Хори на вірші тараса шевченка "Тече вода в синє море"

Один із найпоетичніших творів композитора, де вірш безсмертного Кобзаря знаходить глибоко ліричне перевтілення в хорі. Його музика дуже розмаїто та індивідуально передає риси давнього українського фольклору, насамперед, епічних дум та історичних пісень.

Вже сам початок хору наближений до розповідної манери співця-кобзаря, через те в ньому ніби розмиті яскраві ритмічні акценти, мелодична лінія розгортається плавно, неспішно, з продуманими смисловими динамічними підйомами та спадами. Починаючись у глибокому тембрі басів, епічного складу мелодія пізніше підхоплюється вищими чоловічими голосами, тенорами, поступово захоплює ширший простір. Разом з тим для мелодії притаманна хвилеподібність, що відображає безперервний рух морських хвиль, як символ вічної природи й плинності часу.

Перший розділ витримано в чисто епічній, суворій, зосередженій манері розповіді.

Натомість другий епізод вносить яскравий контраст, пов’язаний з розвитком поетичного образу, - в центрі опиняється постать самотнього козака, що марно шукає щастя на чужині. Зрозумілим стає тут драматичний, поривчастий характер розповіді, експресивні вигуки, що завершуються «зітхаючими» закінченнями фраз. Почуття неодноразово описаного Кобзарем самотнього бурлаки, якому Бог не послав ні щастя, ні долі, його трагічні роздуми в музиці Б.Лятошинського отримують дещо театральне, патетичне втілення.

Останній епізод хору повертає до початкової мелодії, як це часто типово для вокально-хорових форм. Проте це повернення не означає простого нагадування, чи обрамлення середнього епізоду: вічний рух морських хвиль, постійне «сповзання» до головного басового тону сприймається тут як символ марності зусиль, безнадії та глибокого трагізму долі козака.

«Із-за гаю сонце сходить»

Цей хор за своїм поетичним змістом сприймається як пряме безпосереднє продовження попереднього: знову протиставляється образ вічної природи, уособленням якого виступає схід сонця, що неминуче повторюється з дня у день, - і нещасної долі козака, якого пан «цькує собаками», а його кохану «покриткою по світу пускає». Трагічний сюжет, характерний для багатьох шевченківських поем («Петрусь», «Варнак» та ін.), подається тут у максимально концентрованому, драматично згущеному вигляді. Цю концентрацію драматичного змісту глибоко відчув композитор і у своєму хорі зумів її передати напрочуд виразно і сильно.

Його головна музична тема грунтується, як і тема попереднього твору, на епічних думних «зачинах», проте похмура, зловісна атмосфера ще яскравіше підкреслена повільним, важким мелодичним поступом. Ефекти театральності супроводжують тут майже кожне слово, автор намагається музично проілюструвати кожен, навіть найтонший, відтінок поезії. Так, слово «темного» («не виходить чорноброва із темного лугу»), що несе в собі не лише буквальне, але й переносне значення - як передбачення подальшої трагедії - підкреслене в музиці відчутним «затемненням» музичного колориту. Дієслова, що нанизуються в стрімку, стиснену картину переслідування: («цькують його собаками, крутять назад руки і завдають козакові смертельної муки»), отримують таке саме активне, дійове й водночас позначене трагічними акцентами втілення в музиці.

Це один із нечисленних у Б.Лятошинського хорів, у якому виразно проступають риси оперної, театральної сцени, що зумовлене, очевидно, змістом поетичного першоджерела.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Як взагалі можна окреслити художній стиль Б.Лятошинського на тлі сучасного мистецтва?

2. До яких музичних жанрів особливо часто звертався Б.Лятошинський і чому?

3. До якого кола поезії особливо тяжів композитор, яких авторів вибирав?

4. В якому напрямку розвивалась його педагогічна діяльність? Хто з відомих композиторів у нього навчався?

5. Які виразові особливості відзначають хори Б.Лятошинського на вірші Т.Шевченка?