Поняття та ознаки права

Право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих і гарантованих державою норм, які встановлюють права та обов’язки учасниківправовідносин та виступають регулятором суспільних відносин.

Право характеризується такими ознаками:

- нормативний характер, тобто право складається з норм як загальнообов’язкових правил поведінки; що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів; -    загальнообов’язковий характер, тобто дія норм права поширюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм;

-    системний характер, тобто право – це не просто сукупність норм, а чітка система, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, яка включає інститути права та галузі права;

-    формальна визначеність норм права, тобто зміст норм права чітко визначений і формально закріплений у тексті певного правового документа;

-    право сформульоване у вигляді юридичних прав та обов ‘язків, а не загальних принципів, побажань, закликів і т. д.;

-    право виражає волю держави, тому забезпечується при потребі силою державного примусу.

Право як соціальне явище становить єдність об’єктивного та суб’єктивного.

Об’єктивне право - це система загальнообов’язкових норм поведінки, яка існує незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта.

Суб’єктивне право – це закріплена правовими засобами можливість здійснювати певні дії, вимагати дій від інших суб’єктів та звертатися до держави за захистом порушених прав.

11

§ 2. Місце і роль права в системі соціальних норм Соціальні норми - це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивними закономірностями, є наслідком свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечується різноманітними засобами соціального впливу. Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні норми класифікують як: юридичні; моральні; корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об'єднань громадян); звичаї чи традиції. Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на: економічні; політичні; сімейні; релігійні; етики та естетики; організаційні; соціально-технічні. Юридичні (правові) норми - загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що встановлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах. Моральні норми - правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки. Корпоративні норми - правила поведінки, що установлюються й забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об'єднаннями людей. Звичаї чи традиції - правила поведінки, що історично склались і увійшли (перетворились) у звичку людей. Аби показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти ознаки правових та інших соціальних норм. Такі правові норми, що у своїй сукупності утворюють право: - виникають разом із виникненням держави; - встановлюються чи санкціонуються державою; - виражають волю керівної частини суспільства; - утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права); - існують у суспільстві як одна система норм; - формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків; - правила поведінки формально визначені за змістом; - мають певні форми зовнішнього виразу; - мають точно визначені межі дії; - забезпечуються державним примусом та іншими засобами. Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального регулювання: - існують у будь-якому суспільстві; - встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами; - виражають волю різноманітних частин населення; - можуть існувати й безсистемне, не будучи внутрішньо узгодженими; - існують здебільшого у вигляді декількох відносно самостійних систем нормативного регулювання; - виражаються не тільки через права та обов'язки, а й через загальні принципи, цілі, гасла тощо; - зазвичай позбавлені формальної визначеності; - можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих, формах; - не завжди мають точно визначені межі дії; - забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами. Отож, право, як особливий вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напрямками впливу на суспільні відносини.

Право і мораль

Правова свідомість і пов'язані з нею правова ідеологія, правовий світогляд — це одна з основних сфер духовного життя суспільства і особистості, яка визначає престиж права, його цінність та ефективність в даному суспільстві. В якості правової ідеології і правового світогляду правосвідомість є стрижнем правової культури суспільства. Рівень правосвідомості проявляється в інтерналізації права як вищої соціальної цінності.  Правосвідомість, правова культура виникають не самі по собі , не даються при народженні, а є результатом процесу соціалізації індивіда. Правова соціалізація неповнолітнього передбачає включення в його ціннністно-нормативну систему тих ціннностей, що охороняються правом, оволодіння правомірними способами поведінки, формування почуття соціальної відповідальності і солідарності з правом. Отже, правова соціалізація підлітків пов'язана з присвоєнням соціальних цінностей, створенням спеціальної системи правових уявлень і навиків правовиконавчої поведінки, формуванням правосвідомості. Також правова соціалізація нерозривно пов'язана з моральним формуванням особистості.  Мораль і право виступають взаємопов'язаними формами регуляції поведінки людей в суспільстві. Мораль виражає базові потреби соціуму, право для соціалізованої особистості виступає моральною цінністю. Моральна поведінка — це вищий критерій людської поведінки та основна передумова правовиконавчої поведінки. 

