4.2. Основні види радіаційних ушкоджень людини

Променеві ураження поділяють на гострі та хронічні, які в свою чергу бувають загальними і місцевими. Вони виникають за опромінення будь-якого виду опромінювань у великій дозі як зовнішнього так і внутрішнього. Гострі ураження розвиваються за короткочасного опромінення у високій дозі, а хронічні – при тривалій променевій дії у дозах, які перевищують гранично допустимі навантаження.

Загальні ураження виникають за опромінення великих ділянок тіла і називаються променевою хворобою, а місцеві (за локального впливу) – променевими ураженнями або променевими опіками, оскільки за клінікою вони подібні до термічних.

В основі променевої хвороби лежать складні механізми прямого та непрямого впливу іонізуючого випромінювання на організм. На хід біохімічних процесів в уражених радіоактивним випромінюванням тканинах певний вплив справляють радіотоксини, зміна нейрогуморальної та гормональної регуляції тканин і клітин. Порушуються обмінні процеси, які призводять до нагромадження шкідливих для організму речовин, таких, як токсичні амінокислоти. Все це підсилює біологічну дію іонізуючого випромінювання та сприяє інтоксикації організму. Інтоксикація проявляється клінічними симптомами, порушенням нервової діяльності, зміною функцій внутрішніх органів.

За дії підвищених доз іонізуючої радіації сукупність ознак, які проявляються, називається синдромами радіаційного ураження. Виділяють три основних види таких синдромів: 1) синдром І – кістково-мозковий або гемопоетичний – переважне ураження кровотворних органів (розвивається за гострого ураження дозами 1–10 Гр); 2) синдром ІІ – гастроінтестинальний – переважне ураження травного тракту, клітин епітелію шлунку і кишечнику (доза 10–20 Гр); 3) синдром ІІІ – нервово-паралітичний або синдром центральної нервової системи – ураження нервової системи (доза 20 Гр і більше). За розвитку останнього синдрому інколи розрізняють токсемічну форму – вторинне ураження нервової системи (доза 20–80 Гр) у зв’язку з різким зниженням тонусу судин, яке супроводжується вираженою гіпотензією. Цю форму променевої хвороби часто називають судинною. За дії доз більше 80 Гр розвивається церебральна форма – первинне ураження нервової системи.

В основі розвитку синдромів радіаційного ураження лежить ушкодження клітин відповідних тканин органів і систем. Так, наприклад, розвиток кістково-мозкового синдрому в першу чергу пов’язаний з порушенням стовбурних клітин систем кровотворення, розташованих у кістковому мозку, клітин-попередників органів кровотворення та лімфоїдних клітин. Дещо стійкішими до дії іонізуючої радіації є мієлоїдні клітини, що дозрівають, а саме: мегакаріоцити, моноцити, макрофаги. Першопричиною розвитку гастроінтестинального синдрому є радіаційне ураження клітин епітелію шлунково-кишкового тракту (враження епітелію, деструкція крипт та ворсинок) в подальшому інфекційні процеси за рахунок кишкової флори, закупорка та враження кровоносних судин, порушення балансу рідин та електролітів, зміни ферментативних процесів, зниження проникності кишковика для поживних речовин. Першопричиною розвитку синдрому центральної нервової системи – ураження клітин цієї системи, порушення нейронних мереж.

ГОСТРА ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА (ГПХ). Вона розвивається за зовнішнього опромінення в дозі, що перевищує 1 Гр, одержаній одномоментно або протягом короткого проміжку часу (від 3 до 10 діб), а також за надходження всередину радіонуклідів, які створюють адекватну поглинуту дозу. Ця хвороба характеризується вираженою первинною реакцією, латентним періодом, тривалість якого обернено пропорційна тяжкості хвороби, фазою розпалу, з порушенням функції різних органів і систем, та періодом відновлення.

