Яків степовий (якименко)

(1883-1921)

Серед духовних спадкоємців М.Лисенка помітне місце належить Якову Степовому. Він був різнобічно обдарованою людиною – здібним піаністом, публіцистом, чиї статті на сторінках харківської та київської преси викликали жвавий відгук в широких колах читачів, активним музично-громадським діячем, який допоміг з’явитися багатьом цікавим мистецьким колективам у перші важкі пореволюційні роки, але насамперед, талановитим композитором, що за свій короткий вік встиг написати не так вже й мало…

Яків Степанович Якименко народився 20 жовтня 1883 року в місті Піски біля Харкова, в сім’ї відставного офіцера, який пізніше співав у церковному хорі. Любов до музики була притаманна всій родині Степових, і тому рішення старшого брата Федора стати професійним музикою не викликало опору. Він виїжджає на навчання до Петербурга і вступає до Придворної півчої капели в якій виступали численні знамениті українські мистці – від М.Березовського до С.Гулака-Артемовського включно. Пізніше Федір Якименко стане викладачем Петербурзької консерваторії, відомим композитором. Музичне обдарування Якова виявилося досить рано, тому з 12 років по слідах брата він теж починає співати в Придворній півчій капелі.

Сім років провів він у капелі, і тут його рішення стати професійним музикантом лише утвердилося. Адже протягом цих років він не лише співав у хорі, але й наполегливо вивчав теорію, оволодівав грою на музичних інструментах – фортепіано і кларнеті. Директором капели був тоді відомий композитор Олександр Аренський, який вів оркестровий клас. Він підтримав талановитого юнака в його намірах стати композитором. Після закінчення роботи в капелі в 1902 р. Я.Степовий опиняється в скрутній ситуації: для навчання в консерваторії бракувало коштів. Допомога несподівано надійшла від ії професорів - Миколи Римського-Корсакова та Олександра Глазунова, які прослухавши молодого митця, допомогли йому вступити в консерваторію на безплатне навчання.

У 1902 р. він розпочинає заняття в Петербурзькій консерваторії в класі М.Римського-Корсакова, видатного російського композитора і теоретика. У нього навчалося багато представників різних національних шкіл – з Грузії, Вірменії, Латвії, Литви, Польщі. Ще М.Лисенко на початку 70-х рр. ХІХ ст. брав консультації у зовсім молодого тоді Римського-Корсакова¹⁰⁷. Крім того, його вчителем з інших теоретичних предметів став відомий композитор Анатолій Лядов, теж учень М.Римського-Корсакова.

Роки навчання позначені бурхливою творчою і культурно-громадською діяльністю Я.Степового. Він не лише намагається “вбирати” найрозмаїтіші художні враження, котрі можна було отримати в столиці, але й сам не залишається осторонь від концертного життя. Ще під час навчання в консерваторії він інтенсивно творчо працює, особливо вабить його пісня та фортепіанна музика. У 1905-1906 рр. він створює перший свій значний опус – вокальний цикл “Барвінки” на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та Михайла Чернявського, сповнений не лише глибокою ліричністю й задушевністю, але й драматичними, а часом трагічними настроями. Ця палітра образів та переживань залишиться провідною в стилі митця протягом всього його творчого шляху. Один з солоспівів з цього циклу – “Степ” на вірші Михайла Чернявського – став настільки популярним, що й спричинив появу творчого псевдоніма композитора “Степовий”.

За роки навчання був створений значний і розмаїтий доробок: вокальний цикл “Пісні настрою” на вірші Олександра Олеся, три романси на вірші Максима Рильського, “Анданте кантабіле” для віолончелі з фортепіано, фортепіанні Соната, Фантазія та мініатюри. Це дало змогу Я.Степовому провести авторські концерти в 1911 році в Москві, а в 1912 році – в Петербурзі, де виступили знані виконавці. Столична преса дуже схвально відгукнулася про доробок молодого музиканта, відзначивши і добру професійну майстерність, і неповторність його національного обличчя.

Особливу роль у його творчій біографії відіграв літературно-музичний вечір пам’яті Тараса Шевченка 1912 р. у Москві, де він вперше виконав свій фортепіанний “Прелюд пам’яті Шевченка”. Це був один із перших інструментальних творів в українській музиці, пов’язаний з образом великого Кобзаря.

У 1909 р. Я.Степовий практично завершує навчання в консерваторії, але випускні іспити складає значно пізніше, аж у 1914 р. Отримавши диплом “вільного художника”, він мріє працювати в Києві, на Батьківщині, але бурхливі події – початок Першої світової війни, змінив всі його плани. Я.Степового забирають до царської армії, він опиняється в санітарному поїзді й служить там писарем. Аж навесні 1917 р. вдається йому звільнитись у запас і переїхати до Києва.

Останні декілька років, проведені в Україні, – найбільш плідні в громадській культурно-просвітницькій діяльності композитора. Він, здається, прагне встигнути неймовірно багато зробити і створити, неначе передчуваючи свій близький кінець. З 1917 р. Я.Степовий розпочинає викладацьку роботу в Київській консерваторії, з 1919 р. стає завідуючим музичною секцією Всеукраїнського музичного комітету відділу мистецтв при Народному комісаріаті освіти України, того ж року приступає до керівництва театром “Музична драма” і Державним вокальним ансамблем, бере участь у створенні симфонічного оркестру ім. М.Лисенка, засновує струнний квартет при народній консерваторії.

Його творчі плани в ці буремні роки видаються не менш розмаїтими й насиченими, ніж раніше, навпаки, їм притаманний небувалий розмах, прагнення до великих форм. Я.Степовий задумує написати оперу “Невольник” за Шевченком¹⁰⁸. Продовжує він і ті творчі спрямування, до яких звертався протягом попереднього періоду. Так, відчуваючи брак нової музичної літератури для дітей та юнацтва, надолужує цей недолік і пише збірки пісень “Малим дітям” та “Проліски”, гармонізує¹⁰⁹ 50 народних дитячих пісень для хору; не покидає він і інструментального жанру, створюючи фортепіанні мініатюри.

Проте багатьом творчим і просвітницьким планам митця так і не судилося здійснитись: 4 листопада 1920 р. він раптово помер від черевного тифу в Києві.