12

Поняття і види правосвідомості та правової культури Побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідного громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всього населення країни. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів формування у кожної людини цих правових якостей слід уважати дуже актуальною проблемою. Правосвідомість розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що криє в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенции, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Характерні її ознаки: • вона є однією з форм суспільної свідомості та вкупі з політичною, моральною, філософською, іншими формами свідомості відображає суспільне буття; •  вона містить поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програми; • вона обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури; •  ідеологічні елементи правосвідомості виступають головними елементами правової культури та правового виховання.

Існують різні форми суспільної свідомості, серед яких правова свідомість є одним із різновидів ідеологічного і психологічного сприйняття чинного та бажаного права. Правова свідомість характеризується різними підходами до розуміння права. Уявлення про чинне право дає змогу особі не лише сприймати справедливість правових приписів, а й переконуватись у ній. Сприйняття права нами реалізується не через зір, нюх чи слух, а через розуміння законодавчих конструкцій і правил, у яких формулюється обсяг певної поведінки. Праворозуміння особи підкреслюється досягненим рівнем соціально-економічного розвитку, тому що без матеріального забезпечення ніяка програма не може бути реалізована у повному обсязі. В основі правової ідеології лежать правові знання. Рівень таких знань визначає ступінь правової ідеології та правової культури людини. Структуру правової свідомості людини складають правова ідеологія та правова психологія. Перша охоплює сукупність принципів, теорій, концепцій, що формуються внаслідок наукового узагальнення правового розвитку суспільства. Друга характеризується як сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, виявляються у громадській думці.

Правова свідомість може поділятися на: буденну; професійну; наукову. Буденна свідомість — сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно чинного та бажаного права і правової системи. Професійна свідомість характеризується як сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності й навчанню. Наукова свідомість — сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно чинної та бажаної правової системи громадянського суспільства. За ступенем узагальнення правову свідомість можна поділити на: масову; групову; індивідуальну. Масова свідомість — правосвідомість, що характеризує основну масу населення певної країни. Групова свідомість — характеризує правову ідеологію та правову психологію, що властиві певній групі населення країни. Індивідуальна свідомість — сукупність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права.

Правова культура — глибокі знання й розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності. Основними показниками рівня правової культури вважають: право, що відповідає вимогам справедливості та свободи; рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів; рівень культури творення та реалізації права; рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб; якість системи законодавства, певний рівень законності й правопорядку.

В основі права лежить принцип справедливості, що характеризує моральний зміст нормативного характеру правил поведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених державою. Законодавство являє собою зовнішній вираз права, визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, державою та суспільством у цілому. Кожна приватна чи посадова особа, громадянин, особа без громадянства чи іноземний громадянин мають бути переконані в тому, що їхня діяльність відповідає вимогам правових приписів. Названі правові приписи характеризують рівень культури творення та реалізації права кожної посадової особи. Якісна праця посадових осіб цих органів є критерієм якості законодавства та його здійснення. Система чинного законодавства в Україні визначає також режим додержання законів усіма суб'єктами права і рівень правового порядку на певній території України чи в межах її кордонів. Правова культура має певну структуру, що охоплює правову психологію (правові почуття, емоції; оцінні поняття відносно права чинного та права бажаного; елементи настрою стосовно конкретних правових явищ і правових ситуацій), правову ідеологію (правові ідеї, правові теорії; правові поняття й категорії; правові принципи) та елементи поведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті; правову активність громадян). До правової культури належать: правові знання, в тому числі знання конкретних норм права; дані про державний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства; престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності й правопорядку; форми й методи правового регулювання, якість роботи правоохоронних органів. Отже, правова свідомість і правова культура — це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі.

13