«11 Етюдів у формі старовинних танців»

Це сюїта для фортепіано, що включає в себе одинадцять п’єс різного характеру й настрою, яскраво контрастна за жанрами, проте об’єднана єдиним ліричним, чутливим стилем композитора. Вона створювалася, протягом 1928 - 1930 рр. і належить до вершинних здобутків фортепіанної спадщини В.Косенка. Сам задум твору полягає в прагненні автора відродити до життя старовинну сюїту «придворних» танців різних народів, котра була дуже популярною в

17 - 18 ст. в європейській музиці¹⁴⁶. Так з’являються тут німецька алеманда, французькі куранта, гавот, менует, іспанська сарабанда, англійська джига.

Основних танців у барокових¹⁴⁷ сюїтах було чотири, а їх кількість могла коливатися від чотирьох до восьми. В українській музиці ХІХ - поч. ХХ ст. було декілька таких «старовинних» фортепіанних сюїт, причому перша з них належала перу вітчизняного класика Миколи Лисенка і втілила дуже оригінальну ідею: в основу старовинних танців він поклав мелодії популярних українських народних пісень - «Сонце низенько», «Гречаники» тощо. Подібний задум втілив дещо пізніше й Станіслав Людкевич у фортепіанній сюїті, також використавши теми українських народних пісень, здебільшого галицьких. Аналогічний твір знайдемо і в доробку Василя Барвінського - «Сюїту на українські народні теми».

Продовжуючи цю традицію вітчизняної школи, В.Косенко пише свою сюїту теж у яскраво національній манері. Проте він не вдається до прямого цитування мелодій народних пісень, а створює свої власні теми, проникнуті глибинним духом українського фольклору. Окремі етюди близькі до запальних танців, в інших же переважають м’які, ніжні інтонації ліричного романсу. Особливо ефектною є остання п’єса. Хоча в її основі лежить пасакалія, жанр іспанської музики ХVІІ сторіччя, вона позначена національно характерними рисами та використовуючи на мотиви старовинних українських епічних дум. Усі ці національні джерела перевтілюються крізь призму своєрідної «ліричної розповіді». Разом з тим невипадково назва циклу включає в себе слово «етюд». «Косенко поставив перед собою також завдання педагогічного плану. Про це свідчить велика кількість різноманітних прийомів і засобів, спрямованих на розвиток виконавської майстерності»¹⁴⁸. Педагогічний хист автора проявився в сюїті у віртуозній спрямованості окремих п’єс.

Гавот сі мінор

Один із найбільш наспівних і романтичних за духом етюдів. Побудований на основі старовинного рухливого французького танцю, назва якого походить від околиць міста Гап. У придворних святах завершував частину танцювальної церемонії, тому, як фінальний танець, відзначався особливою жвавістю, веселим, запальним настроєм. У циклі два гавоти. Перший за емоційним станом - зовсім традиційний, дуже радісний і просвітлений. У другому, про який іде мова, композитор дещо змінює початковий характер танцю і використовує тут популярний у ХІХ ст. в Україні тип ліричної танцювальної пісні, де почуття висловлюються піднесено, сама мелодія наближається до схвильованої людської розповіді. Трішки жалібно звучить сам початок твору, ніби сумовите благання. Мелодія тече плинно, та її настрій неспокійний і сумовитий, вона немовби «виливає жалі», то спалахуючи яскравіше, то безсило спадаючи. Згодом у загальний розвиток вноситься елемент контрасту - якщо спочатку й наприкінці музика швидше елегійна, забарвлена ноткою сумовитості, ніби спогад про далеке й прекрасне минуле, то середній епізод навпаки осяяний радісним «весняним» колоритом, сама музична тема наближається до ліричних веснянок.