Виділяють два варіанти ГПХ: 1) розгорнуті клінічні синдроми, які виникають внаслідок дії загального зовнішнього опромінення або надходження в організм радіонуклідів, які швидко і рівномірно розподіляються у всіх органах і тканинах (³Н, ²⁴Na, ¹⁰⁶Ru, ¹³⁷Сs та ін.); 2) клінічні синдроми переважного ураження окремих органів і систем внаслідок опромінення їх радіонуклідами з вираженою вибірковістю депонування (⁹⁰Sr, ¹⁴⁰La, ¹⁴⁴Ce, ²¹⁰Po, ²²⁶Ra та ін.) або місцевого опромінення від зовнішніх джерел.

Частота летальних наслідків за розвитку ГПХ у діапазоні доз 2–10 Гр збільшується від 5 до 100% переважно через 5–8 тижнів.

Первинна реакція. Час прояву первинних реакцій від моменту опромінення, тривалості та ступеню вираженості, а також прояву симптомів мають принципове значення для прогнозування перебігу ГПХ. Основні симптоми ГПХ: 1) диспептичні (нудота, блювання, пронос); 2) загальноклінічні (слабкість, головний біль, зміна рухової активності, підвищення температури тіла, порушення свідомості та ін.); 3) гематологічні (лімфацитопенія, нейтрофільний лейкоцитоз); місцеві (ушкодження шкіри, слизових оболонок та ін.).

За прояву ГПХ легкого ступеню (доза опромінення 1 – 2 Гр) у більшості постраждалих можлива протягом першої доби нудота, блювання, слабкість, зниження здатності до концентрації уваги тощо. Поступово симптоми зникають.

Симптоми променевого ураження посилюються за протікання ГПХ середнього ступеню тяжкості (доза 2 – 4 Гр). Вони починаються проявлятися вже через 1,5 – 3 год після опромінення і з підвищенням дози посилюються. Під час блювання знижується артеріальний тиск. За дії доз близько 4 Гр спостерігається почервоніння обличчя і склери (гіперемія), які минають протягом 2–3 діб. Більшість симптомів первинної реакції за ГПХ середнього ступеню минає протягом першої доби.

За ГПХ тяжкого ступеню (доза 4 – 6 Гр) первинна реакція проявляється через 30 хв – 1,5 год після опромінення і є більш вираженою. Вона завершується, як правило, протягом 1 – 2 діб. Гіперемія обличчя та склер зникає на 4 – 5 добу. Виражена астенія спостерігається до розвитку агронулоцитозу та пов’язаних з ним інфекційних ускладнень.

Первинні реакції дуже тяжкого ступеню ГПХ (доза 6–10 Гр) з’являються протягом 30 хв. Виникає невгамовне блювання, може бути пронос, виражена гіперемія. Відбувається також зміни крові, виникає початковий лейкоцитоз, який триває близько доби.

За дії більш високих доз, як вже відмічалося, виникає кишкова форма ГПХ (доза 10–20 Гр), за якої летальний наслідок настає на 8–16 добу. Токсемічна форма ГПХ проявляється за дії доз 20–80 Гр з летальним наслідком на 4–8 добу, церебральна (доза понад 80 Гр) – на 2–3 добу. За дії доз більше 150 Гр летальні наслідки настають через кілька годин внаслідок ураження нервової системи та легенів. Дози 250–300 Гр і більше викликають загибель під час опромінення – „смерть під променем”.

Латентний період. Після завершення первинної реакції за протікання ГПХ настає період уявного благополуччя, коли зменшується нудота, пронос, зникає початковий лейкоцитоз, гіперемія шкіри та склер.

За легкого ступеню ГПХ латентний період, як правило, не проявляється. Не виникають також клінічні симптоми хвороби.

За ГПХ середнього ступеню самопочуття хворих змінюється не дуже, проте їм важко займатися фізичною та інтелектуальною працею, вони швидко стомлюються. Разом з тим відбуваються зміни крові – коливається кількість лімфоцитів, тромбоцитів та ретикулоцитів.

