4: Острог – визначний центр культури другої пол. XVI століття.

У другій пол. XVI ст. Острог був одним з найбільших міст України. Місто вже нараховувало 5 століть. Вже в XV ст. Острог згадується у списку найбільших міст руських, починаючи в XVI ст. він позначається на багатьох картах Європи. Розвиткові міста сприяв його політичний статус резиденції могутнього роду князів Острозьких, а також королівські грамоти 20 листопада 1576 року король Стефан Баторій підтвердив пільги на мито, яке брали в місті з іноземних купців. Така грамота сприяла розвиткові торгівлі. Крім Острога король надав подібні грамоти лише двом містам в Україні – Києву та Луцьку. 7 червня 1585 року Стефан Баторій надав Острогу Магдебурзьке право сомоуправління. У місті швидко розвивались ремісництво та торгівля. Про це свідчать реєстри ремісників XVI-XVII століття. Згідно з реєстром ремісників 1576-1577 рр. у Острозі нараховувалось 129 ремісників 24 спеціальностей. Згідно акту розподілу володінь князів Острозьких 1603 року між Янушем та Олександром Острозькими, в Острозі нараховувалось 190 ремісників 50 спеціальностей. Згідно присяги, яку склав у Луцькому гродському суді острозький бурмістр Онисько Романович в 1635 р. у Острозі працювало 550 ремісників 36 спеціальностей. Вони були об’єднані у 24 ремісничих цеха. Існував навіть свій цех скрипалів, який нараховував 22 музиканти. У місті існувало 1655 будинків. Якщо помножити це на 6 визначимо населення Острога, яке перевищувало 10 000.

1. В Острозі поєднались два головні напрямки боротьби за самоствердження української культури, а саме - відстоювання її національної самобутності та синтезування з надбаннями ренесансно-реформаційної Західної Європи. Острозький культурно-освітніій осередок стояв у авангарді боротьби за рідну культуру. Саме тут був покладений початок формуванню української літературної мови, розвивалось шкільництво та друкарство, була започаткована бойова і пристрасна полемічна література, глибоких прогресивних змін зазнали архітектура та мистецтво, входили в ужиток нові культурні цінності, досягнення західноєвропейської культури переносились на національний грунт.

Особливого значення набув Острог у період боротьби з унією. Острозький антиуніатський осередок до початку XVII ст. був найактивнішим серед східних та південних слов’ян. Тут готувалися відповіді на антиправославні твори католицьких авторитетів (Петра Скарги, Бенедикта Гербеста), були написані шедеври полемічної літератури: “Ключ царства нєбєсного” Г.Д. Смотрицького (1587), книга “О единой истинной православной вћрћ” В. Суразького (1588), “Обвћщеніє” К.-В. Острозького (1595)– універсал із закликом протидіяти унії, перекладені з грецької на церковно-слов’янську та українську мову книги та послання відомих церковних діячів: Александрійського патріарха Мелетія Пігаса та Філадельфійського митрополита Гавриїла Севера. Винятково важливе значення для боротьби православних з унією мала опозиційна діяльність Василя-Костянтина та острозьких просвітників: Никифора Кантакузина, Кирила Лукаріса, Мартина Броневського, протопопа Ігнатія, Даміана Наливайка. на Берестейському синоді 1596 року. Саме з їх середовища вийшов опис Берестейського собору – “Ектезис”. Коли ж Петро Скарга видав трактат “Берестейський синод та його оборона” (1596), в Острозі був опублікований твір Мартина Броневського “Апокрисис албо отповћдь на книжкы о сборћ Берестейском” (1598). У полеміку з єпископом-зрадником Іпатієм Потієм вступив анонімний Клірик Острозький, написавши в 1598 р. “Отпис на лист... Іпатія Володимирського і Берестейського єпископа”. Тоді ж в Острозі була надрукована “Книжица” (у десяти розділах), до якої було включено послання “Благочестивому государу Василию княжати Острозскому и православным христианом Малое России...” полум’яного Івана Вишенського.

Матеріальна та ідеологічна підтримка православної церкви, відстоювання її прав у запеклому протистоянні уніїї та католицизму були однією з найважливіших ланок боротьби за національне відродження. Проте діяти лише в цьому напрямку було недостатньо. Інший шлях боротьби за ствердження української культури був тісно пов’язаний з розвитком світських культурно-освітніх закладів і полягав у засвоєнні надбань “латинського” Заходу. Острозькі книжники, усвідомлюючи всю небезпеку ситуації, у якій опинилася східна церква та культура перед лицем високорозвинутої культури західноєвропейських країн і активно шукаючи відповіді, як протистояти “латинському” Заходу, знаходили її не тільки на шляху розвитку самобутніх культурних форм, а й на шляху поєднання східновізантійських та слов’янських культурних традицій із західноєвропейськими. Для більшості острозьких просвітників та К.-В. Острозького боротьба з католицькою та уніатською церквою не означала боротьби з “латинською” ренесансною культурою Західної Європи. Синтез вітчизняних традицій з ідеями західноєвропейського. Відродження викликав її могутній злет, що був би неможливий в тому разі, якби боротьба йшла тільки шляхом заперечення, а не шляхом з’єднання з духовною спадщиною Заходу.

