26. Визначний твір української полемічної літератури XVI ст. "Апокрисис" Христофора Філарета 1598 р.

У 1585 р. ректор єзуїтського колегіуму в Ярославлі - Бенедикт Гербест видав у Кракові книгу: “Виводи віри Римського костелу”, у якій в критичному тоні висловлювався про східних слов’ян та їх традиції. Цим він порушив угоду, укладену між католиками та православними 1585 р. в присутності короля, церковних ієрархів та магнатерії про припинення взаємних виступів. У відповідь ректор Острозької академії Герасим Данилович Смотрицький написав у 1587 р. полемічний збірник “Ключ царства небесного”. У першому розділі збірника “Ключ царства небесного и наше христианское духовное власти нерешимый узел” Г.Смотрицький розглядає одне з найактуальніших питань свого часу – про колегіальність та одноосібність духовної влади у православній та католицькій церкві, підтверджуючи свої думки авторитетом текстів святого Писання.

Отже, Г.Д.Смотрицький розглядає і оцінює новий календар не з наукової сторони, як прогресивне нововведення, а з соціальної точки зору, як ще один засіб засилля Ватикану в Україні. Насамперед він захищає інтереси бідних трударів, які звикли віддавати частину своїх трудів “што належало богу и што належало пану”. Тепер трудар не може віддати належне Богу, тому що “Пан ему кажет у дни святые робити”. А “Панское свято прийдет, рад бы бедный убозтво свое роботою подпомог, боится пана, мусит лишити, а часом за тыми бедами не толко панского нового свята не памятает, а и свого старого забываэт”.

27. Відповіді Клірика Острозького на листи Іпатія Потея 1598 та 1599 рр.

Видання «Апокрисису» викликало гостру реакцію із сторони прихильників унії. Іпатій Потій відповів на твір Броневського полемічним трактатом «Антирисис, або Апологія проти Христофора Філарета», у якому назвав Броневського «дияволовороном» і «Філопсеудом».

3 червня 1598 р. Потій написав «Лист до князя Костянтина Острозького», в якому закликав його прийняти унію. Головною метою листа було виправдання дій Іпатія Потія та Кирила Терлецького, які підписали унію з римським папою без погодження з патріархами Православної Церкви. Виправдати своє одступництво можна було тільки тим, що облити брудом православних ієрархів. Що Іпатій Потій і робить, удаючи з себе доброго пастиря народу. На початку лита Потей всіляко вихваляє «світлого князя і ясновельможного пана Константина», а далі пише, що життя дається Богом людині для спасіння, для того, щоб досягнути Божого царства на небесах. «Справляйте спасіння ваше, поки світло маєте, – тобто поки вам є даний час пошукати небесного»¹. От він і турбується, щоб князь не зійшов з дороги спасіння і старанно нагадує й навіть наказує йому про це. Тому Потій пише до князя, щоб навернути його на істинний шлях, хоча «княжа милість» до нього «не ласкавий» і на нього «ображений». Далі йде пишномовна похвала Берестейській унії, як богоугодній справі, яка відновила Флорентійську унію 1439 року. Отже, Іпатій Потій дивується, що князь сумує з приводу унії і гнівається на владик, що її підписали. Далі Іпатій Потій виправдовує дії владик-уніатів, застосовуючи давно випробувані прийоми обману і звинувачення того, кого він образив. Він пише, що Костянтин-Василь звинувачує його в тому, що перед поїздкою владик до Риму не був скликаний православний собор. Але сам князь винен в тому: король не дав згоди на скликання православного собору, коли довідався, що князь послав на Торунській протестантський «єретичний» собор свого представника Каспера Лушковського, щоб узгодити дії православних і протестантів в боротьбі з католиками. Хоча насправді було навпаки: спочатку король не дав згоди на скликання Православного собору у червні 1595 року, а вже після того князь Острозький послав на собор протестантів Лушковського у серпні того ж року.

Далі Потій виправдовує себе і Терлецького, що вони свідомо приховали від православних патріархів підписання унії, пояснюючи це тим, що східні ієрархи невігласи і радитися з ними про унію не було ніякого сенсу. Іпатій Потій виправдовується, що він не поїхав до Москви і Греції тому, що ці народи темні, грубі і неосвічені. Потій пише, що якби навіть і патріархи хотіли «чого преславного і доброго вчинити… та не можуть і не сміють, боячись свого-таки власного народу

Отже єпископи поспішили, бо остерігалися, щоб ніхто не перешкодив їхній справі.

Іпатій Потій обливає брудом злості Православну грецьку церкву

Причиною занепаду Грецької церкви Іпатій Потій вважає турецьке панування, якого на його думку могло б і не бути, якби православні патріархи погодились на Флорентійську унію.