У тяжко хворих на ГПХ із завершенням періоду первинної реакції самопочуття поліпшується на кілька днів, але відбуваються виражені зміни крові – зменшується суттєво вміст лейкоцитів і тромбоцитів, розвивається агранулоцитоз, який визначає розпал хвороби.

За дуже тяжкого стану ГПХ самопочуття хворих теж поліпшується на кілька діб, але спостерігається зменшення кількості формених елементів периферійної крові, зокрема тромбоцитів до критичного рівня. Симптоми первинної реакції змінюються ураженням слизових оболонок ротової порожнини та шлунково-кишкового тракту шкіри.

У латентний період спостерігається епіляція (лат. e (x) – з і pilus – видалення волосся). Вона виникає при дії доз 2,5 – 3,0 Гр. За дії доз близько 6 Гр виражена епіляція проявляється на 4 – 17 добу, а доз 6–10 Гр – 8–9 добу. Опромінення голови дозами 12 – 15 Гр призводить до постійної епіляції. За дії доз 10 Гр і більше відбувається епіляція вій і брів.

Період розпалу захворювань. Значне зниження кількості лейкоцитів периферійної крові протягом кількох діб свідчить про настання періоду розпалу. Розвиток агранулоцитозу визначається, в першу чергу, зменшенням кількості гранулоцитів і тромбоцитів периферійної крові. За дії доз близько 2 Гр агранулоцитоз розвивається на 30 – 33 добу після опромінення і триває 7 – 8 діб. За дії доз близько 4 Гр агранулоцитоз розвивається на 10 – 20 добу, а 6 Гр – 7–8 добу.

Період розпалу ГПХ характеризується лейко- і тромбоцитопенією та пов’язаними з ним інфекційними захворюваннями. Можливий розвиток пневмонії, езофагіту, виразки кишковика, сепсису. Розпалу агранулоцитозу на 1 – 3 доби передує клітинне спустошення кісткового мозку, виникає, аплозія. Опромінення кісткового мозку в дозах понад 6 Гр призводить до загибелі практично усіх стовбурових клітин. В цьому випадку єдиною надією на порятунок стає пересадка кісткового мозку. Але при опроміненні в дозах близько 10 Гр розвиваються летальні ураження кишковику і в цьому випадку пересадка кісткового мозку неефективна.

За опромінення живота дозами понад 5 Гр розвивається ентероколіт та гепатит. При дозах 2 – 4 Гр відбувається ураження слизової оболонки порожнини рота. Дія більших доз, як вже відмічалося, викликає також тяжке ураження слизової оболонки кишковика – перфорації, перитоніт, інвагінації тощо. Якщо ці явища супроводжуються агранулоцитозом і тромбоцитопенією, то врятувати життя хворому не вдається.

Період відновлення. Якщо за ГПХ не летальний наслідок, то настає період відновлення. Його наслідки і період протікання залежить від ступеню тяжкості ГПХ. Тривалість цього періоду становить від 2 – 4 місяців до 1 – 3 років. В деяких випадках певні захворювання тривають довше.

Безпосереднє відновлення починається відразу після завершення агранулоцитозу. Знижується температура тіла, поліпшується самопочуття. Показники крові відновлюються: збільшується кількість лейкоцитів, тромбоцитів та ретикулоцитів. Відбувається також регенерація кісткового мозку – збільшується кількість клітин, які перебувають в процесі мітотичного поділу, молоді клітини переважають над дозрілими. Стан слизових оболонок порожнини рота, носоглотки та шлунково-кишкового тракту також поліпшується. Починає відростати волосся. Разом з тим ще тривалий час реакція серцево-судинної системи на фізичне навантаження відрізняється від фізіологічно нормальної. Може спостерігатися довгий час задихання, біль у м’язах і серці, тривале загоєння ран тощо.