Отже, з одного боку, місто було центром антикатолицької та антиуніатської боротьби, спрямованої на захист православної віри, а з іншого - осередком засвоєння духовної спадщини “латинського” Заходу. Ці два напрямки політичного та культурного життя Острога тісно перепліталися між собою.

2. Прагнення до взаємодії з культурою З.Європи виявилось у толерантній релігійній та культурній політиці князя, в науково-освітній та видавничій діяльності академії та друкарні, в музичній культурі міста, в архітектурі та мистецтві Острозького осередку. Крім православних храмів в Острозі діяла татарська мечеть, велика єврейська синагога, святині кальвіністів та аріан. При синагозі працювала вища школа равінів – “Ієшибот”, у якій викладав найвідоміший вчений єврейського світу Самуель Едельс (Маршуе). При костелі була латинська школа. Коли після пожежі 1603 р. її приміщення сильно постраждало, учні тимчасово перейшли на навчання до слов’яно-греко-латинської академії, під опіку руських педагогів.

3. Острозька академія не тільки протидіяла полонізаторському впливові на молодь католицько-єзуїтських навчальних закладів, виховувала палких патріотів і оборонців вітчизняної культури, сприяла формуванню національної свідомості всього українського народу, а й була першим вищим навчальним закладом Східної Європи, в якій поєднання двох типів культури: візантійської та латинської отримало інституційну базу. Вона була побудована на зразок вищих католицьких та протестантських шкіл Західної Європи, зокрема, гімназії в сілезькому місті Бжег, заснованої в 1567 р. князем Єжи ІІ Пястом, якого особисто знав К.-В. Острозький.. У ній тісно співпрацювали викладачі як греко-візантійської, так і латинської орієнтації, прихильники містико-аскетичного напрямку (І. Вишенський, І. Княгиницький, І. Копинський), які різко виступали проти засвоєння латинської науки, і представники просвітницького напрямку (Г.Смотрицький, Д. Наливайко, В. Суразький, К. Лукаріс, Н. Кантакузин, Д. Раллі (Палеолог), Л.-З. Тустановський, М.Смотрицький), що використовували в своїй творчості ідеї західноєвропейських просвітників

4. Відродження.

5. В галузі друкарства маємо також чимало прикладів співпраці із Заходом. Стародруки, створені в Острозі: “Буквар” (1578), “Книга Новаго Завета в неиже на преди псалмы” та алфавітно-предметрий покажчик до неї “Книжка Сћбраніє вещей нужнћйших…” Тимофія Михайловича (1580), “Хронологія” Андрія Римші – перший поетичний календар у вітчизняній літературі (1581), перша в світовому друкарстві кирилична “Библия сирћч книгы ветхаго и новаго завћта по языку словенску” (1581) - видавались на зразок західноєвропейських, звідки запозичали принципи побудови та ідеї оформлення книг, концепції титульних сторінок, тощо.

6. Місто було визначним центром музичної культури, формувало нову музичну естетику, нові музичні смаки, які набирали загальноєвропейських рис Про це свідчить “Острозький наспів”, що виник в храмах міста в др. пол. XVI ст. і поєднував в собі характерні риси церковно-співочого мистецтва візантійського та західноєвропейського ареалу. Після київського наспіву він став найпопулярнішим місцевим варіантом, який в XVII ст. був широко відомий у всій Україні, Білорусії, зафіксований у нотно-лінійних Ірмолоях, переписаних у Росії. На початку XVII ст. в Острозі функціонував цех скрипалів, який налічував 22 музиканти.

7. Острог стояв у авангарді вітчизняної архітектури. Князь запросив до Острога чимало італійських будівничих, що відігравали провідну роль у розбудові міста. Особливе місце серед цієї когорти архітекторів належить П’єтро Сперендіо, який вперше згадується як громадянин Острога в грамоті 1591 року. У документах XVI – поч. XVII ст. було виявлено чимало й інших імен острозьких зодчих: в акті 1603 р. розподілу володінь князів Острозьких згадуються муляри: Павло, Петро, Яков та Ян, у списку парафіан острозького костьолу 1622 р. - Шимон, Давид, Войцех, Ярош, Андрис, у записах 1630 р. виявлено згадку про архітектора Себастіана. Виховані на засадах західноєвропейської культури, ці майстри сприймали українську культуру, що стала їм рідною, як невід’ємну частинку свого духовного світу, та успішно переносили надбання ренесансного зодчества на місцевий ґрунт. Острог був справжнім ренесансним містом, з відцентровою системою планування вулиць, чіткою просторовою локалізацією земельних ділянок, так званих “пляців”, чому сприяло надання Острогу в 1585р. магдебурзького права.