Так злорадно і докладно Потій пише про негаразди Православної Церкви, намагаючись привести чим більше прикладів, для того, щоб переконати князя, що вихід із занепаду для Православної Церкви тільки у з’єднанні з церквою Римською. Тут слова Потія сбігаються з писанням Петра Скарги про те, що грецьку церкву, яка терпить матеріальні нестатки, приниження та утиски від турків, «поглинули брами пекельні». Це лише свідчить про те, що католицькі та уніатські автори не розуміли самої сутності церкви. Церква не призначена для виконання земних потреб, накопичення багатства, престижу, авторитету. Тому втрата матеріальних статків, утиски і приниження, які вона терпить від турків не страшні для Східної Церкви, адже вона зберегла свою духовну суть, чистоту догм, канонів, літургії, тобто зберегла себе як тонкий духовний організм, який з’єднує земний світ з небесним.

Потій обливає брудом православний Берестейській собор 1596 р, який заперечив унію. У вину православним Потій ставить співпрацю з протестантами.

Потій обурюється, що більшість православних священиків і народу повстали проти згоди з Ватиканом. У той час православні автори ясно доводили, що унія, підписана Потієм і Терлецьким неправомірна, була фактично єрессю і розколювала Православну Церкви, відокремлюючи від неї народ України і Білорусії. На завершення листа Потій просить Острозького дати дозвіл на диспут з православними що до унії, або «ласкаво припустити до одноосібної розмови із собою» і в кінці попереджає, що якщо князь не прийме унію, то з його провини «Божа церква, можучи прийти до згоди і братерського поєднання і до любові спільної та християнської, та й не прийде», а князь за це «дасть відповідь нелицемірному судді на страшному його суді!»². Про яку братерську згоду і християнську любов говорив Іпатій Потій, коли уніати насильно відбирали у православних церкви, проливали кров, вбивали людей та відбирали чуже добро, що яскраво описав Христофор Філалет. Лист Іпатія Потія – це сповнена лицемірства і ханжества брехня, завуальована улесливими пишними словами. Проте Костянтин-Василь на них не підкупився.

За дорученням князя в полеміку з Іпатієм Потієм вступив анонімний учень Острозької академії – Клірик Острозький, написавши в 1598 р. «Відпис на листа в Бозі превелебного отця Іпатія, володимирського та берестейського єпископа до ясновельможного князя Костянтина Острозького, воєводи київського, щодо рекомендації та вихвалення унії, або ж згоди Східної Церкви із Західним костелом, писаний у року 1598 через одного найменшого клірика церкви острозької, відписаний у тому ж таки році». Псевдонім Клірика Острозького залишається досі не розкритим. Висловлювалися припущення, що під цим ім’ям міг виступати Мелетій смотрицький, Мартин Броневський, Гаврило Дорофійович, Іов борецький.

У першій передмові «До чительника» Клірик Острозький пише, що він є не настільки мудрим та освіченим, щоб давати відповідь такому маститому теологу як Іпатій Потій, тому він почуває себе як кульгавий, якого вважають за здорового, як німий, якого вважають за красномовця, як жебрак, якого вважають за королівську персону, а також, як пастушок «над гусятками поставлений, який бачить, що до них підкрадається лис». Хоча і не може вбити ворога, повинен захищати їх, «кодоле хто сильнейший на порятунок не припадет». Тому він і наважився написати цей лист, що Грецька церква є в такому ж становищі небезпеки. Якщо читач побачить у ньому недоліки, нехай їх виправить, – «сам заступивши мене отповедай... бо один выполняемо закон Христов»³.

У другій «Передмові листу до отця єпископа» Клірик Острозький пише, що справедливий Господь роздає таланти людям згідно їх віри і гідності. Наскільки кожний вірує в Бога, настільки великий талант приймає від нього. Талант людини проявляється у його справі. Отож наскільки справа згоди між Грецькою та Латинською церквою угодна Богові, покаже час. А поки що Клірик Острозький просить Іпатія Потія звернути увагу на його лист.

Після другої передмови Клірик пише сам Лист. Отже, у 1599 р. «в Острогу в школћ кгрецкой» Клірик Острозький пише «Опис на другий лист велебного отца Ипатія володимерского и берестейского єпископа до яснєосвєцоного кнєжати Костянтина Острозького воєды києвского

У передмові «До чителника» він зазначає, що Церква Божа має багато людей, пастирів, священиків, художників, будівничих... Серед них є більші і менші, але всі вони єдині своєю вірою, і тому всі важливі, як члени одного тіла Христової Церкви. Сам себе автор вважає найменшим

На початку листу Клірик Острозький пише, що сила Східної Церкви у її сталості, непорушності, непохитності.

Він не розуміє, чому уніати хочуть змінити сталі звичаї церкви, відступити від законних патріархів і передати православну церкву римському папі

»⁴. Клірик гнівно звинувачує Іпатія Потія в тому, що вони порушили споконвічний церковний порядок, згідно якого єпископи повинні підлягати своїм патріархам, а не без собору й суду обмовляти, безчестити їх і від них відступати.

, Клірик палко закликає уніатських священиків та єпископів, які відступили від Православної Церкви, як від своєї матері, покаятися і повернутися до неї:

»⁵. Він закінчує свій лист закликом до покаяння, який вкладає в уста Матері-Церкви