Основні принципи лікування хворих на ГПХ. В період первинної реакції лікувальні заходи зводяться переважно до надання допомоги з використанням протиблювотних засобів. При переопроміненні необхідне спеціальне лікувальне обстеження. Критичними при середньому ступені хвороби є 12–20 доба після опромінення, тяжкому – 5–12 доба, а дуже тяжкому – перша доба або навіть години.

Хворим на середню і тяжку форми ГПХ в період розпалу призначають антибіотики широкого спектру дії та симптоматичні засоби, спрямовані на нормалізацію функції серцево-судинної та центральної нервової систем.

За дуже тяжкої форми ГПХ проводять також деконтамітацію слизових оболонок і шкіри за допомогою неадсорбованих антибіотиків та антисептиків. За необхідності роблять пересадку кісткового мозку.

Променева хвороба від внутрішнього опромінення. До умов, які визначають дію радіоактивних речовин, що потрапили в організм, належать: шляхи і способи надходження в організм; агрегатний стан і хімічна структура речовин, їхня розчинність та всмоктуваність за місцем аплікації; сумарна активність радіонуклідів, тип випромінювання і його енергетичний спектр; характер розподілу та перерозподілу радіоактивних речовин в організмі; шляхи їхньої елімінації, швидкість виведення з організму та період напіврозпаду; відносна чутливість тканин до дії іонізуючої радіації та радіонуклідів, як хімічних елементів; функціональний стан органів тощо.

Радіоактивні речовини можуть потрапляти в організм з продуктами харчування, питною водою, повітрям, через неуражену шкіру і пошкодження на ній одноразово чи повторно. У невеликій кількості інкорпоровані радіонуклідами не викликають реєстрованих патологій, у більшій – несуттєві порушення, а у великій – розвиток променевої хвороби. Остання розвивається тоді, коли радіоактивні речовини потрапляють до організму у кількості, що перевищує граничне у 6–10 разів.

При попаданні до організму радіонуклідів ⁸⁹Sr, ⁹⁰Sr, ¹³¹I, ¹³⁷Cs та ін., які добре резорбуються, протікання променевої хвороби практично не залежить від шляхів надходження цих радіонуклідів до організму і визначається переважно їх тропністю.

При надходженні до організму радіонуклідів, які погано всмоктуються, переважно уражаються органи первинного проникнення (легені чи шлунково-кишковий тракт). Так, при пероральному надходженні радіоінуклідів ¹⁴⁴Ce, ⁹⁰Y, ¹⁴⁰La, ²³⁵U, ²³⁸U, ²³⁹Pu тощо, які обмежено здатні потрапляти з порожнини кишковика в кров і лімфу, відбувається дифузне ураження шлунково-кишкового тракту – розвиток виразково-некротичного ентероколіту, який супроводжується лейкопенією.

Важливе значення при розвитку променевої хвороби за дії інкорпорованих радіонуклідів має їх розподіл в організмі. Так, наприклад, радіонукліди ¹³⁷Cs, ¹⁰⁶Ru, ⁹⁵Nb, ¹⁰²Po більш чи менш рівномірно накопичуються в м’яких тканинах, викликаючи переважно атрофію м’язів, селезінки, сім’яних залоз, пригнічення процесів кровотворення. Радіонукліди ²³⁵U, ²³⁸U, спочатку діють на травний канал, а потім на нирки. Гетеротропні радіонукліди, такі як ¹⁴⁴Ce, ¹⁴⁰La, ¹⁹⁸Au та ін. викликають зміни в слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту, а також цироз печінки, пухлини залоз внутрішньої секреції, кісткової тканини. Остеотропні радіонукліди ⁸⁹Sr, ⁹⁰Sr, ¹⁴⁰Ba, ⁹⁰Y, ²²⁰Ra, ²³⁴Pu та ін. пригнічують кістково-мозкове кровотворення та викликають ураження кісткової тканини.

Суттєве значення має ефективний період напіввиведення інкорпорованих радіонуклідів. Ті з них, які швидко виводяться з організму, не настільки небезпечні, як радіонукліди, що фіксуються в певних органах і тканинах. Останні можуть спричинювати виражені форми захворювань навіть тоді, коли надійшли у відносно невеликій кількості, оскільки уразливий ефект може накопичуватися роками.

