Середня річна заробітна плата та розмір плати за навчання у вищих навчальних закладах України:

Середня річна заробітна плата (грн.) (за 2004 р.)
Педагогічний працівник (учитель)	5 280
Медичний працівник (лікар)	4 057
Працівник сільського господарства (агроном)	2 614
Працівник промисловості (інженер)	7 855
Професор	10 208
Річна плата за навчання у вищих навчальних закладах (грн.) (2003/04 н.р.)
Юрист (НУ ім. Т.Шевченка)	13 500
Економіст (КНЕУ)	6 000
Програміст (КПІ)	5 300
Вчитель (Педуніверситет)	3 300
Лікар (Медуніверситет)	7 200

На сучасному етапі доводиться констатувати стан кризи вітчизняної системи освіти. Ця криза полягає в наступному:

• крах головних методологічних та методичних принципів радянської системи освіти;

• бюрократизація освітньої системи;

• недоступність вищої освіти матеріально для неспроможних верств населення;

• залишковий принцип фінансування освіти;

• соціально-етичний розрив між викладацьким корпусом та учнями/студентами;

• зниження соціального престижу освіченості та інтелігентності в суспільстві.

Фінансування вищої освіти з різних джерел, %

(разом = 100%):

Країна	Державна і місцева влада	Плата за освіту	Інші надходження
Великобританія	62	12	26
Канада	70-85	11	29-4,0
Голландія	90	-	10
Німеччина	95	-	5
США-державні ВНЗ	59	14	27
США-приватні ВНЗ	20	38	42
Україна	40	55	5

Величезною проблемою є зростання частки платного навчання в Україні. З вищенаведеної таблиці видно, що доля плати за навчання сягнула 55%. В то же час ст.53 Конституції України констатує доступність вищої школи. Ще складніша ситуація з вартістю навчання, яка жодним не узгоджується із середньою річною заробітною платою батьків наявних та потенційних студентів.

Спроби подолання комплексної кризи сконцетровані в Державній національній програмі “Україна XXI століття: стратегія освіти”. В цьому документі відображені основні напрямки модернізації вітчизняної системи освіти:

• реальне фінансування закладів освіти, науки та культури (не менше 5% внутрішнього валового продукту), податкове стимулювання підприємців, фізичних осіб до благодійництва в гуманітарній сфері;

• забезпечення державного замовлення на підготовку спеціалістів, гарантії працевлаштування;

• встановлення розмірів оплати праці, пенсій вчителів, викладачів, науковців на рівні держслужбовців;

• вдосконалення державних стандартів підготовки студентів, наукових та педагогічних кадрів;

• реальне забезпечення ступеневої підготовки фахівців починаючи з початкової школи;

• розробка рейтингової системи оцінювання вищих навчальних закладів згідно рівня підготовки фахівців;

• відповідність вищої школи сучасним вимогам матеріально-технічної бази, бібліотечних фондів, забезпеченням ЕОМ тощо;

• підготовка та видання підручників та посібників державною мовою.

Значної реформи потребує вища школа України. Основні напрями її подолання відзначив міністр освіти та науки Станіслав Ніколаєнко. Вагомою передумовою таких змін є прийняття Верховною Радою України 14 грудня 2004 р. Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (у сфері вищої освіти)”. Цим законодавчим актом вносяться певні зміни до Бюджетного та Земельного кодексів, законів України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, “Про плату за землю”, “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, “Про електроенергетику”, “Про вищу освіту” та “Про оподаткування прибутку підприємств”. Ці зміни передбачають:

• розвиток автономії та економічної самостійності вищих навчальних закладів України;

• здійснення фінансування вищих навчальних зщакладів державної і комунальної форм власності з різних бюджетних джерел;

• збільшення частки фінансування вищої школи підприємствами;

• заборону вилучення земельних ділянок, закріплених за вищими навчальним закладами та звільнення від сплату за землю студентських баз, таборів відпочинку та структурних підрозділів вищих навчальних закладів;

• звільнення від сплати п’ятикратної вартості електричної енергії, спожитої понад договірну величину за розрахунковий період (ліквідації пені за несвоєчасну сплату навчальними закладами плати за електроенергію);

• звільнення від орендної плати за майно вмщих та професійно-технічних навчальних закладів державної та комунальної форм властності;

• відновлення пільг щодо обкладання податком на додану вартість видавничої діяльності з наукової та методичної літератури.

Нагальною проблемою реформування системи освіти України є її вдосконалення в рамках Болонського процесу.

Спроби надати вищій освіті загальноєвропейського характеру розпочались ще в 1957 р. з підписанням Римської угоди. Згодом ці ідеї розвинулись в рішеннях конференції міністрів освіти 1971 та 1976 рр., у Маастріхтському договорі 1992 р. В 1997 р. під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено та прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфіцій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (в тому числі Україна), більшість яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації.

