інвестування в людський капітал.
- •29. Сторони і суб’єкти соціально-трудових відносин
- •30. Предмет соціально-трудових відносин на різних рівнях, принципи і типи соціально-трудових відносин.
- •31. Якість трудового життя як результат і показник стану соціально-трудових відносин
- •32. Сутність соціального партнерства та його роль у функціонуванні ринкової економіки, його форми та принципи.
- •33. Сутність продуктивності і продуктивності праці.
- •34. Показники і методи вимірювання продуктивності праці
- •35. Поняття і сутність факторів продуктивності
- •36. Резерви підвищення продуктивності праці
- •37. Поняття, зміст і завдання організації праці.
- •38. Поділ і кооперування праці. Організація робочих місць.
- •39. Трудовий процес і його раціоналізація
- •40. Умови праці та фактори їх формування; охорона і безпека праці; дисципліна праці.
- •42. Режим праці та відпочинку.
- •43. Суть і значення нормування праці.
- •45. Норми затрат праці
- •46. Методи встановлення норм.
- •47. Хронометраж операцій
- •48. Індивідуальна фотографія робочого часу
- •49. Сутність, функції та структура заробітної
- •50. Принципи і складовіелементиорганізаціїзаробітної плати
- •51. Державнерегулюваннязаробітної плати
- •52. Договірнерегулюваннязаробітної плати
- •53. Тарифна система та її призначення.
- •54. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників і його застосування
- •55. Тарифні сітки, їх роль в організації заробітної плати
- •56. Тарифні ставки працівників
- •57. Доплати та надбавки
- •58. Загальні поняття систем оплати праці
- •59.Відрядна та почасова форми оплати праці.
- •60. Оплата праці в бригадах.
- •61.Організація преміювання працівників
- •62. Участь працівників у прибутках.
- •63.Оплата праці державних службовців.
- •64.Поняття і сутність соціальної політики.
- •66. Соціальне партнерство, його сутність у ринкових умовах.
- •67. Методичні основи планування продуктивності праці
- •68. Розроблення плану продуктивності праці
- •69.Планування й аналіз чисельності працівників
- •70.Планування й аналіз заробітної плати
66. Соціальне партнерство, його сутність у ринкових умовах.
Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин. Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній (трипартизм) співпраці спілки підприємців (підприємців), тобто роботодавців, профспілок та органів державної влади. Мета соціального партнерства полягає в прагненні держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення продуктивності праці, розвиток науково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту, підвищення рівня життя. Згідно з принципами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), соціальне партнерство має ґрунтуватися на демократичних засадах: свободі, справедливості, плюралізму, бажанні сторін досягти взаєморозуміння та наданні можливостей брати участь у прийнятті спільних рішень. Держава забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, організовує і координує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці і соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення тощо). Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вбачають можливість проведення погодженої технічної, економічної політики без різких потрясінь і руйнівних конфліктів. Підприємці несуть основну відповідальність за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її оплати та фінансового забезпечення соціального захисту працівників.Профспілки як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати і захищати соціальні, економічні та професійні права працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя. Здійснення цього відбувається за допомогою роз- роблення і реалізації узгоджених економічних і соціальних програм, забезпечення певних гарантій щодо оплати праці, робочого часу і відпочинку; регулювання ринку праці і створення необхідних умов для підвищення ефективності зайнятості населення; забезпечення на виробничому рівні згідно з угодами і договорами належних умов для ефективного використання трудового потенціалу. В Україні система соціального партнерства охоплює: сферу дії, зміст колективних договорів і угод, сторони переговорів та їхні повноваження, періодичність переговорів і процедури вирішення конфліктів.
Система соціального партнерства повинна являти собою взаємозв’язаний і узгоджений механізм функціонування різних видів угод і колективних договорів, що забезпечують надійні гарантії й ефективне регулювання заробітної плати.
67. Методичні основи планування продуктивності праці
Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні і натуральні показники виробництва.
Метою планування зростання продуктивності є:
розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;
найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;
визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;
аналіз динаміки зростання продуктивності праці.
Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.
Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактору або їх сукупності. Вихідним показником усіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.
Цей метод планування зростання продуктивності праці є досить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розрахунок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше завищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці. У методиці планування необхідно подолати існуючі вади, а головне — зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Під час планування зростання продуктивності праці за таким методом можна використовувати показники зниження технологічної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.
Основними техніко-економічними показниками, які використовуються під час планування підвищення продуктивності праці, можуть бути:
нормативна, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випускається;
зниження трудомісткості від упровадження запланованих організаційно-технічних заходів;
чисельність працівників за категоріями;
баланс робочого часу працівників у базисному і плановому періодах.