Змістовий модуль 2

Тема 7. Ринок пайових цінних паперів

Тема 8. Ринок похідних фінансових інструментів Семінарське заняття № 5 Тема. Ринки пайових та похідних цінних паперів (2 год)

Мета заняття. Поглибити і оцінити знання студентів про пайові цінні папери та похідні фінансові інструменти, розглянути особливості процесів емісії та обігу інструментів власності (акцій та інвестиційних сертифікатів), а також систематизувати знання щодо методів формування пакетів та оцінювання акцій. Закріпити знання про дивідендну політику та дивідендні виплати. Розглянути особливості функціонування й розвитку ринку акцій в Україні. Поглибити знання студентів щодо особливостей укладення та обігу строкових контрактів форвард, ф’ючерс, опціонних контрактів та угод своп, випуску депозитарних розписок і варантів. Привчати студентів користуватися нормативно-правовою базою. Розвивати економічне мислення студентів, формувати вміння застосовувати набуті знання у майбутній професійній діяльності.

ПЛАН

1. Сутність та види акцій. Емісія та операції з акціями. С.О.част

2. Методи формування пакетів акцій, оцінювання акцій.

3. Інвестиційні сертифікати як види пайових цінних паперів.

4. Сутність дивідендів і дивідендної політики. Види дивідендних виплат.

5. Особливості функціонування й розвитку ринку акцій в Україні. С.О.

6. Причини появи та розвитку ринку похідних цінних паперів. Види деривативів: форварди, ф’ючерси, опціони, свопи. С.О.част

7. Випуск та обіг американських депозитарних розписок та варантів. С.О.

Рекомендована література: 1, 4, 14, 19, 35, 36, 37, 38, 44, 45, 46, 47, 61, 62, 76, 78.

Методика розрахунку курсу акцій. Анулювання, консолідація та дроблення акцій.

1. Сутність акції як цінного паперу. Види акцій. Емісія та операції з акціями.

Закон України „Про цінні папери та фондовий ринок” 23.02.2006

Закон України „Про акціонерні товариства” 17.09.2008

Акція – цінний папір без встановленого терміну обігу, що засвід­чує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акціонерне товариство може викуповувати свої акції, однак не несе зобов’язань щодо їх викупу.

Акція має номінальну вартість, встановлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж 1 копійка.

Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів. Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється в розмірі його статутного фонду з метою формування або поповнення статутного капіталу АТ. Додатковий випуск акцій з метою збільшення статутного капіталу можливий тільки у випадках, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче за номінальну.

Акція повинна мати такі реквізити:

• фірмове найменування акціонерного товариства та його адресу;

• найменування цінного паперу – “акція”;

• порядковий номер і дату випуску;

• вид акції і її номінальну вартість;

• ім'я власника;

• розмір статутного фонду акціонерного товариства;

• кількість випущених акцій;

• термін виплати дивідендів;

• підпис голови правління акціонерного товариства, скріплений печаткою.

Акції випускаються в Україні тільки акціонерними товариствами (публічними та приватними) і можуть бути простими й привілейова­ними. Відповідно до ст. 20 ЗУ “Про акціонерні товариства” усі акції повинні бути тільки іменними та випускатися (з вересня 2010 року) у бездокументарній формі. Власниками акцій можуть бути юридичні та фізичні особи, держава.

Власнику простої акції сплачуються дивіденди, якщо протя­гом року АТ отримало прибуток і загальні збори акціонерів прийняли рішення про спрямування всього чи частини прибутку на виплату дивідендів. Право власника простої акції на відповідну частку майна у разі ліквідації АТ забезпечується після забезпечення прав влас­ників облігацій та привілейованих акцій. Право на участь в управлінні реалізується згідно з правилом: "Одна акція – один голос на загальних зборах акціонерів".

Власник привілейованої акції має переважне право на отри­мання дивідендів. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазна­ченому в акції, незалежно від розміру одержаного товариством при­бутку. Якщо прибуток відповідного року недостатній, виплата диві­дендів здійснюється за рахунок резервного фонду. Дивіденди за привілейованими акціями, як правило, фіксовані і визначаються в процентах до їх номінальної вартості. У разі, коли розмір дивідендів за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Власник привілейованої акції має переважне право на частку майна АТ у разі його ліквідації. Це право забезпечується після забезпечення прав власників облігацій, емітова­них цим товариством. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні АТ, якщо інше не передбачено статутом. Загальна кількість привілейованих акцій не має перевищувати 25% статутного фонду АТ.

