5. Хвороби люцерни.

Бура плямистість. Уражує переважно листки, рідше стебла та боби. На листках виникають невеликі округлі бурувато–жовті плями, які часто змиваються. На стеблах плями видовжені, коричнево–чорні, на бобах — дрібні, у вигляді крапок. Ураження спричиняє масове опадання листків і може призводити до великих втрат урожаю. Головним джерелом хвороби є рештки рослин, на яких зимує сумчаста стадія.

Іржа люцерни. Проявляється у вигляді бурих порошистих подушечок на листках, стеблах, квітконіжках, рідше — бобах. Дуже уражені листки опадають, а стебла надламуються. Збудником хвороби є різнохазяйний гриб, еціальна стадія якого розвивається на різних видах молочаю, а уредініо- і теліостадії — на люцерні. Патоген зимує на кореневищах молочаю у вигляді грибниці, а також на рослинних рештках у вигляді теліоспор.

Борошниста роса. Спостерігається білий чи бурий наліт на всіх надземних частинах рослини. Пізніше в місцях ураження з’являються спочатку жовті, а згодом чорні клейстотеції, у вигляді яких збудник хвороби зимує на післязбиральних рештках та на посівах люцерни. При сильному ураженні люцерни борошнистою росою листки і зав’язі осипаються, значно зменшується врожай насіння та зеленої маси. Розвиткові хвороби сприяє тепла суха погода і легка освітленість.

Заходи захисту. Дотримання сівозміни з висіванням люцерни на тому ж полі не раніше як через 3–4 роки, створення просторової ізоляції понад 1 км між посівами люцерни нинішнього і минулих років. Перед сівбою насіння протруюють суспензією бенлату, 50 %–го з.п. (3–4 кг та 5–10 л води на 1 т. насіння) або іншими препаратами. За посиленого розвитку іржі або плямистостей доцільно у фазі бутонізації робити перший укіс на сіно, після чого провести хімічну обробку рослин. При посиленому розвитку фомозу, бурої і жовтої плямистостей проводять дворазове обприскування насінників суспензією 90 %–го хлорокису міді (1,5–1,8 кг/га) чи іншими замінниками. Проти іржі та борошнистої роси застосовують обприскування 1 %–ю суспензією колоїдної сірки (4–6 кг/га). У боротьбі зі збудниками хвороб люцерни ефективним є знищення бур’янів і шкідників — резерваторів та переносників збудників вірусних, мікоплазмових і бактеріальних хвороб.

6. Хвороби конопель.

Коноплі уражуються хворобами протягом всієї вегетації. Особливо поширені й шкідливі наступні: фузаріоз, сіра гниль, біла гниль, дендрофомоз (сіра плямистість стебел), біла плямистість листків.

Фузаріоз. Захворювання проявляється на сходах, дорослих рослинах і насінні. При ураженні сходів сім’ядолі і листки в’януть, відмирають, а верхівки рослин поникають. Стебла дорослих рослин біля кореневої шийки буріють і потоншуються, рослини відстають у рості. Уражуються коноплі й у період достигання насіння, коли хвороба проявляється у формі передчасного всихання листків. Спороношення збудника хвороби утворюється на кореневій шийці або біля основи стебла у вигляді рожевого чи білого нальоту. Інфекція зберігається в насінні, в рештках уражених стебел та коренів, з якими потрапляє в ґрунт.

Сіра гниль. Уражуються стебла та суцвіття. На стеблах хвороба проявляється у вигляді бурих мокнучих плям із сірим пухнастим нальотом. У подальшому на ураженій тканині утворюються дрібні чорні склероції. У місцях ураження луб відділяється від деревини, що призводить до ламання стебел, зменшення виходу і міцності волокна. Уражені суцвіття вкриваються сірим нальотом і гниють. Склероції та міцелій збудника хвороби зимують на рослинних рештках, у ґрунті та в насінному матеріалі.

Біла гниль. На стеблах в місцях зараження утворюються мокнучі бурі плями, вкриті білою щільною грибницею з чорними склероціями, які при підсиханні стають коричневими. Уражена тканина розсочується, стебло надламується, суцвіття гниють. Склероції зимують на рештках уражених рослин і в ґрунті. Особливо інтенсивно хвороба розвивається при високій вологості повітря. Дводомні сорти уражуються білою гниллю більше, ніж однодомні. Шкідливість хвороби полягає у в’яненні листків, пониканні верхівок рослин, розмачулюванні лубу й ламкості стебел.

Дендрофомоз (сіра плямистість стебел). Хвороба частіше проявляється в кінці вегетаційного періоду рослин. На стеблах виникають довгасті темно–сірі плями різної форми і розміру, згодом на них з’являються численні чорні цятки (пікніди гриба), внаслідок чого вражена тканина набуває блискучого чорного забарвлення. Стійкішими до хвороби є молоді тканини, вразливішими — старі. Тому в першу чергу уражується плоскінь, яка достигає значно раніше, ніж матірка. Розвиток хвороби посилюється у вологу погоду. Сіра плямистість знижує вихід і погіршує якість волокна.

Біла плямистість листків (септоріоз). Уражуються переважно листки, рідко стебла. На них утворюються численні біло–жовті або білуваті плями з темними цятками (пікнідами). За сильного ураження листки швидко жовтіють і опадають. Зимує гриб у формі пінкід на уражених рештках рослин. Розвиткові хвороби сприяє підвищена вологість повітря.

Заходи захисту. Створення і впровадження сортів коноплі, стійких до основних хвороб, дотримання правил сівозміни. З метою обмеження розповсюдження патогенів нові посіви розміщують на відстані не менше 2 км від полів, де вже вирощували коноплі у попередньому році. Сіяти коноплі слід в оптимальні строки, коли ґрунт на глибині заробки насіння прогрітий до 8–10 оС, що забезпечує меншу ураженість рослин збудниками різних хвороб. З метою обмеження розвитку вірусних і мікоплазмових захворю–вань посіви обприскують інсектицидами проти попелиці і цикадок. Для запобігання розвитку дендрофомозу та інших хвороб після збирання коноплі не рекомендується скирдувати стебла із підвищеною вологістю.