Від внутрішнього опромінення, як і зовнішнього, розрізняють променеву хворобу легкого, середнього і важкого ступеню. В залежності від особливостей дії інкорпорованих радіонуклідів можуть уражатися, як вже відмічалося, як окремі органи так і системи (кровотворення, травлення, виділення, дихання, зору, репродукції тощо).

При надходженні радіонуклідів до організму передбачається раннє використання методів і засобів зниження їхнього всмоктування та прискорення виведення з організму. Це забезпечується прийманням сорбентів, промиванням шлунку, призначенням проносних засобів та клізм тощо. Заміна радіонуклідів стабільними нуклідами при прийомі збагачених ними препаратів або продуктів харчування на всіх етапах їх метаболізму сприяє прискоренню їх виведення. Для поліпшення функціонування найчутливіших до дії інкорпорованих речовин органів та систем необхідно проводити відповідну терапію.

Інфекційні та геморагічні ускладнення виникають за надходження до організму великої кількості радіонуклідів, які опромінюють організм в дозах, що перевищують 10 Гр на все тіло за кілька днів. За дії таких доз необхідно призначати антибіотики та симптоматичні засоби.

ХРОНІЧНА ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА (ХПК). Вона виникає при тривалій дії на організм іонізуючого випромінювання у дозах, які перевищують гранично допустимі для професійного променевого навантаження.

Характерними рисами ХПХ є: 1) ураження органів та систем, вираженість і строки розвитку якого визначаються сумарною дозою, видом та інтенсивністю опромінення, а також фізіологічними особливостями структури й функції органу; 2) тривалість і хвилеподібність перебігу, оскільки поряд з наростанням ефектів пошкодження розвиваються відповідні реакції відновлення.

Виділяють також два варіанти розвитку ХПХ: 1) виникнення синдромів внаслідок надходження до організму радіоізотопів, які рівномірно розподіляються в усіх органах та тканинах; 2) переважне ураження окремих органів і систем внаслідок інтенсивного опромінення їх радіоізотопами з вираженою вибірковістю депонування.

За тривалого впливу випромінювань і після їх припинення або зниження інтенсивності умовно виділяють такі періоди: 1) період формування захворювання, або власне ХПХ; 2) період відновлення; 3) період наслідків.

Перший період визначається часом накопичення основної частини сумарного променевого навантаження, тобто тривалістю роботи в несприятливих умовах. Він спостерігається в найближчі роки (до 1–3 років) після припинення або різкого зниження інтенсивності опромінення. У цей період і формується основний клінічний синдром ХПХ з характерними для нього проявами.

Залежно від дози опромінення та індивідуальних особливостей організму вираженість клінічних проявів може бути різною. Ступінь тяжкості ХПХ може бути легким, середнім, важким і дуже важким. По суті, це фази розвитку одного патологічного процесу. При продовженні опромінення в досить великих дозах вони послідовно змінюють одна одну. Залежно від часу припинення опромінення (або зниження його дози до допустимого рівня) та характеру змін, які розвинулися на цей час, захворювання обмежується тим чи іншим ступенем тяжкості й далі не прогресує.

Період відновлення ХПХ за звичай настає через 1–3 роки після припинення опромінення, або при різкому зниженні його інтенсивності – менше 0,05 Гр/рік. До того часу звичайно завершується основний цикл первинно-деструктивних змін і чітко переважають репаративні процеси, які розпочалися раніше. Хронічна променева хвороба може завершуватися: 1) цілковитим відновленням – клінічним видужанням; 2) відновлення з дефектом; 3) стабілізацією змін, які спостерігалися раніше; 4) погіршенням стану здоров’я та розвитком ряду синдромів, частково зумовленим опроміненням але поліетіологічних за походженням (лейкоз, анемія, прискорена вікова інволюція тощо).

