6. Причини появи та розвитку ринку похідних цінних паперів. Види деривативів: форварди, ф’ючерси, опціони, свопи.

Похідні фінансові інструменти, або деривативи, — це інструмен­ти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінан­сові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покла­дено в їх основу і називаються базовими активами. Базовими акти­вами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи.

Ф'ючерсні, форвардні та опціонні угоди пов'язані з купівлею-продажем певного активу у визначений момент у майбутньому за наперед обу­мовленою ціною. Ця ціна має назву форвардної ціни.

Основною причиною появи та розвитку ринку строкових угод було бажання виробників та покупців продукції зменшити вплив неба­жаних цінових змін на результати проведення майбутніх операцій з купівлі-продажу цієї продукції на ринку. Ринок строкових угод став одним із механізмів страхування від ризиків цінових змін на реаль­ному ринку.

Використання строкових угод дає змогу учасникам ринку змен­шити ступінь ризику майбутніх операцій з купівлі-продажу активів на ринку, зменшуючи водночас і можливі прибутки чи збитки від та­ких операцій. При цьому продавець певного виду продукції страхуєть­ся за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на дану продукцію в момент, коли йому потрібно буде її продати, а покупець продукції — від можливого зростання цін на момент купівлі даної продукції на ринку.

Таке страхування від можливої несприятливої зміни цін на цей актив на реальному ринку за допомогою проведення операцій на ринку строкових угод називають хеджуеанням. Причому стратегії хеджування за допомогою різних строкових угод різні.

Розрізняють довге та коротке хеджування. Якщо учасник ринку придбав з метою страхування від небажаної зміни цін на ринку стро­ковий контракт на купівлю певного активу, то вважають, що він здійснює хеджування купівлею, або довге хеджування. Якщо учас­ник ринку придбав контракт на продаж певного активу, то кажуть, що він здійснює хеджування продажем, або коротке хеджування.

Коротке хеджування використовують власники активу для страху­вання від можливого падіння цін на цей актив, якщо такий актив потрібно через деякий час продати на ринку. Довге хеджування ви­користовують майбутні покупці для страхування від небажаного зро­стання цін на той актив, який буде згодом придбаний ними на ринку.

Форвардні контракти та їх особливості.

Форвардна угода — це угода між двома сторонами про майбут­ню поставку предмета контракту за наперед обумовленою ціною, яка укладається поза біржею й обов'язкова до виконання для обох сторін угоди. Форвардні угоди укладаються на купівлю або на продаж ви­значеної кількості певного фінансового чи матеріального активу.

Предметом контракту (базовим активом) можуть виступати акції, облігації, валюта, товари та ін.

Форварди укладаються, як правило, з метою реальної поставки (купівлі чи продажу) відповідного активу для страхування від мож­ливих несприятливих цінових змін на даний актив. Механізм стра­хування форвардними контрактами суттєво відрізняється від меха­нізму страхування ф'ючерсами. Проілюструємо ці відмінності на прикладах.

Приклад 1. Припустимо, що інвестор хоче придбати через один місяць актив X. Очікуючи зростання цін на актив, інвестор укладає форвардний контракт на купівлю активу X через 1 міс. за наперед обумовленою ціною. Якщо через 1 міс, тобто на дату поставки акти­ву, ринкова ціна активу буде вище за зазначену в контракті, інвестор, купуючи актив X за форвардним контрактом, отримає вигоду. Якщо на дату поставки активу його ринкова ціна буде меншою від ціни поставки інвестора одержить втрати.

Тобто, маючи через місяць сприятливу для купівлі активу X рин­кову кон'юнктуру, інвестор змушений виконати умови контракту і придбати актив X за ціною, вищою від ринкової. Отже, страхування з допомогою форвардного контракту полягає в перенесенні операції з реального ринку на ринок строкових угод. Причому для рядового учасника ринку, який є продавцем чи покуп­цем певних фінансових чи матеріальних активів, ринок форвардних угод дає змогу спланувати свої майбутні грошові надходження чи витрати і знати їх точну величину незважаючи на зміни в ринковій кон'юнктурі.

Основні особливості форвардного контракту:

1. укладається і знаходиться в обігу виключно на позабіржовому ринку;

2. є нестандартизованим, тобто такий контракт може укладатися на потрібну хеджеру кількість та вид базового активу;

3. найчастіше є негарантованим, оскільки під час підписання контракту жодні попередні платежі не здійснюються;

4. є “твердим”, тобто обов’язковим для виконання і укладається переважно з метою реальної купівлі-продажу певного активу для страхування від можливих несприятливих цінових змін (контракт закінчується реальною поставкою базового активу);

5. низька ліквідність контракту пов’язана з тим, що форварди практично не перепродаються, тобто не надходять на вторинний ринок цінних паперів;

6. термін контракту, як правило, не перевищує 1 року. Найбільш поширеними є угоди на 1 тиждень, 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. При цьому найчастіше зустрічається термін 180 днів. Максимальний термін угоди може становити 5 років;

7. форвардний курс (ціна угоди) визначає очікувану вартість базового активу через певний період часу і є ціною, за якою цей актив продається або купується за умови його постачання на певну дату в майбутньому.  Цей курс розраховуєть­ся як сума поточного курсу (спот-курсу) і деякої маржі (премії або дисконту, залежно від ставок на певний період та від бажаної дохідності форвардної угоди). Якщо форвардний курс валюти вищий, ніж поточний (спот) курс, то для його визначення до спот-курсу додається форвардна премія. І навпаки, якщо форвардний курс нижчий, ніж поточний, то від останнього віднімається форвардний дисконт.

Основними перевагами форвардних контрактів є:

• індивідуальний характер укладення контракту, що дозволяє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів;

• відсутність комісійних за такими угодами;

• можливість для продавців активу диктувати ціну на нього та умови угоди.

Основним недоліком форвардних контрактів є низька ліквідність контракту, що не дає можливості перепродати його у будь-який момент часу.