25 травня 1998 р. в Парижі міністри освіти Великобританії, Німеччини, Італії та Франції прийняли Спільну декларацію (Сорбонська декларація), якою і був започаткований Болонський процес. Власне, Болонська конвенція (Спільна заява європейських міністрів освіти) була підписана 18-19 червня 1999 р. в м.Болонья (Італія). В 1999 р. до Болонського процесу було залучено 28 європейських держав (Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина та ін. В 2002 р. до Болонського процесу приєднались Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія, а в 2003 р. – Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія, Росія.

У рамках Болонського процесу було сформульовано 6 головних принципів:

1. Уведення двоциклового навчання (перший – до одержання ступеня “бакалавр” (тривалість навчання 3-4 роки), другий – одержання ступеня “магістр”(1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня за умови загальної тривалості навчання 7-8 років.

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейську систему перезарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості), зробивши її системою нагромаджувальною.

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агенств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. Передбачається розвиток мобільності студентів та викладацького персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Усі академічні ступені та інші кваліфікації мають бути затребуванієвропейським ринком праці. Для забезпечення визнання кваліфікації планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Головне завдання – залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

Нині в Україні налічується 1 003 вищі навчальні заклади, з яких понад 300 здійснюють свою діяльність на університетському рівні. Щорічно до вищої школи на навчання вступають 408 тис. осіб, що вдвічі більше ніж 5 років тому. Український професорсько-викладацький потенціал – це 78 тис. викладачів, з яких 12% - професори.

В Україні налічується 76 напрямків підготовки і затверджені стандарти для 80-ти спеціальностей.

Однією з передумов входження України до Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.

Рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4) та від 24 квітня 2003 р. (протокол № 5/5-4) передбачено проведення з 2003-2004 навчального року педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації.

Україна має намір приєднатися до Болонського процесу в 2006 р. на зустрічі міністрів освіти європейських країн у Норвегії.

Другий етап експерименту (2005-2008 рр.) передбачає внесення коректив до експериментальних матеріалів та їх апробація на більшому масиві учасників експерименту.

В Ужгородському національному університеті з 1 вересня 2004 р. педагогічний експеримент запроваджується на спеціальностях “Хімія” та “Політологія”.

В рамках експерименту передбачається запровадження кредитно-модульної системи організації навчально-виховного процесу.

Заліковий кредит – це одиниця виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння блоку змістових модулів. Це – кількість годин відведена в навантаженні викладача для викладаня того чи іншого курсу. До залікового кредиту входять лекційні та практичні години, лабораторні роботи, самостійна робота студентів. В Україні 1 заліковий кредит дорівнює 54 години.

В рамкахї Болонського процесу кількість годин 1 кредиту дещо інша – 25-30 годин.

Модуль – це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики), що реалізується відповідними формами навчального процесу.

Навчальний процес здійснюється у відповідності до структурно-логічної схеми підготовки фахівців згідно індивідуального плану студентів. Він складається із блоків модулів (розділів навчальної дисципліни). Формування індивідуального плану студента відбувається під керівництвом академнаставника (куратора) групи.

В умовах проведення есперименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу встановлюються норми часу: для проведення підсумкової атестації із залікового кредиту – 0,25 годин на кожного студента; за керівництво куратору – 4 години на кожного студента за навчальний рік.

Кредитно-модульна система передбачає вирішення наступних завдань:

• відхід від традиційної схеми “навчальний семестр – навчальний рік – навчальний курс”;

• перехід на раціональний поділ навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;

• перевірку якості підготовки студента до кожного практичного чи семінарського заняття;

• використання більшої шкали оцінювання знань (“відмінно” (А – оцінка ECTS); “дуже добре” (B); “добре” (C); “задовільно” (D); “достатньо” (E); “незадовільно”(FX); “незадовільно” (F);

• стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом семестру і підвищення якості знань;

• запровадження здорової конкуренції у навчанні;

• виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Отже, при кредитно-модульній системі навчального процесу у вищих навчальних закладах зміст навчальних дисциплін розподіляється на змістові модулі (2-4 за семестр). Змістовий модуль (розділ, підрозділ) навчальної дисципліни містить окремі модулі (теми) аудиторної та самостійної роботи студента. Кожен змістовий модуль має бути оцінений. Студент інформується про результати оцінювання навчального модуля.

Підсумкове оцінювання визначається без проведення семестрового екзамену (заліку) як інтегрована оцінка засвоєння всіх змістових модулів. Таким чином, студент, що набрав протягом семестру необхідку кількість балів, може отримати набрану кількість балів як підсумкову оцінку; складати іспит з метою підвищення рейтингу; ліквідувати академічну різницю, пов’язану з переходом на інший напрям підготовки чи до іншого вищого навчального закладу; використовувати час, відведений на екзаменаційну сесію для задоволення особистих потреб.

Отже, наслідками впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу можуть згодом бути: інтенсифікація навчального процесу; систематичність засвоєння навчального матеріалу; встановлення зворотного зв’язку з кожним студентом на визначених етапах навчання; контроль та коригування навчально-виховного процесу; зменшення пропусків занять; психологічне розвантаження студентів в кінці семестру; скорочення непродуктивного навчального часу за рахунок ліквідації екзаменаційних сесій.