За ХПХ виділяють різні за ступенем важкості ураження, які відповідають певному діапазону сумарних доз та інтенсивності тривалого опромінення. Виділяють такі основні критерії ступеню важкості протікання ХПХ: 1) поширення патологічного процесу в організмі, тобто ураженням органів і систем з різною радіочутливістю; 2) характер і глибина змін (функціональні чи анатомічні структурні зміни); 3) ступінь повторювання патологічних проявів та повнота відновлення після припинення, чи значного зниження інтенсивності опромінення (до гранично допустимого рівня) і проведення лікування.

Накопичений радіаційною медициною досвід свідчить, що ХПХ може спостерігатися у людей, котрі протягом тривалого часу постійно або систематично повторно зазнавали зовнішнього впливу іонізуючого випромінювання у малих дозах, що все ж таки перевищували ГДР та величини яких сумуються. Ця хвороба може зумовлюватися також постійною дією радіоактивних речовин у незначній кількості, які потрапили в організм через дихальні шляхи, шкіру чи травний шлях і зафіксувалися у тканинах на більш-менш тривалий час (залежно від тривалості періоду їхнього напіврозпаду та швидкості виведення із організму). Може розвинутися ХПХ і внаслідок поєднаного внутрішнього та зовнішнього опромінення. Захворювання на ХПХ є по суті професійним, але може виникнути і як ускладнення внаслідок лікувального застосування іонізуючого випромінювання. Це загальне захворювання організму, при якому значно знижується його імунологічна реактивність. Клінічна картина ХПХ включає переважно зміни з боку нервової, кровотворної, серцево-судинної, травної систем, нирок, а також порушенням обмінних процесів та ендокринних функцій.

Інший перебіг має ХПХ, зумовлена дією радіонуклідів з чітко вираженою органотропністю або місцевим зовнішнім опроміненням. При цьому відзначається переважно місцева ушкоджуюча дія.

Легкий ступінь важкості ХПХ. За цього ступеню захворювання відбувається, головним чином, вегетативно-вісцеральні порушення, початкові астенічні прояви, помірні зміни складу периферійної крові. Погіршується самопочуття, підвищується стомленість, знижується фізична та розумова працездатність, розладнується сон, підвищується збудливість. Одночасно відбувається порушення травної системи – дискінезія кишковика та жовчовивідних шляхів, диспептичні явища.

Вегето-судинна дистонія та порушення функцій внутрішніх органів, розвиток початкової астенізації призводять до виникнення астеновегетативного синдрому. З часом астенічні явища можуть проявлятися більш виражено – посилюється головний біль, періодично з’являється нудота та запаморочення, знижується пам’ять, наростає загальна слабкість тощо.

Середній ступінь важкості ХПХ. Характеризується подальшим розвитком астеновегетативних порушень, збільшенням їх важкості. Уже можуть з’явитися початкові ураження центральної нервової системи, зокрема порушення рефлексів, розлади вестибулярного апарату і нервово-судинної регуляції, виникнення проксимальної тахікардії тощо. Відбуваються також розлади серцево-судинної системи.

За цього ступеню важкості ХПХ особливо уражується кровотворна система. Кількість лейкоцитів у периферійній крові знижується, лейкопенія має стійкій характер та супроводжується нейтро- і лімфоцитопенією. Спостерігається порушення білкового, вуглеводного та холестеролового обміну в крові. Може відбуватися також порушення функцій ендокринної системи, моторики кишковика, початкове клітинне спустошення кісткового мозку, розвиток токсичного гепатиту, посилення інфекційних хвороб.

Важкий ступінь ХПХ. Для нього характерні тяжкі зміни: виражена дистрофія органів, пригнічення кровотворення, втрата регенеративної здатності тканин, поява шкірної, носової кровотечі тощо. В кістковому мозку затримується дозрівання клітин. Спостерігаються тяжкі зміни функцій нервової системи, зокрема розвиток енцефалопатії. Уражається також травний тракт, різко ослаблюється імунна система, відбувається епіляція, ламкість нігтів та інше. Стан хворого різко погіршується.