8. У другій пол. XVI – на початку XVII ст. Острог був одним з найбільших центрів іконописання в Україні. Про це красномовно свідчить податковий реєстр 1576 р., згідно з яким у місті працювало 6 малярів: Харитон, Лазко Гаврилович, Дашко, Духніч, Богдан та Федір. Очевидно, що всі вони були іконописці з широким полем діяльності. Іконописний осередок Острога, розгалужена діяльність якого охоплювала широку територію, не мав собі рівних на Волині і займав особливе місце поміж художніх центрів українських земель, поступаючись лише перед Львовом. До сьогодні збереглося кілька ікон, створених острозькими митцями епохи академії: “Юрій Змієборець”, “Богородиця Одигітрія”, “Різдво Богородиці” та ін. Очевидно, за князя К.-В. Острозького в Острозі з’явились ікони, привезені із Західної Європи викладачами Острозької академії. Вірогідно, що Нафанаїл з Криту, Євстахій Мосхолупос, Діонісій Раллі (Палеолог), який приїхав з Риму, а особливо Кирил Лукаріс та Никифор Кантакузен, що приїхали з Падуанського університету і були в Україні протосинкелами (представниками) Олександрійського та Константинопольського патріархів, привезли з собою італійські ікони, написані в стилі Відродження. Зокрема, у краєзнавчому музеї Острога зберігається ікона “Благовіщення” венеціанської школи XV ст., яка за легендою, була привезена до Острога Никифором Кантакузеном, колишнім проповідником собору Святого Марка у Венеції.

У XVI-XVII ст. в Острозі розвивалося портретне малярство. З ім’ям К.-В. Острозького пов’язують створення перших в Україні портретів ренесансного стилю, у яких індивідуальна характеристика особистості переважала над соціальною, а шляхетність і гідність портретованого вимірювались не їх походженням та багатством, але їх особистими якостями. При дворі князя працювали свої власні портретисти. Доказом цього може бути факт наявності багатьох портретів у францисканському монастирі в с. Межирічі до його касації 1868р. Між іншими портретами там був і портрет легендарного ненажери секретаря К.-В. Острозького – Яна-Богдана Сусли. Правдоподібно, що в Острозі діяв деякий час навіть цех малярів, що підтверджує реєстр віддавання цехами воску до парафіяльного костьолу 1624 р. Позитивний вплив на розвиток портретного малярства мали твори іноземних майстрів, виконані на замовлення К.-В. Острозького. Про це свідчать, на жаль, нині вже втрачені парні портрети князя та його дружини Софії Тарновської, створені, очевидно, між 1553 та 1570 рр. невідомим західноєвропейським майстром школи Луки Кранах Молодшого, які були виявлені в 1883 р. в замку с. Новомалин, під Острогом дослідником П.А.Кітіциним, а також портрет дружини Іллі Острозького – Беати Костелецької, також написаний у стилі Луки Кранах Молодшого, який працював у середині XVI ст. при краківському королівському дворі. На сьогодні відомо декілька портретів Костянтина-Василя, а також зображеня інших членів його родини: батька - К.І.Острозького, синів - Януша та Олександра, онучки - Анни-Алоїзи Ходкевич. І хоча більшість з них являють собою копії XVII-XIX ст., їх цінність як документа історії та явища культури, що віддзеркалював певну добу, важко переоцінити.

В різних галузях мистецтва Острожчини того часу відбувалось запліднення місцевих традицій, виплеканих на грунті візантійської духовності, ідеями західноєвропейської ренесансної культури. Це визначало високий рівень мистецтва Острозького осередку, його провідне місце в культурі України другої пол. XVI – першої пол. XVII століття.

9. Творчість митців Острога не тільки відображала культурно-історичну ситуацію того часу, але й активно впливала на неї, іншими словами була не тільки наслідком, а й причиною, робила свій вагомий внесок у її формування та розвиток.

   Герасим Данилович Смотрицький

Першим ректором Острозької академії був писарз Кам’янця Подільського – Герасим Данилович Смотрицький. (пом. 1594р.). Самотужки він здобув велику освіту. Слава про його вченість поширилась по всій Україні в і 1576 р. він був запрошений до новоствореного гуртка “Навчених мужів” в Острозі. Очевидно, що по приїзді до Острога Г.Смотрицький стає першим ректором Острозької академії. Він очолює всю редакційну роботу по підготовці до друку текстів Острозької Біблії, пише першу і другу передмови до Біблії, а також вірші на герб князя Костянтина-Василя Острозького, які стали першим зразком геральдичної поезії в Україні. У першій передмові до Острозької Біблії, написаної від імені князя К-В. Острозького, Герасим Смотрицький розповідає історію надрукування Острозької Біблії. У другій передмові - “Предсловії к благовірному и православному всякого чина, возраста ж і сана читателеві” Герасим Данилович полемізує з єрессю антитринітаріїв, які не визнавали єдиносутності Святої Трійці. Герасим Смотрицький переконливо доводить, що Ісус Христос був єдиносущним своєму батькові, що у Христа було дві природи: людська (матеріальна, фізична, тілесна), яку ми можемо пізнати “віденієм та осязанієм”, та божественна, яку ми осягаємо “смышленієм і вірою”. “Блажени невидівшиє и увєровавшеи”. У 1587 р. Г.Смотрицький написав видатні полемічні твори “Ключ царства небесного” та “Календар римський новий”, з допомогою яких активно включився в ідеологічну боротьбу того часу.

1

2

3

4

5