Привілейовані акції можуть бути таких видів:

1) кумулятивні – невиплачені по них дивіденди накопичуються і виплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів за простими акціями;

2) з часткою участі – дають власникам право на одержання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди за простими акціями перевищують цю суму;

3) конвертовані – можуть бути обміняні на встановлену кількість простих акцій;

4) відзивні, які акціонерне товариство має право викупити;

5) ретрективні – власник має право претендувати на їх погашення у визначений момент за визначеною ціною;

6) зі ставкою дивідендів, що коригується – дивіденди за цими акціями не є фіксованими, а коригуються з урахуванням прибутковості інших цінних паперів.

Залежно від ступеня ризику та очікуваного доходу акції мож­на поділити на такі:

1) "з блакитними корінцями" – акції найбільш солідних і великих корпорацій, лідерів галузі. Дивіденди за такими акціями – стабільні, а інвестиції в них – безпечні і приваблюють консервативних інвесторів;

2) дохідні – акції, дивіденди за якими перевищують середній рівень. Зазвичай, це акції телефонних корпорацій, корпорацій водо-, газо-, електропостачання, а також інших комунальних компаній. Такі корпорації потрібні завжди, працюють стабільно і мають добре прогнозовані джерела доходів. Інвестори купують ці акції, бо впевнені, що їхня вартість із часом лише зростатиме;

3) зростання – акції корпорацій, доходи і прибутки яких вищі від середнього рівня, проте дивідендні виплати невисокі. Пояснюється така дивідендна політика прагненням корпорації передусім фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширенням масштабів виробництва і можливостей збуту. Тож, попри низькі поточні дивіденди, чимало інвесторів віддають перевагу саме цим акціям у надії, що в майбутньому вони приноситимуть великі доходи і їхня ринкова вартість значно зросте;

4) циклічні – акції, ціна яких та дивіденди змінюються відповідно до змін в економіці та ритму ділової активності. В основному це акції базових галузей економіки (важкої (особливо металургійної), автомобілебудування, целюлозно-паперової). Інвестори намагаються придбати ці акції, коли відбувається підйом у галузі, і продати їх до початку спаду;

5) спекулятивні – акції “молодих” та маловідомих компаній. Ці акції найчастіше продають на “вуличному” ринку, обминаючи біржу, або на спеціальних (“спекулятивних”) біржах. Вони коштують набагато менше за акції добре відомих корпорацій, проте, купуючи їх, вкладник має знати, на що він йде: маленька ціна – великий ризик;

6) захищені – акції корпорацій, ціна на які відносно стабільна навіть у разі спаду в економіці загалом. Такі корпорації не змінюють своєї дивідендної політики залежно від циклів в економічному розвитку і тому сплачують своїм акціонерам практично постійні дивіденди. Багато акцій цього виду одночасно класифікуються як дохідні.

Емісія, реєстрація, розміщення акцій. Права і обов’язки емітента та власника акцій

Закон України „Про цінні папери та фондовий ринок” 23.02.2006

Емісія – це встановлена законодавством сукупність і послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів.

До процедури емісії належать такі етапи:

1. прийняття емітентом рішення про випуск;

2. підготовка проспекту емісії, якщо реєстрація випуску по­винна супроводжуватися реєстрацією проспекту емісії (відкрите розміщення);

3. державна реєстрація випуску і реєстрація проспекту емісії;

4. виготовлення (випуск) цінних паперів;

5. розкриття інформації, яка міститься в проспекті емісії;

6. розміщення цінних паперів;

7. реєстрація звіту про підсумки випуску;

8. розкриття інформації, яка міститься у звіті про підсумки випуску (відкрите розміщення).

Рішення про випуск цінних паперів – це документ про обсяг, вид, кількість, мету і терміни випуску цінних паперів, який приймається загальними зборами акціонерів АТ. Рішення оформлюється окремим протоколом і реєструється в органах державної реєстрації цінних паперів.

Разом із рішенням про випуск цінних паперів надається і проспект емісії. Він повинен містити такі три розділи: 1. Дані про емітента. 2. Дані про фінансовий стан емітента. 3. Дані про майбутній випуск цінних паперів.

Основними документами, які подаються емітентом до ДКЦПФР і служать підставою для реєстрації цінних паперів, є: заява на реєстрацію випуску, копія протоколу рішення загальних зборів акціонерів про емісію, проспект емісії (якщо такий є), копія статуту та змін до нього, зразок бланка, якщо випуск цінних паперів здійснюється у документарній формі, звіт про фінансовий стан емітента, підтверджений аудитором, копія свідоцтва про державну реєстрацію емітента.