Дуже важкий ступінь ХПХ. Характеризується надзвичайним виснаженням хворого. Спостерігається гіпоплазія або аплазія кісткового мозку, крововиливи, сепсис, виразково-некротичні ураження слизової оболонки порожнини рота, носоглотки та травного тракту, ураження нервової системи, дистрофічні та некротичні зміни тканин і органів тощо. Зі збільшенням терміну опромінення та сумарної дози настає летальний кінець.

В наш час важкий ступінь ХПХ, завдяки проведенню профілактичних та лікувальних заходів, малоймовірний. Слід враховувати посилення уражаючої хронічної дії іонізуючої радіації іншими чинниками: токсичними хімічними речовинами, електромагнітними неіонізуючими випромінюваннями, курінням, зловживанням алкоголем, неповноцінним харчуванням, погіршенням побутових умов тощо.

Лікування хворих на ХПХ. Воно може бути ефективним тільки за умов припинення переопромінення, всебічної діагностики хворого для визначення ступеню ураженості організму та призначення лікування. Лікування легкого та середнього ступеню важкості ХПХ передбачає обов’язкове проведення загально-зміцнювальних заходів, лікувальне висококалорійне вітамінізоване харчування.

Лікування астенічних станів проводять нейротропними препаратами. За інфекційних ускладнень використовують антибіотики. Симптоматичними засобами нормалізують діяльність внутрішніх органів, нервової системи. У деяких випадках доцільно застосовувати переливання крові.

При лікуванні хворих на важку форму ХПХ особливу увагу приділяють антиінфекційним заходам та боротьбі з геморагічним синдромом. Призначається комбіноване лікування з використанням антибіотиків широкого спектру та антимікотичних препаратів, а також ліків, які знижують проникність судинних стінок (вітамінів С,К і Р, кальцію хлориду та ін.). Симптоматичними засобами нормалізують діяльність серцево-судинної, дихальної, травної, ендокринної та нервових систем, стимулюють імунну систему тощо. Систематично переливають цільну кров, її плазму, еритроцитарну, лейкоцитарну та тромбоцитарну масу.

КОМБІНОВАНЕ РАДІАЦІЙНЕ УРАЖЕННЯ (КРУ). Такі ураження виникають при одночасному або послідовному впливу іонізуючої радіації та чинників непроменевого ураження (механічних, термічних, хімічних, біологічних тощо).

Клінічний перебіг КРУ має гострий (І) період (первинні реакції на ураження), переважання непроменевих ефектів (ІІ), переважання променевих ефектів (ІІІ) і відновлення (ІV).

Розвиток КРУ, на відміну від тільки променевих уражень, не має прихованого періоду. Також КРУ відрізняється, як правило, більш раннім настанням і тяжчим перебігом періоду розпалу, тривалішим періодом відновлення.

В свою чергу, на відміну від непроменевих травм для КРУ характерне посилення і збільшення тривалості протікання загальних і місцевих посттравматичних реакцій тощо.

За важкістю протікання КРУ поділяють на 4 ступені: 1) при ступені І прогноз на здоров’я сприятливий, спеціалізованої допомоги, як правило, не потрібно, працездатність відновлюється не довше, ніж через 3 місяці; 2) прогноз на життя і здоров’я за розвитку ІІ ступеня визначається своєчасністю і ефективністю медичної допомоги, термін лікування – до 4 місяців, працездатність відновлюється майже у 50 % постраждалих; 3) при ІІІ ступені важкості протікання КРУ прогноз на життя і здоров’я сумнівний, видужування можливе лише при своєчасному наданні всіх необхідних видів медичної допомоги, лікування триває не менше 6 місяців, працездатність відновлюється у рідкісних випадках; 4) за розвитку КРУ ІV ступеня важкості прогноз на життя несприятливий навіть при застосуванні сучасних методів лікування.