Державна реєстрація цінних паперів – це присвоєння цінним паперам державного реєстраційного номера. Усі папери одного випуску повинні мати єдиний державний реєстраційний номер. ДКЦПФР протягом 30 днів після отримання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів здійснює одночасно реєстрацію їх випуску та реєстрацію проспекту емісії, що є підставою для друкування бланків сертифікатів цінних паперів (якщо випуск відбувається у документарній формі), або відмовляє в реєстрації.

Випуск цінних паперів – це зареєстрована у встановленому порядку сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер, забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і розміщення на фондовому ринку.

Після реєстрації емітент публікує проспект емісії цінних паперів у повному обсязі в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР не менш, ніж за 10 днів до початку відкритого розміщення цінних паперів. При закритому розміщенні інформація про випуск може не публікуватися.

Розміщення цінних паперів – це відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником. Перший власник – особа, яка отримала цінні папери у власність безпосередньо в емітента чи андеррайтера під час розміщення цінних паперів. Андеррайтером є торговець цінними паперами, що бере на себе обов’язки з роз­міщення цінних паперів за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

Відповідно до Ст. 28 ЗУ „Про цінні папери та фондовий ринок” існує відкрите та закрите розміщення цінних паперів.

Публічне (відкрите) розміщення цінних паперів – їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб (необмежене коло інвесторів).

Приватне (закрите) розміщення цінних паперів – розміщення цінних паперів шляхом безпосередньої пропозиції їх заздалегідь визначеному колу осіб (обмежене коло інвесторів).

Загалом розміщення цінних паперів може здійснюватись шляхом передплати на цінні папери, продажу на аукціоні чи комерційному конкурсі, продажу на інвестиційних торгах.

Публічне акціонерне товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі. Акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону.

Не пізніше, ніж через 15 днів після закінчення терміну підписки на акції (їх продажу), емітент подає до ДКЦПФР інформацію, так званий, звіт про результати емісії. ДКЦПФР здійснює реєстрацію звіту про підсумки випуску та видає свідоцтво про реєстрацію випуску цінних паперів.

Після цього, якщо розміщення було відкритим, проводиться розкриття інформації, яка міститься у звіті про результати емісії, в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР.

Права власника акцій можна розділити на майнові та немайнові (+ ст. 25-27 ЗУ “Про акціонерні товариства”). До майнових належать:

1. право отримувати дохід у вигляді дивідендів;

2. право на отримання частки майна емітента, грошових коштів тощо, які залишаються у нього після розрахунків з бюджетом та кредиторами;

3. право на придбання за пільговою ціною акцій нового випуску;

4. право на обмежену відповідальність у межах пайової участі за боргами емітента перед третіми особами у випадку його ліквідації.

До немайнових належать:

1. право на участь в управління справами емітента;

2. право голосу на загальних зборах акціонерів;

3. право на отримання регулярних звітів та іншої інформації про результати діяльності емітента тощо.

Основними обов’язками акціонерів є зобов’язання (+ ст. 29 ЗУ “Про акціонерні товариства”):

1. вчасно сплатити вартість акцій, що продаються за підпискою;

2. надавати емітенту всю необхідну визначену чинним законодавством інформацію;

3. повідомляти емітента про придбання 5% і більше випущених акцій.

Права емітента акцій:

1. право на визначення напрямів господарської діяльності;

2. право на укладення контрактів від свого імені;

3. право розпоряджатися часткою випущених, але не сплачених у встановлені терміни акцій;

4. право вимагати визначену інформацію від власника акцій.

Обов’язки емітента:

1. направляти акціонерам щорічні звіти про результати господарської діяльності та фінансове становище;

2. сплачувати дивіденди у визначені терміни;

3. проводити щорічні збори акціонерів;

4. повідомляти акціонерів про вагомі зміни у своїй діяльності.

Отже, вимога про мінімальний розмір статутного капіталу сама по собі була б надто неефективним засобом захисту. Саме тому, закон вимагає після закінчення другого року та кожного наступного фінансового року діяльності товариства звіряти вартість чистих активів акціонерного товариства з розміром статутного капіталу. Якщо чисті активи будуть нижчими за розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане скликати загальні збори з метою зменшення свого статутного капіталу до рівня чистих активів і внести відповідні зміни до статуту. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію.[5]

У Великобританії, приміром, мінімальний розмір статутного капіталу публічних компаній становить 50,000 фунтів стерлінгів (635 943 грн.).